Рішення № 70348266, 15.11.2017, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 листопада 2017 року Справа № 913/798/17

Провадження №31/913/798/17

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Восток Сервіс, м. Київ,

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит,

м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про стягнення 799 018 грн. 66 коп.

Суддя Марченко Ю.І.

Секретар судового засідання Рвачов О.О

У засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 23.10.2017;

від відповідача - ОСОБА_3, довіреність №ББУ/РА53/СЛ/17 від 14.09.2017.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

в с т а н о в и в:

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №465-РА-УМТС від 08.09.2016 року в розмірі 799 018 грн. 66 коп., в тому числі: основний борг в сумі 709 781 грн. 22 коп., пеня в сумі 35 489 грн. 09 коп., 3% річних в сумі 12 426 грн. 03 коп., інфляційні нарахування в сумі 41 322 грн. 32 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 509, 526, 625 Цивільного кодексу України та порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної оплати заборгованості за поставлену продукцію

В судове засідання зявилися повноважні представники сторін.

Від представника позивача 13.11.2017 до суду надійшли додаткові письмові пояснення, за якими зазначено, що оплати за поставлений товар відповідачем здійснена не була, відзив на позовну заяву на адресу позивача не надходив.

Судом надані позивачем пояснення прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Від представника відповідача 01.11.2017 до канцелярії Господарського суду Луганської області надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, від представника відповідача 15.11.2017 до канцелярії Господарського суду Луганської області надійшов відзив на позовну заяву, за яким проти розгляду справи в господарському суді відповідач заперечив, та просив припинити провадження у справі, для подальшої передачі на вирішення до третейського суду.

Представник позивача проти заявленого клопотання про припинення провадження заперечив.

Розглянувши клопотання, вислухавши представників сторін, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст.1 ГПК України юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Згідно з п.5 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав (п.4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).

Звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин (абз. перший п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 р. № 3-рп/2004).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди") (п. 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 р. № 1-рп/2008).

Таким чином, Конституцією України гарантовано право на судовий захист з боку держави.

Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до третейського суду. Крім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті. За умов відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

У разі коли між сторонами у договорі передбачено третейське застереження, але одна із сторін (в даному випадку позивач) категорично заперечує проти такого застереження, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в порядку господарського судочинства.

Водночас розділ 7 договору поставки №465-РА-УМТС від 08.09.2016 не містить заборони його сторонам звертатися за судовим захистом до судів загальної юрисдикції.

Суд зазначає, що вищенаведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, яка викладена у постановах від 20.10.2015 та 15.03.2016 у справі №904/3608/15, постанові від 25.05.2016 у справі №908/6049/15.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит» про припинення провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України.

Крім того, відповідачем до клопотання від 18.10.2017 про відкладення розгляду справи було надано ОСОБА_4 №7600 про форс мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово промислової палати України №371/05-4 від 15.06.2017, який не відповідає спірному договору, що міститься в матеріалах справи.

Відповідно до наданого сертифікату, засвідчено форс мажорні обставини (обставини непереборної сили): захоплення підприємства, протиправні дії третіх осіб ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит», щодо обовязку (зобовязання), а саме: виконувати належним чином усі умови та зобовязання за договором, зокрема складати і подавати розрахунки сум нарахованих амортизаційних відрахувань; концесійного платежу; виконувати поліпшення державного майна у порядку відповідно до умов Концесійного договору від 01.12.2011 року, посвідченого ОСОБА_5 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №2122 з додатками до нього, укладеного з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, які унеможливили його виконання в зазначений термін.

Також, сертифікатом встановлено період дії форс мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: дата настання періоду 13 березня 2017 року, що тривають станом на 15 червня 2017 року.

З приводу поданого відповідачем ОСОБА_4 про форс мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово промислової палати України, слід зазначити наступне.

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції " від 02.09.2014 №1669- VII, наявність форс - мажорних обставин засвідчується (обставин непереборної сили) засвідчується відповідним ОСОБА_4 Торгово - промислової палати.

В даному випадку, заявником до суду не надано доказів наявності форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) щодо виконання господарських зобов'язань за договором поставки №465-РА-УМТС від 08.09.2016, відповідно, станом на момент подачі позовної заяви.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримував відповідний товар за договорами вже під час проведення АТО на відповідній території та відповідно до норм цивільного законодавства не був позбавлений права відмовитися від прийняття відповідного товару або вийти до позивача з пропозицією щодо перенесення строків оплати за договором.

Виходячи з фактичних обставин справи та наведених вище норм, суд не погоджується з доводами відповідача щодо настання форс мажорних обставин та відхиляє їх за необґрунтованістю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

08.09.2016 між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Восток Сервіс» був укладений договір поставки № 465-РА-УМТС (далі договір, а.с. 14-33).

Предметом даного договору (п. 1.1 договору ) є правовідносини, за якими в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобовязується поставити у власність покупця продукцію та/чи обладнання виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому договорі та специфікаціях, що є невідємними частинами до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється у його власність, у відповідності з умовами цього договору.

Так, сторонами були підписані відповідні специфікації до вказаного договору:

- специфікація №465-РА-УМТС/1 від 08.09.2016 на суму 197 055 грн. 86 коп.;

- специфікація №465-РА-УМТС/3 від 05.12.2016 на суму 425 514 грн. 13 коп.;

- специфікація №465-РА-УМТС/4 від 05.12.2016 на суму 354 991 грн. 92 коп.

Згідно п. 1.2 договору покупець зобовязаний прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію відповідно до умов договору.

Відповідно до п.4.1. договору, поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками в строки, які узгоджені сторонами в специфікаціях до вказаного договору.

Відповідно до п.4.2 умови поставки продукції DDP, відповідно до «Інкотермс 2010», з урахуванням умов та застережень, які містяться у вказаному договорі та/чи відповідних специфікаціях до договору.

Пунктом 4.7 договору встановлено, що датою поставки вважається дата, яка зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником.

Згідно п.5.4 договору розрахунки за поставлену постачальником продукцію за договором здійснюються покупцем в порядку та строки, які узгоджені сторонами у відповідних специфікаціях, які є невідємною частиною договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Сторонами до цього договору підписано специфікації від 08.09.2016 та 05.12.2016, відповідно до п.4 вказаних специфікацій, остаточні розрахунки за продукцію, поставлену відповідно до специфікацій, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на 60 (шестидесятий) календарний день з моменту приймання відповідної продукції на склад покупця. У разі, якщо строк оплати доводиться на вихідний та/чи неплатіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день.

Так, на виконання умов договору позивачем була здійснена поставка відповідної продукції:

-за видатковою накладною №4095 від 26.12.2016 на суму 94 035,17 грн.;

-за видатковою накладною № 4096 від 16.12.2016 на суму 240 074,77 грн.;

-за видатковою накладною № 4097 від 26.12.2016 на суму 233 607, 36 грн.;

-за видатковою накладною № 4098 від 26.12.2016 на суму 142 063,92 грн.

Всього було поставлено продукції на загальну суму 790 781 грн. 22 коп.

Отже, кінцевим строком оплати отриманої продукції є 24.02.2017.

Відповідач у встановлений договором поставки та Специфікаціями строк за отриману продукцію не розрахувався, у звязку з чим утворився борг в сумі 790 781 грн. 22 коп.

Оскільки відповідачем, в добровільному порядку заборгованість за поставлений товар здійснена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким окрім основного боргу, також просить стягнути пеню, нараховану відповідно до п. 6.8. договору в сумі 35 489 грн. 09 коп., та нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 12 426 грн. 03 коп. і інфляційні нарахування в розмірі 41 322 грн. 32 коп.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору № 465-РА-УМТС від 08.09.2016, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки та купівлі-продажу.

Загальні положення про купівлю-продаж визначені главою 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами договору №465-РА-УМТС від 08.09.2016 датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на товаросупровідних документах.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу відповідний товар на загальну суму 709 781 грн. 22 коп., зокрема:

- за видатковою накладною №4095 від 26.12.2016 на суму 94 035,17 грн.;

- за видатковою накладною № 4096 від 16.12.2016 на суму 240 074,77 грн.;

- за видатковою накладною № 4097 від 26.12.2016 на суму 233 607, 36 грн.;

- за видатковою накладною № 4098 від 26.12.2016 на суму 142 063,92 грн.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі - продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Слід також зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1999р. №88 із наступними змінами та доповненнями, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з п.2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням), придбанням товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообігу терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити (назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Належним доказом фактичного передання товару є накладна, видаткова накладна тощо, яка містить підпис уповноваженої особи про отримання товару, та довіреність уповноваженої особи на отримання товару, яка є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) на отримання товару.

Тобто, в даному випадку відповідна продукція фактично була поставлена позивачем та прийнята відповідачем у обсягах та строки визначені позивачем за накладними, що підтверджується і підписом уповноваженої особи покупця (на підставі довіреності), а також штампом складу №12 ВП Управління матеріально - технічного постачання ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ДТЕК Ровенькиантрацит проставлених на відповідних накладних, що вказані вище та зазначені позивачем за позовом та наявні в матеріалах справи.

При цьому, відсутність дати поставки зазначеної, саме, покупцем у видаткових накладних №4095, 4096, 4097, 4098 від 26.12.2016 не спростовує факт поставки відповідної продукції саме 26.12.2016.

За доводами та розрахунками позивача, відповідачем оплата поставленої продукції здійснена взагалі не була, у звязку з чим залишилась заборгованість в сумі 790 781, 22 грн.

Відповідно до п.7.5 договору, усі спори, які виникають між сторонами під час виконання договору чи стосуються його зміни, припинення, недійсності, підлягають розгляду в третейському суді для розгляду конкретного спору (третейський суд «ad hoc»).

Так, на виконання умов договору, з метою отримання оплати за поставлену продукцію позивачем на адресу директора ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Ровенькиантрацит» направлялася вимога №3186/17 від 13.07.2017 про третейський розгляд спору по договору №465-РА-УМТС (а.с.39). Вказана вимога була отримана відповідачем 28.07.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке містить в матеріалах справи (а.с.40).

01.09.2017 позивачем була повторно направлена вимога №3269/17 про третейський розгляд спору по договору №465-РА-УМТС, із застереженням, що у разі подальшого ігнорування відповідачем вимог про третейський розгляд спору, неповідомлення кандидатури обраного арбітру в десятиденний термін, спір, на підставі статті 17 Закону України «Про третейські суди» буде переданий на вирішення компетентного суду (а.с. 41-42). Повторна вимога була отримана відповідачем 07.09.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке містить в матеріалах справи (а.с.43).

Однак, в порушення вказаних норм, відповідачем будь-яких заходів для призначення свого арбітра для початку третейського розгляду спору, здійснено не було.

Виходячи з наведеного, слід зазначити, що матеріалами справи та встановленими фактичними обставинами підтверджено, що відповідачем оплата поставленої та прийнятої продукції здійснена не була, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 709 781, 22 грн. слід задовольнити.

Також, позивачем до стягнення заявлена пеня в сумі 35 489,09 грн., нарахована за загальний період з 25.02.2017 по 25.09.2017 розрахунок якої, зокрема наведений у позовній заяві.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок, нарахування пені здійснювалося відповідно до п.6.8 договору, за яким зазначено, що у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банка України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, однак не більше 5 % від вартості своєчасно не оплаченої продукції.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню. Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

В даному випадку, розмір пені, нарахований позивачем значно перевищує розмір пені обмеженої законом, тому нарахування пені здійснювалось відповідно до умов договору.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, погоджується з ним, у звязку з чим, задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 35 489 грн. 09 коп. (5% вартості простроченого платежу).

Щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних слід зазначити наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Згідно п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Суд приймає до уваги розрахунок інфляційних нарахувань, зазначений у позовній заяві, та за таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань слід задовольнити у заявленій позивачем сумі, а саме в розмірі 41 322 грн. 32 коп.

В той же час, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд погоджується з розрахунком річних, здійсненний позивачем за період з 25.02.2017 по 25.09.2017 на суму 12 426 грн. 03 коп. та задовольняє вказані вимоги.

Виходячи з наведеного, позов слід задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 709 781,22 грн., 3% річних в сумі 12 426,03 грн., пеню в сумі 35 489, 09 грн., інфляційні нарахування в сумі 41 322,32 грн. (всього 799 018, 66 грн.)Згідно ч. 1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, у спорах, що виникають при виконанні договорів покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 11 985 грн. 29 коп.

У судовому засіданні відповідно до статті 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 4-3, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ДТЕК «Ровенькиантрацит», (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 30/1 код ЄДРПОУ 37713861) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Восток Сервіс», (03142, м.Київ, бульвар Вернадського, 36, код ЄДРПОУ 37674503), основний борг в сумі 709 781 грн. 22 коп., інфляційні нарахування в сумі 41 322 грн. 32 коп., 3% річних в сумі 12 426 грн. 03 коп., пеня в сумі 35 489 грн. 09 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 11 985 грн. 29 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 15.11.2017 було оголошено лише вступну і резолютивну частину рішення. Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 20.11.2017.

Суддя Ю.І. Марченко