Рішення № 70348097, 15.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2017Справа №910/15906/17

За позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРУДТРАНС»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство «Тернопільське лісове господарство»

про стягнення 425 461,03 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Ситайло Н.В. - представник за довіреністю б/н від 26.10.17

від відповідача не з'явилися

від третьої особи з'явилися

В судовому засіданні 15.11.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРУДТРАНС» про стягнення 425 461,03 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТРУДТРАНС» (надалі - відповідач) було здійснене перевезення вантажу за договором № 2250/1214-2012 про надання послуг з організації перевезення вантажів від 28.12.2012, укладеним між ПАТ «Українська залізниця» (надалі - позивач) та відповідачем. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку із затримкою вагонів Закарпатською митницею ДФС ПАТ «Укрзалізниця» нараховані платежі за користування вагонами, маневрову роботу, роботу по навантаженню, зважуванню, зберіганню вантажу на загальну суму 425 61,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15906/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 18.10.2017.

17.10.2017р. через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про долучення документів на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач стверджує, що вказані у позовній заяві платежі, які нараховані позивачем, відповідачем замовлялися та підстави для їх сплати відсутні. Також, відповідач звертає увагу, що лише постанова про притягнення посадових осіб вантажовідправників до адміністративної відповідальності або обвинувальний вирок можуть підтверджувати вину вантажовідправника та факт вчинення ним порушення митних правил, проте протоколи про порушення митних правил не можуть бути доказами порушення митних правил.

17.10.2017р. через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки на підстав п.п. 1.10. Правил розрахунків за перевезення вантажів, підпункт 26.6. п. 26 Додатка 1 до СМГС, П. 10 2 ст. 39 СМГС, моментом з якого розпочинається сплив строку позовної давності є час вивантаження вагонів і закінчення нарахування платежів і зборів, а тому строк позовної давності у даній справі сплив 20.07.2017р.

17.10.2017р. через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про залучення до участі у справі Державне підприємство «Тернопільське лісове господарство» в якості іншого відповідача, оскільки спірні правовідносини виникли на виконання Договору № МРТ-538 від 24.04.2013р., який укладений між відповідачем та Державним підприємством «Тернопільське лісове господарство».

Ухвалою суду від 18.09.2017 відмовлено у клопотання відповідача про залучення іншого відповідача, залучено до участі у справі Державне підприємство "Тернопільське лісове господарство" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 01.11.2017.

30.10.2017 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано клопотання про витребування доказів у позивача та додаткові пояснення щодо застосування строків позовної давності при вирішення даного спору.

Ухвалою суду від 01.11.2015 продовжено строк розгляду спору у справі та відкладено розгляд справи на 15.11.2017.

06.11.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав письмові пояснення відповідно до яких зазначив, що шестимісячний строк позовної давності застосовується виключно до правовідносин між вантажовідправником, вантажоодержувачем та перевізником. У даному спору відповідач виступає платником відповідно до укладеного договору та ст. 31 УМВС а не вантажовідправником, а відтак просить суд не враховувати заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

14.11.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про призначення у справі судової експертизи щодо визначення розрахунку суми, яка стягується позивачем.

У судовому засіданні 15.11.2017 представник позивача надав додаткові письмові пояснення, в тому числі стосовно розміру нарахування додаткових зборів та тарифу, проти задоволення клопотання відповідача про проведення експертизи заперечував, зазначивши, що відповідачем вчиняється дії щодо затягування судового процесу та розгляду справи по суті.

Дослідивши клопотання відповідача про призначення судової експертизи, заслухавши доводи представник позивача суд вирішив відмовити у задоволенні такого клопотання з підстав недоведеності та необґрунтованості, враховуючи на наявність доказів, які містяться в матеріалах справи, зокрема акти загальної форми, у яких зазначені розрахунки та суми.

Представник позивача вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Третя особа у судове засідання не з'явилася про причини неявки суд не повідомила, про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.

Незважаючи на те, що відповідач та третя особа не з'явилися у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до умов укладеного між відповідачем, як Замовником, та позивачем, як Виконавцем (разом - Сторони) Договору № 2250/1214-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів на власних напіввагонах (далі - Договір), в редакції Додаткової угоди № 7 від 01.12.2015 до нього, Виконавець зобов'язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів на власних на піввагонах.

Додатком № 1 до Додаткової угоди № 7 від 01.12.2015 сторони погодили перелік додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.

Додатком № 2 до Додаткової угоди № 7 від 01.12.2015 сторони затвердили протокол погодження договірної ціни.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, на виконання умов Договору позивачем надано відповідачу послуги з організації перевезення вантажу «деревина паливна» у вагонах № 66710682 та № 96395413, що також підтверджується накладними №№ 545624, 545582. Даний вантаж відправлявся зі станції Львівської залізниці призначенням на станцію Лискова (Словаччина).

На підставі заявок Закарпатської митниці № 07-70-61/60/40 від 16.05.2016 та № 07-70-61/60/41 від 17.05.2016р., вказані вагони були затримані з метою проведення митного контролю, про що складені акти загальної форми № 7563 від 16.05.2016 р. та № 7566 від 17.05.2016.

На виконання вказівок Закарпатської митниці вантаж у вагонах № 66710682 та № 96395413 було відправлено на станцію Чоп Львівської залізниці для вивантаження вказаних вагонів та зберігання майна, вилученого митним органом.

Зокрема, за актами загальної форми визначено порушення ст. 218,338 МК України та також нараховані платежі за затримку вагонів № 66710682 та № 96395413, згідно із ставками Збірника тарифів №1 із застосуванням коригувального коефіцієнта та на загальну суму 425 461,03 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензіями № ЦТЛ-22/227 та № ЦТЛ-22/228 від 24.04.2017 з вимогою сплатити вартість додаткових зборів та тарифу, які залишені відповідачем без реагування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Частинами 1, 2 статті 325 МК України визначено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Відповідно до ч. 5 ст. 338 Митного кодексу України, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Так, з аналізу вказаних положень Митного кодексу України вбачається, що ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України, включені у глави 47 "Організація митного контролю" та 48 "Зони митного контролю" відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролюю та здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення, тоді як ст. 218 Митного кодексу України включена у главу 32 "Митні формальності на залізничному транспорті",яка містить спеціальні норми проведення митних процедур саме на залізничному транспорті та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин сторін, як спеціальна норма права.

Такої ж аналогічної правової позиції притримується Вищий господарський суду України в постанові від 11.12.2014 р. у справі № 908/356/14.

Згідно із ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниць вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів, пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до ст. 129 обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Згідно з п. 3 Правил користування вагонами та контейнерами облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

Пунктом 4 Правил користування вагонів та контейнерів визначено, що плата за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу нараховується за Відомостями плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які оформляються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів. Відомості плати за користування вагонами, контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді.

При цьому судом враховано, що згідно з п. 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 317 від 26.03.2009р. (далі - "Збірник тарифів") збір за маневрову роботу нараховується за роботу, що виконується локомотивом залізниці, лише на вимогу вантажовласника.

Виходячи з умов п.1 § 1 ст. 15 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, стягнення провізних платежів (до яких, відповідно §1 ст. 13 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, відносяться додаткові збори та витрати, що виникли за період від прийняття вантажу до перевезення до його видачі одержувачу), які виникли під час перевезень по залізницях відправлення здійснюється з відправника на станції відправлення або у відповідності з діючими на залізницях відправлення внутрішніми правилами.

Умовами § 2 ст. 21 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС)визначено, зокрема, що якщо перевезення не можливе, а також при виникненні перешкоди до видачі вантажу, станція, на якій виникла перешкода, негайно по телеграфу, через станцію відправлення, сповіщає про це відправника і запитує його вказівок. На підставі отриманої телеграми про перешкоди до перевезення або видачі вантажу станція відправлення негайно сповіщає про це відправника за встановленою формою або порядком, встановленим внутрішніми правилами. Так, матеріали справи свідчать про те, що відповідача було повідомлено про затримку вагонів на ст. Чоп для проведення митного огляду.

Пунктом 9 правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644, із змінами та доповненнями, визначено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Фактичні обставини справи свідчать про те, що затримка вагону № 66710682 відбувалася з 16.05.2016 р. з 09:00 до 20.10.2016 р. до 06:00, затримка вагону № 96395413 відбувалася з 17.05.2016 р. з 22:30 до 20.10.2016 р. до 06:00.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема згідно з актів загальної форми нараховані додаткові збори за виконання маневрованих робіт, роботіт МЧ, за користування вагонами, зберігання у вагонах, телеграфний збір тощо, на загальну суму 425 461,03 грн

Оскільки, чинним законодавством України визначено обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення наведені відповідачем у відзиві спростовуються наявними матеріалах справи доказами, зокрема у кожному акті загальної форми відображені усі виконані роботи та зафіксовані відповідні суми, які підлягають сплаті.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Строки давності визначені у ст. 48 УМВС у редакції від 16.10.2015, в якій зазначено наступне:«Иски к перевозчику на основанием настоящего Соглашения предъявляются:

1) о превышении срока доставки груза - в течение 2 месяцев; по остальным основаниям - в течение 9 месяцев.»

Отже, з аналізу положень ст. 48 УМВС від 16.10.2015 вбачається, що нею визначаються строки давності за позовами, які пред'являються саме до перевізника.

Інших положень щодо строків давності, зокрема щодо позовів, які пред'являються перевізником, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення зі змінами від 16.10.2015 не містить.

Також суд зазначає, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин ч. 5 ст. 315 ГК України з огляду на таке.

Відповідно до зазначеної статті, шестимісячний строк позовної давності застосовується виключно пред'явлення позовів перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Однак, виходячи з умов Договору № 2250/1214-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів на власних на піввагонах ТОВ «Метрудтранс» у правовідносинах з ПАТ «Укрзалізниця» виступає платником на підставі присвоєного коду відповідно до умов договору та параграфу 2 ст. 31 УМВС. В той час як вантажовідправником за накладними №№545624, 545582 є ДП «Тернопільське лісове господарство», на користь якого саме відповідачем здійснено замовлення послуг, передбачених договором № 2250/1214-2012 від 28.12.2012.

Крім цього, строки позовної давності визначені у ч. 5 ст. 315 ГК України стосується спорів, що випливають безпосередньо з перевезення вантажу.

Однак, відповідно до п. 1.1 договору № 2250/1214-2012 від 28.12.2012, Виконавець зобов'язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах.

Наявний спір не стосується договору перевезення, який оформлюється накладною. Послуги з перевезення надано у повному обсязі, претензій щодо здійснених перевезень сторони не мають.

Спір стосується права нараховувати та стягувати додаткові збори за послуги, які надано в процесі організації перевезень вантажів за укладеним договором.

Частина 2 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Отже, у даному випадку має місце комбінований договір і відносини щодо, зокрема, користування вагонами випливають саме з відносин організації перевезень, а не самого перевезення вантажу.

Враховуючи вищевикладене, до правовідносин, які склалися за договором про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, укладеним між ПАТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Метрудтранс», не застосовуються положення про скорочені строки позовної давності., передбачені ч.5 ст.315 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРУДТРАНС» (01042, м. Київ, вул.. Івана Кудрі, буд. 14, офіс 8; ідентифікаційний код 34980991) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул.. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця» 03038, м. Київ, вул.. Федорова, буд. 5; код філії 40123465) 425 661 (чотириста двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят одна) грн 03 коп. - додаткових зборів та тарифу, 6 381 (шість тисяч триста вісімдесят одна) грн 92 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.11.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.