Рішення № 70348523, 14.11.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.11.2017 Справа № 920/1190/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго», м. Суми

до відповідача ОСОБА_1 комунального виробничого управління водогінно-каналізаційного господарства, м. Глухів Сумської області

про стягнення 31 693 грн. 75 коп.

Суддя Котельницька В.Л.

За участю представників сторін:

позивача ОСОБА_2 (довіреність № 10-19/17-Д/01 від 10.01.2017)

відповідача ОСОБА_3 (довіреність № 17/1-09 від 16.01.2017)

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 31 693 грн. 75 коп., спричинені неподанням відповідачем податкових накладних у порядку, передбаченому Податковим кодексом України; стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 1378 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду Сумської області від 22.02.2017 у даній справі позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 комунального виробничого управління водогінно-каналізаційного господарства на користь Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» збитки у розмірі 31 693 грн. 75 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 грн. 00 коп.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду 25.04.2017 рішення господарського суду Сумської області від 22.02.2017 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2017 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та рішення Господарського суду Сумської області від 22.02.2017 у справі №920/1190/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, прийнятих у даній справі, судом касаційної інстанції визначене неправильне застосування судами приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення всіх обставин справи та ч.1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, у постанові Вищого господарського суду від 04.10.2017 у даній справі міститься вказівка щодо вжиття всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та обєктивного встановлення обставин справи, прав та обовязків сторін.

14.11.2017 до суду надійшли письмові пояснення представника позивача з урахуванням висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2017, у яких наведене правове обґрунтування правомірності позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, у свою чергу, представник відповідача наполягав на відмові позивачеві у задоволенні його вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

06.10.2009 між сторонами у справі був укладений договір № 49 про відпуск води з комунального водогону та прийому стоків у комунальну каналізацію.

01.07.2016 між сторонами у справі було укладено договір № 0107/24 про надання послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення.

За умовами вищезазначених договорів відповідач надавав позивачеві обумовлені цими договорами послуги на загальну суму 184 614,16 грн. (у тому числі ПДВ 30 769,04 грн.). Факт надання послуг підтверджується наявними у справі копіями відповідних актів приймання-передачі. За надані послуги позивач сплатив відповідачеві обумовлену суму, що також підтверджено матеріалами справи (відповідними платіжними дорученнями, копії яких додано до матеріалів справи).

Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір на виконання робіт з монтажу та демонтажу запірної арматури від 22.08.2016 та договір підряду на встановлення водомірних лічильників від 22.08.2016.

Відповідно до умов зазначених договорів відповідачем виконані роботи на загальну суму 5 387,28 грн. (у тому числі ПДВ - 897,88 грн.), що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт № 88 від 31.08.2016 на суму 3 078,18 грн. (у тому числі ПДВ - 513,03 грн.) та № 87 від 31.08.2016 на суму 2309,1 грн. (у тому числі ПДВ - 384,85 грн.)

Оплата вказаних робіт здійснена позивачем у сумі 5 387,28 грн. відповідно до платіжних доручень № 263 від 02.09.2016 та № 254 від 02.09.2016.

Також відповідачем була надана позивачеві послуга з видачі технічних умов на водомірні лічильники, що підтверджується актом № 39 від 18.09.2015 на суму 160,98 грн. (у тому числі ПДВ - 26,83 грн.), оплата за яку здійснена позивачем за платіжним дорученням № 276 від 29.09.2015.

Таким чином, матеріалами справи підтверджений факт перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів за виконані роботи (надані послуги) на загальну суму 190 162,42 грн. (у тому числі ПДВ - 31 693,75 грн.).

Як зазначав позивач, ПАТ «Сумиобленерго» та відповідач є платниками податку на додану вартість. Всі вищезазначені операції є об'єктом оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 %.

Пунктами 10.1 та 10.2 договору № 0107/24 від 01.07.2016 встановлено, що відповідач складає та реєструє податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з вимогами податкового законодавства, які діють на дату виникнення податкового зобовязання. У разі порушення виконавцем (відповідачем) правил складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які призвели до втрати споживачем (позивачем) права на податковий кредит з податку на додану вартість, виконавець зобовязаний сплатити на користь споживача згідно з його письмовою вимогою кошти в розмірі невідшкодованого з бюджету податку на додану вартість.

Пунктами 2.3 договорів № 21/08 та 22/08 від 22.08.2016 також передбачено, що виконавець складає та реєструє податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з вимогами податкового законодавства, які діють на дату виникнення податкового зобовязання. Відповідно до пунктів 4.3 даних договорів у разі порушення виконавцем (відповідачем) правил складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які призвели до втрати замовником (позивачем) права на податковий кредит з податку на додану вартість, виконавець зобовязаний сплатити на користь замовника згідно з його письмовою вимогою кошти в розмірі невідшкодованого з бюджету податку на додану вартість.

Умови договору № 49 від 06.10.2009 вищезазначених положень не містять.

Як зазначав позивач, відповідач, у порушення вимог податкового законодавства України та умов укладених між сторонами у справі договорів, за вищезазначеними операціями на суму 190162,42 грн. не здійснив реєстрацію податкових накладних у порядку, передбаченому Податковим кодексом України, чим позбавив позивача права на включення суми ПДВ у розмірі 31 693,75 грн. до податкового кредиту та, відповідно, можливості зменшення суми своїх податкових зобовязань з ПДВ, оскільки згідно з вимогами п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідач доводи позивача не визнав та зазначав, що згідно абз. 13-15 п.201.10. ст.201 ПК України порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Позивач як покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. У разі відмови продавця робіт/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Тобто, відповідач вважає, що порушення ним порядку заповнення та реєстрації накладної, не позбавляло позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало нарахування такої суми необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою, у звязку з чим відповідач вважає предявлення позивачем вимог про стягнення з нього відповідних сум збитків у розмірі 31 693,75 грн. передчасним та безпідставним. Наведене спростовується матеріалами справи, зокрема копіями додатків №8 до податкових декларацій з ПДВ, в яких містяться відповідні заяви позивача про порушення відповідачем граничних термінів реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних спірних податкових накладних.

Суд зауважує, що податковим законодавством не надано право позивачу включати суми, вказані у відповідних заявах, до складу податкового кредиту, і, навіть подальша документальна позапланова перевірка відповідача для зясування достовірності та повноти нарахування ним зобовязань з податку за такою операцією не призведе до виникнення такого права за умови відсутності зареєстрованої податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим, суд бере до уваги положення ст. 3 Цивільного кодексу України, пункт 3 якої визначає свободу договору, як одну із основних засад цивільного законодавства.

Умовами укладених договорів № 21/08, № 22/08 від 22.08.2016, № 0107/24 від 01.07.2016 встановлений обовязок відповідача скласти та зареєструвати податкові накладні у ЄРПН, а також визначена міра відповідальності за невчинення відповідачем вказаних дій.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до частини 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 1 ст. 1166 вищевказаного Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управленною стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Грошовим вираженням шкоди є збитки, до складу яких згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України включаються:

-вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

-додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

-неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

-матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника.

Суд вбачає наявність у спірних правовідносинах усіх чотирьох елементів відповідальності, що обґрунтовується наступним.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Так, згідно абзацу 11 пункту 201.10 статті 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відповідач не здійснив реєстрацію податкових накладних у визначений податковим законодавством строк, а також не надав суду доказів належного виконання цього обовязку, якими можуть бути підтвердження з ЄРПН про прийняття податкової накладної. Відтак, такою бездіяльністю відповідач допустив порушення ним договірного зобовязання в частині своєчасної реєстрації податкових накладних у ЄРПН, наслідком якого є застосування до винної сторони (відповідача) заходів відповідальності, передбачених умовами договорів, укладених між сторонами у справі (необхідність сплатити позивачу кошти у розмірі невідшкодованого з бюджету податку на додану вартість).

Відповідно до абзацу 4 пункту 201.10 статті 201 ПК України підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї до Єдиного реєстру податкових накладних, звіряння даних, що містяться у виданих платникам податку на додану вартість - отримувачам (покупцям) товарів (послуг) податкових накладних та/або розрахунку коригування, з відомостями, які містяться у цьому реєстрі, визначає Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010.

Згідно пункту 13 Порядку з метою отримання інформації, що міститься у Реєстрі, платник податку складає запит за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення в електронному вигляді у форматі (відповідно до стандарту), затвердженому в установленому порядку, та надсилає його засобами телекомунікаційного зв'язку ДФС, у звязку з чим позивачу надана можливість отримувати з Єдиного реєстру податкових накладних виключно інформацію, що стосується зареєстрованих податкових накладних та/або розрахунку коригування. У даній ситуації лише квитанції з ЄРПН, в яких зазначена дата реєстрації податкової накладної, можуть бути належним доказом виконання відповідачем передбачених податковим законодавством обовязків, проте такі докази суду не були надані.

На підтвердження фактів відсутності реєстрації протягом серпня 2015 року - листопада 2016 року податкових накладних відповідачем на суму ПДВ 31 693 грн. 75 коп., ПАТ «Сумиобленерго» було надано суду копії сформованих у вказаних звітних періодах розшифровок податкового кредиту в розрізі контрагентів (Розділ II Додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість), після дослідження судом яких встановлена відсутність у даному розділі розшифровок («Податковий кредит») ІПН ОСОБА_1 КВУВКГ (046535718041), що свідчить про нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних, складених за наслідками господарських операцій між сторонами у справі.

Позивач і відповідач є зареєстрованими в установленому порядку платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, суми ПДВ, які позивач сплатив відповідачеві у складі оплати наданих останнім послуг та виконаних робіт, мали бути додані позивачем до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах згідно встановленого податковим законодавством порядку.

Наданими суду доказами (розшифровки податкового кредиту в розрізі контрагентів, що є розділом II Додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість) підтверджується відсутність сплачених за надані відповідачем послуги суми ПДВ у складі податкового кредиту за договорами № 21/08, № 22/08 від 22.08.2016, № 0107/24 від 01.07.2016 , що визначався ПАТ «Сумиобленерго» у відповідних звітних періодах.

Відповідно до вимог пункту 200.1 статті 200 ПК України позивач був зобовязаний розрахувати суму ПДВ, яка підлягала сплаті до державного бюджету, без врахування суми ПДВ, яка б за умови належного виконання відповідачем встановлених ПК України обовязків повинна була включатися до складу податкового кредиту.

Внаслідок цього позивачем було сплачено протягом серпня 2015 року - вересня 2016 року до Державного бюджету України таку суму ПДВ, яка в результаті виявилася більшою, в тому числі на 5442,52грн. за договорами № 21/08, № 22/08 від 22.08.2016, №0107/24 від 01.07.2016 від тієї, що могла б бути сплачена за умови віднесення вказаної суми до складу податкового кредиту в цих же звітних періодах у випадку належного виконання відповідачем договірного зобовязання.

Таким чином, позивачем були понесені додаткові витрати, що полягали у завищенні суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на лист Державної фіскальної служби України № 14194/6/99-99-15-03-02-15 від 29.06.2016, у якому зазначено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до складу податкового кредиту, без отримання податкової накладної, у відповідності до положень пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України може бути, зокрема, рахунок, який виставляється платнику податку за надані послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, та містить загальну суму платежу, суму податку і податковий номер продавця.

Так, твердження відповідача про можливість ПАТ «Сумиобленерго» здійснювати нарахування сум податкового кредиту на підставі цієї норми є безпідставним, оскільки матеріалами справи підтверджується, що водомірні лічильники (тобто прилади обліку надання послуг з водопостачання та водовідведення) були встановлені лише 22.08.2016, що підтверджується копією договору підряду № 21/08 від 22.08.2016, яка міститься у матеріалах справи. Відтак, протягом серпня 2015 року серпня 2016 року відповідачем виставлялися рахунки за надані послуги не за показаннями приладів обліку, а на підставі норм споживання холодної води (746 куб. м. на місяць), що підтверджується копіями наданих суду рахунків. Зазначені обставини виключають можливість застосування ПАТ «Сумиобленерго» передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України винятку щодо можливості віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої податкової накладної.

Необґрунтованими суд вважає також твердження відповідача про існуючу можливість ПАТ «Сумиобленерго» здійснити нарахування сум ПДВ до складу податкового періоду на підставі листа ДФС № 14194/6/99-99-15-03-02-15 від 29.06.2016 шляхом подання протягом 365 днів заяви із скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну або порушив порядок її заповнення та реєстрації, оскільки подання такої заяви не є підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за податковою накладною, щодо якої таку скаргу складено, про що чітко зазначає у своєму листі ДФС.

У абзаці 4 пункту 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суд звертає увагу, що це загальне правило стосується виключно випадків своєчасної реєстрації податкових накладних, що не було зроблено відповідачем, та з урахуванням пропуску встановленого абзацом 11 пункту 201.10 статті 201 ПК України строку на даний час є неможливим, через що відповідач припустився хибного висновку, повязавши факт подання заяви із скаргою на бездіяльність позивача із виникненням права на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Натомість відповідно до абзаців 5-7 пункту 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, яка діяла до 01.01.2017) суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

-ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних;

-для платників податку, що застосовують касовий метод - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до вимог пункту 44 Підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» ПАТ «Сумиобленерго» зобовязане визначати дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом. Таким чином, факт припинення права позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за послуги, які були надані відповідачем, пов'язаний виключно зі спливом 60-денного строку від дати списання коштів з банківського рахунка (який станом на дату подання позовної заяви вже закінчився), а не з датою складення податкових накладних, які відповідач не зареєстрував взагалі.

Отже, лише наявність у ЄРПН своєчасно зареєстрованої або зареєстрованої протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка ПАТ «Сумиобленерго» податкової накладної дозволило б позивачу віднести у податковій декларації відповідні суми податку до складу податкового кредиту.

Судом у ході розгляду даної справи встановлено, що ПАТ «Сумиобленерго» зверталось з листами до ОСОБА_1 КВУВКГ про необхідність своєчасної реєстрації податкових накладних та попередження завдання позивачеві матеріальних збитків внаслідок їх несвоєчасної реєстрації, а також подавав при формуванні податкових декларацій заяви про порушення відповідачем порядку реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідач, у свою чергу, у листах-відповідях посилався на відсутність на його рахунку коштів в обсязі, необхідному для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відтак, посилання відповідача на відсутність коштів на своєму рахунку в обсязі, необхідному для реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, як на підставу непроведення їх реєстрації, відповідно до частини 2 статті 218 ГК України суд не може визнати підставою для звільнення відповідача від обовязку щодо відшкодування збитків.

Отже, встановивши обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення договірних зобовязань не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, складені за наслідками господарських операцій з позивачем відповідно до умов договорів № 21/08, № 22/08 від 22.08.2016, № 0107/24 від 01.07.2016, при цьому, не вчинив на вимогу позивача дій щодо виправлення допущеного ним порушення в установлений законом спосіб, що призвело до позбавлення позивача можливості віднесення сплачених у складі вартості робіт (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту та призвело до додаткових витрат по погашенню податкових зобов'язань позивача. Таким чином, суд зазначає про наявність у даному випадку усіх елементів правопорушення, наслідком якого є застосування до порушника такої міри відповідальності як зобовязання відшкодувати спричинені збитки.

Разом з тим, суд приймає до уваги той факт, що відповідальність відповідача перед позивачем за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у вигляді відшкодування коштів у розмірі сум невідшкодованого позивачу з бюджету податку на додану вартість, чітко встановлена умовами договору № 0107/24 від 01.07.2016, на виконання у мов якого позивачем були перераховані відповідачеві кошти, з яких сума ПДВ склала 4544,46 грн., а також умовами договорів № 21/08 та № 22/08 від 22.08.2016, згідно умов яких позивач перерахував відповідачу кошти, з яких сума ПДВ склала загалом 897,88 грн.

Отже, судом встановлений факт порушення відповідачем умов укладених договорів, яке має наслідком відповідальність у вигляді сплати винною стороною (відповідачем) коштів у розмірі сум невідшкодованого з бюджету податку на додану вартість, оскільки між сторонами у справі укладені договори, умовами яких передбачено реєстрацію та надання покупцю (замовнику) оформленої податкової накладної згідно з вимогами податкового законодавства та встановлено відповідальність винної сторони за порушення умов договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 623 даного Кодексу боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Суд зазначає про обовязок позивача довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, але й сам факт порушення відповідачем його обовязку та причинний звязок між цим порушенням і шкодою. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою для настання цивільно-правової відповідальності.

Судом у ході розгляду даної справи встановлений факт протиправної бездіяльності відповідача, яка виявилась у не вчиненні дій з реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, що призвело до порушення договірних зобовязань відповідачем, а також наявність вини відповідача яка полягає у порушенні ним вимог податкового законодавства (хоча відповідач і пояснював це відсутністю у нього необхідних коштів). Причинний звязок між порушенням та шкодою у даному випадку полягає у тому, що позивач внаслідок пасивної діяльності відповідача (яка одночасно є порушенням договірного зобовязання) був позбавлений права на отримання податкового кредиту на суму ПДВ, сплаченого у складі суми за оплату наданих відповідачем послуг.

Розмір збитків підтверджений наявними у матеріалах справи доказами. Так, суд бере до уваги, що відповідальність відповідача за невчинення дій з реєстрації податкових накладних передбачена умовами укладених між сторонами у справі договорів № 0107/24 від 01.07.2016, №21/08 та № 22/08 від 22.08.2016. Розмір сум податку на додану вартість, який було сплачено позивачем відповідачеві на виконані останнім роботи підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 6 від 17.06.2016, № 7 від 27.07.2016, № 87 та № 88 від 31.08.2016, підписаних сторонами у справі на виконання умов вищезазначених договорів, відповідними платіжними дорученнями.

Таким чином, суд вважає доведеним факт спричинення відповідачем позивачеві збитків на суму 5442,52 грн., які полягають у неможливості для позивача отримати з бюджету відшкодування податку на додану вартість у вказаній сумі через порушення відповідачем договірних зобовязань в частині своєчасної реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відтак, дослідивши обставини справи, проаналізувавши цивільного/господарського законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5442,52 грн. збитків.

Що стосується решти позовних вимог, суд зазначає наступне:

В резолютивній частині додаткових пояснень від 14.11.2017 позивач наголошує на необхідності задоволення позовних вимог на підставі п.198.6 ст.198 ПК України, п.201.10 ст.201 ПК України та ст.224 ГК України.

Відповідно до ст.1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в України, та порядок їх адміністрування, платників податків та збрів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкове законодавство України, як зазначено у ст. 3 ПК України, складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Водночас, відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Частиною 2 ст.1 ЦК України передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи із положень ч.2 ст. 1 ЦК України до податкових відносин цивільне законодавство не застосовується.

На підставі наведеного, в решті позовних вимог суд відмовляє, оскільки позивачем не надано доказів наявності всіх чотирьох загальних умов цивільної відповідальності, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовуються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 комунального виробничого управління водогінно-каналізаційного господарства (41400, Сумська область, м. Глухів, вул. Благодатна, 19; код ЄДРПОУ 04653578) на користь Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» (40035, м. Суми, вул. І.Сірка, 7; код ЄДРПОУ 23293513) збитки у розмірі 5442 грн. 52 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 236 грн. 63 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.11.2017.

Суддя В.Л.Котельницька