Рішення № 70350091, 07.11.2017, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/1827/17

Провадження № 2/209/1161/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року м.Кам'янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Маслова Д.В.,

за участі секретаря Кулік О.О.,

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: директор ТОВ "ЮРИСТИ БЕЗПРОБЛЕМ" Дрозд Р.Ю.

відповідач-1: ОСОБА_3,

відповідач-2: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить солідарно стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь грошові кошти в розмірі 47000,00 грн.; присудити з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь судові витрати, з яких 640,00 грн. судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що вона з метою укладення попереднього договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2 передала ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 47 000,00 грн. Після отримання ОСОБА_4 грошових коштів між ним та позивачем було підписано документ на одному аркуші, який за змістом схожий на попередній договір купівлі-продажу квартири. У преамбулі Правочину продавцем зазначено ОСОБА_3, Правочин скріплений печаткою ОСОБА_3. У місці для підпису в графі продавець зазначено ОСОБА_4 та стоїть підпис цієї особи. Підпис ОСОБА_4 також стоїть під печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. Встановивши вже після передачі грошових коштів та підписання Правочину раніше зазначені розбіжності продавця та особи, яка підписала Правочин позивачка звернулася до ОСОБА_3 щодо роз'яснення таких обставин. ОСОБА_3 повідомив позивачку, що він нічого не планує продавати. Після чого позивачка звернулась до ОСОБА_4 з вимогою про повернення коштів на що останній повідомив, що кошти не поверне, оскільки вони є завдатком. Із Правочину виходить, що ОСОБА_4 діяв від імені та в інтересах ОСОБА_3, крім того Правочин містить печатку ОСОБА_3, що також вказує на наявність відповідних повноважень. Вважає, що попередній договір купівлі-продажу будинку, повинен бути укладеним у письмовій формі та нотаріально посвідченим. Всупереч наведеній нормі Правочин не було нотаріально посвідчено. Отже, Правочин через відсутність встановленого законом нотаріального посвідчення цього договору є нікчемним і визнання його недійсності законом не вимагається. Зазначає, що для укладання Правочину позивачка передала ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 47 000,00 грн., що знайшло своє відображення у п.11 Правочину, який скріплено підписом ОСОБА_4 За умовами Правочину, зазначені грошові кошти виступали забезпеченням виконання зобов'язання позивачки за Правочином (п.11.), що відповідає за своїм змістом поняттю завдаток. Враховуючи те, що Правочин є нікчемним, то, нікчемним є і завдаток. Позивач зазначає, що відсутність повноважень ОСОБА_4 укладати Правочин від імені ОСОБА_3 та подальше заперечення ОСОБА_3 проти правочину є підставою для покладення на ОСОБА_4 обов'язку повернути позивачу безпідставно отримані ним грошові кошти в розмірі 47 000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Пояснила, що в липні 2017 року дізналася, що власником будинку за адресою: АДРЕСА_2, крім ОСОБА_3 є ще одна людина, яка не бажає продавати будинок. З цих причин позивач відмовилась від покупки спірного будинку та забажала від відповідачів повернути їй сплачені нею кошти в розмірі 47000,00 гривень.

Представник позивача Дрозд Р.Ю. в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач-1 ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечував та пояснив, що отримав від позивача гроші в розмірі 47000,00 гривень за продаж будинку, повернути їх не має можливості, оскільки він їх витратив на покупку земельної ділянки. Відповідач-2 являється його сином, уповноважував сина на укладення угоди. Вказує, що в будинку два власника, позивач зверталася за поверненням коштів.

Відповідач-2 ОСОБА_4 надав письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що згідно договору, ОСОБА_1 передала у якості завдатку грошові кошти у сумі 47000,00 грн. для покупки житлового будинку загальною вартістю 80000,00 грн., встановивши строк для укладання договору купівлі-продажу до 25 травня 2018 року. Попередній договір укладався від імені його батька ОСОБА_3, який являється директором Агенства нерухомості «Городок», однак він, маючи довіреність, підписав договір від імені батька. На момент укладання попереднього договору ОСОБА_1 зауважень та пропозицій не мала. Однак влітку наприкінці липня вона звернулась до нього з проханням повернути кошти за будинок, оскільки не має коштів для його покупки. Відповідач-2 пояснив їй, що на даний момент повернути кошти не можу, оскільки придбав для батька земельну ділянку та пояснив, що в неї є час до 25 травня 2018 року для того, щоб вона змогла знайти суму, коштів необхідну для придбання будинку або ж запропонував почекати. Чекати ОСОБА_1 не захотіла та вирішила звернутись з позовом до суду. п.12 Попередньої угоди від 25 травня 2017 року передбачено, що у разі не укладання договору купівлі-продажу у строк не пізніше 25 травня 2018 року по причині, що залежить від покупця, гарантійна сума залишається у розпорядженні продавця у якості неустойки. Не дивлячись на цей пункт, він не відмовив ОСОБА_1 повернути їй суму завдатку, а попросив лише почекати. На підставі довіреності, виданої 09 лютого 2016 року та посвідченої приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Кравченко С.Ю., відповідач-2 має право від імені ОСОБА_3 укладати попередні договори. Також зазначає, що даний попередній договір не підпадає під перелік договорів, які повинні бути посвідчені нотаріально. Відповідач-2 вказує, що на підставі ч.4 ст.209 ЦК України на вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений. Однак укладаючи попередній договір ОСОБА_1 не виявила бажання його нотаріально посвідчити тому вважаю, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, враховуючи позицію відповідачів, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що 25 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підписали попередній договір про купівлю-продаж будинку за адресою: АДРЕСА_2, оговоривши ціну будинку у розмірі 80000,00 гривень, та на виконання умов попереднього договору, в момент підписання договору покупець - ОСОБА_1 передала, а продавець ОСОБА_3 прийняв гарантійну суму 47000,00 гривень, що підтверджується їхніми підписами і не спростовані сторонами (а.с.7).

Відповідно до абз.4 ч.1 ст.635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однак підписаний договір не був нотаріально посвідчений, відповідно до ст.657 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв'язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру. Він породжує лише наслідки, які пов'язані з його недійсністю. Такими наслідками, зокрема може бути відшкодування збитків, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

За ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як зазначено у ч.3 ст.1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до змісту ст.1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Разом з тим, правила ст.1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України в постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, яка в силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

За таких обставин суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 безпідставно набув і зберігає грошові кошти позивача та зобов'язаний повернути ОСОБА_1 47000,00 гривень.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», в судовому засіданні необхідно дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 3 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на правову допомогу.

За ч.1, 2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20 грудня 2011 року № 4191-VI, та не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Абзацом 4 п.48 постанови Пленуму Верховного Суду України від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

На момент ухвалення рішення позивачем не надано жодного доказу документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, тому це є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного і керуючись ч.1 ст.220, ст.ст.635, 657, 1212 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 84, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, РНОКПП - НОМЕР_1, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, РНОКПП - НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована і мешкає за адресою: АДРЕСА_3 грошові кошти в розмірі 47000(сорок сім тисяч) гривень, 00 коп.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, РНОКПП - НОМЕР_1, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, РНОКПП - НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована і мешкає за адресою: АДРЕСА_3 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.В. Маслов