Рішення № 70347902, 13.11.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/73/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017 Справа № 908/1754/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрнасінняпром” (70417, Запорізька область, Запорізький район, с. Сонячне, вул. Сонячне шосе, буд. 50)

до відповідача-1: Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (70417, Запорізька область, Запорізький район, с. Сонячне, вул. Інститутська, буд. 1)

до відповідача-2: Національної академії аграрних наук України (01010, місто Київ, вулиця Суворова, буд. 9)

про: - припинення права спільної власності Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук на 1/214 частку у праві на завод “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Сонячне шосе буд. 50;

- присудження на користь Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук грошової компенсації за 1/214 частку у праві власності на завод “CIMBRIA” у розмірі, визначеному на підставі Звіту Приватної аудиторської фірми “Лідара-аудит” від 15.08.2012 № 103 та узгодженому сторонами у Акті про розподіл часток від 12.09.2012, яка становить 198 515,57 грн.;

- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю “Укрнасінняпром” права власності на 1/214 заводу “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна, яка належала раніше Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук

Суддя Боєва О.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 07.11.2017р.;

Від відповідача-1: ОСОБА_2, довіреність б/н від 14.03.2017р.;

Від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про припинення права спільної власності Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на 1/214 частку у праві на завод “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Сонячне шосе буд. 50; присудження на користь Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України грошової компенсації за 1/214 частку у праві власності на завод “CIMBRIA” у розмірі, визначеному на підставі Звіту Приватної аудиторської фірми “Лідара-аудит” від 15.08.2012 № 103 та узгодженому сторонами у Акті про розподіл часток від 12.09.2012, яка становить 198515,57 грн.; визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю “Укрнасінняпром” права власності на 1/214 заводу “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна, яка належала раніше Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.09.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1754/17, справі присвоєно номер провадження № 9/73/17, судове засідання призначено на 20.09.2017р. На підставі статті 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 12.10.2017р., потім – на 26.10.2017р. Ухвалою суду від 26.10.2017р. на підставі ст. 69 ГПК України строк вирішення спору у справі продовжено на п'ятнадцять днів – до 14.11.2017р. включно, цією ж ухвалою розгляд справи відкладено на 13.11.2017р.

В судовому засіданні 13.11.2017р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно зі ст. 81-1 ГПК України за ініціативою суду, починаючи з 12.10.2017р., здійснювалася фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник позивача в повному обсязі підтримав позовні вимоги, з підстав, викладених в позовній заяві з урахуванням письмових пояснень на відзиви відповідачів та додаткових письмових пояснень, які надійшли до суду 26.10.2017р., 13.11.2017р. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним. На підставі договору пайової участі у будівництві, укладеного 28.04.2010р. між позивачем та відпоівадчем-1, був побудований об’єкт нерухомого майна – завод “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна за адресою: Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Сонячне шосе буд. 50, який належить сторонам договору на праві спільної часткової власності. Об’єкт побудований на земельних ділянках сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя), розташованих на території Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області, які на підставі Державного акту перебувають у постійному користуванні відповідача-1. По завершенню будівництва об’єкт був прийнятий у експлуатацію шляхом реєстрації Інспекцією держархбудконтролю у Запорізькій області декларації про готовність об’єкта до експлуатації. На підставі даних технічного паспорту об’єкта та Звіту незалежного аудитора ПП «Лідара-аудит» вартість одного квадратного метру побудованого заводу становить 3717,52 грн. Вартість, визначеної згідно з п.п.1.5, 5.3 договору частки відповідача-1 становить 198515,57 грн., що відповідно до Акту про розподіл часток від 12.09.2012 р. складає 1/214 частки у праві власності на об’єкт. Право власності позивача на 213/214 часток у праві власності на об’єкт посвідчується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 10.12.2012р. Сонячною сільською радою, та зареєстровано у реєстрі прав власності на нерухоме майно 22.12.2012р. Право власності відповідача-1 на 1/214 частки не зареєстровано. Позивачем, з метою подальшого визначання умов спільного використання та експлуатації об’єкта, неодноразово направлялися на адресу відпоівадча-1 листи з пропозиціями щодо майнової участі у поточній діяльності, експлуатуванні та управлінні заводу. Пропонувалося також здійснити поділ майна в натурі, у випадку, якщо відповідач-1 не готовий здійснити внески чи надати послуги, користі та необхідні для забезпечення діяльності заводу. Відповідач-1 у відповідях на листи позивача, чіткої позиції не визначив, своє право власності належним чином не оформив, протягом трьох років після завершення будівництва не виконує обов’язки співвласника, чим чинить перешкоди у здійсненні позивачем господарської діяльності та експлуатації, управління об’єктом та отримання доходів від користування власним майном. Згідно з п.8.1 договору до виділення частки кожної сторони, об’єкт є спільною частковою власністю сторін. Проте, завод “CIMBRIA” складається з будівель та споруд, пов’язаних між собою єдиним технологічним процесом та належить до цілісних майнових комплексів, тому не може бути поділений в натурі між співвласниками. Частка відповідача-1 є незначною порівняно з часткою позивача і припинення його права власності на цю частку не завдасть йому значної шкоди та компенсується за рахунок виплати її вартості. Спільне володіння та користування об’єктом є також неможливим з огляду на наступне. З огляду на те, що будівництво заводу здійснювалось виключно за кошти позивача, останній на спільних зустрічах з представниками відповідача-1 та Національної академії аграрних наук України (відповідач-2), неодноразово звертався із пропозицією внести будь-яке майно, майнові права або грошові кошти у розмірі, достатньому для наявності правових підстав для здійснення спільної діяльності, на які відповідач -1 не відреагував. Наведені обставини свідчать про ухилення відповідача від вирішення питання щодо юридичного визначення 1/214 частки та порушення встановленого законом права позивача на управління належним йому майном. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 183, 358, 364, 365 ЦК України просить позов задовольнити.

Відповідач-1 – Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України, проти позову заперечив, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Оскільки стороною договору пайової участі у будівництві є державна установа, а предметом договору є використання земельної ділянки державної форми власності, господарська діяльність відповідача-1 має специфіку регулювання, що здійснюється, зокрема Законом України «Про управління об’єктами державної власності». Згідно з п.п. «а», п.18 ч. 2 ст.5 цього Закону контроль за виконанням функцій управління об’єктами державної власності здійснюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Розпорядження КМУ від 07.05.2008р. № 703-р центральним органам виконавчої влади, іншим суб'єктам управління об'єктами державної власності, у тому числі Національній та галузевим академіям наук доручено забезпечити укладення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Відповідач-1, посилаючись на приписи п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зазначає, що оскільки рішення Кабінету Міністрів України щодо укладення договору пайової участі у будівництві від 28.04.2010р., який фактично є договором про спільну діяльність, не приймалось, вказаний договір підлягає визнанню недійсним. Крім того, відповідач-1 зазначив, що земельна ділянка площею 3,14 га, на якій розташований спірний об’єкт до цього часу знаходиться у користуванні Інституту. Припинення права відповідача-1 на частку майна неможливо й з тих підстав, що його право власності на це майно не зареєстроване. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-2 – Національна академія аграрних наук України, у своєму у відзиві зазначила, що відповідно до Статуту НААН України є державною науковою організацією, заснованою на державній власності, здійснює управління державним майном та забезпечує його ефективне використання та розпоряджається ним у межах, визначених законодавством, зокрема, Законом України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Закону України «Про управління об’єктами державної власності». Майновий комплекс Академії складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів, які перебувають на балансі наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, в тому числі, набуті іншим шляхом, незабороненим законом. Інститут олійних культур перебуває її у безпосередньому підпорядкуванні, на балансі Інституту перебуває державне майно, закріплене за ним Академією на праві оперативного управління. Земельна ділянка, на якій розташований спірний об’єкт, знаходиться у постійному користуванні Інституту олійних культур НААН України. Ії цільовим призначенням, згідно з Державним актом на право постійного користування, є: науково-дослідні, навчальні цілі та ведення товарного сільськогосподарського виробництва (особливо цінні землі). Постановою Президії УААН України від 28.04.2010р. (протокол №8) було погоджено пропозицію Інституту стосовно участі у будівництві сучасного заводу СІМВRІА шляхом укладення договору пайової участі на певних умовах, а також надано згоду на використання для будівництва цього об’єкту, частини земельної ділянки, що перебуває у постійному користування Інституту. Проте, зважаючи на те, що договір пайової участі укладений за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України, як то передбачено п.п. «а», п.18 ч. 2 ст.5 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» та розпорядженням КМУ від 07.05.2008р. № 703-р., цей договір підлягає визнанню недійсним. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач, на викладені у відзивах відповідачів заперечення, надав, зокрема, наступні пояснення. Посилаючись, на необхідність визнання договору недійсним, відповідачі не наводять конкретних норм закону, на підставі яких правочин підлягає визнанню недійсним або встановлюють його нікчемність. Зазначив, що за змістом п. 20 ст. 6, ст. 8 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» (в редакції від 30.04.2009), Національна академія аграрних наук України є суб’єктом управління об’єктами державної власності, тобто уповноваженим органом щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів. Указом Президента України від 06.01.2010р. № 8/2010 Українській академії аграрних наук надано статус національної. Відповідні повноваження власника були реалізовані згідно з постановою Президії Української аграрних наук України від 28.04.2010р. (протокол №8), якою погоджено укладення договору пайової участі у будівництві, тому твердження відповідачів про необхідність отримання рішення КМУ про погодження договору, а отже і висновки про наявність підстав для визнання його недійсним, є надуманими. Розпорядженням КМУ від 07.05.2008р. № 703-р, на яке посилаються відповідачі, не забороняється укладення усіх договорів про спільну діяльність підприємств, а лише тих, наслідками яких може бути відчуження державного майна. Крім того, позивач значив, що відповідачем-1 здійснювалися активні дії, спрямовані на виконання умов договору пайової участі у будівництві від 28.04.2010р., про що свідчать акти прийому-передачі будівельного майданчика та копій документів про право користування земельною ділянкою, надано ТОВ «Укрнасінняпром» довіреність на виконання функцій замовника будівництва, чим спростовується можливість визнання правочину недійсним, що узгоджується з постановами Верховного Суду України від 19.08.2014р. по справі № 3-38гс14, від 19.08.2014р. по справі № 3-59гс-14, від 19.08.2014р. по справі № 3-60гс14. До того ж, оскільки договір пайової участі у будівництві укладено 28.04.2010р., а відповідачі заявили про його недійсність у жовтні 2017 року, позивачем заявлено про пропущення строку захисту порушеного права, встановленого ст. 257 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до нової редакції Статуту Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (відповідач у справі), затвердженої у грудні 2016 року, останній є державною, бюджетною, неприбутковою науковою установою; є правонаступником прав та зобов’язань Інституту олійних культур УААН. Перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України.

Постановою Президії Української академії агарних наук від 28.04.2010р. (Протокол №8) погоджено пропозицію Інституту олійних культур УААН стосовно участі у будівництві сучасного заводу “CIMBRIA”, шляхом укладення договору пайової участі у будівництві, та надано згоду на використання для будівництва на використання для будівництва земельної ділянки сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя), яка перебуває у постійному користуванні Інституту олійних культур УААН, розроблення генерального плану забудови, облаштування земельної ділянки та на укладення договору пайової участі у будівництві сучасного заводу “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна. Національна академія аграрних наук України (відповідач-2 у справі) є правонаступником Української академії агарних наук.

28.04.2010 року Інститутом олійних культур Української академії аграрних наук (сторона-1, відповідач-1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнасінняпром» (сторона-2, позивач у справі) укладено договір пайової участі у будівництві, відповідно до умов якого сторони зобов’язалися шляхом об’єднання майна, зусиль, матеріально-технічних ресурсів, що належать сторонам на відповідних правових засадах, у рамках чинного законодавства, відповідно до Статутів Сторін спільно побудувати Об’єкт – сучасний завод “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Сторони-1 (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ ЗП № 002385 від 27.05.2004), загальною площею 3,14 га, на якій будується об’єкт. Під пайовою участю розуміються – всі види майнових та матеріально-технічних ресурсів, що вкладаються строною-1 та стороною-2 в будівництво об’єкта. Підставою укладання договору є постанова Президії УААН від 28.04.2019 року Протокол № 8 (п.п.1.2, 1.4, 1.8, 1.9, 2.1, 2.1.1 договору).

Згідно з п.п.2.3, 4.2.1, 4.2.3 відповідно до цього договору Сторона-1 доручає Стороні-2, а Сторона-2 зобов’язується вчиняти від імені Сторони-1 юридичні дії, пов’язані з виконанням функцій замовника будівництва на виконання умов цього договору, а також інші функції, що передбачені для замовника будівництва згідно чинного законодавства України. При цьому, Сторона-1 зобов’язана видати Стороні-2 відповідну довіреність на виконання функцій замовника будівництва. Сторона-2 зобов’язується виконувати функції замовника будівництва при здійсненні проекту на кожному його етапі з моменту передачі таких функцій відповідно до п.2.3 цього договору. Забезпечити за рахунок власних та залучених коштів фінансування проекту відповідно до умов договору.

Сторона-1 зобов’язалася всіма можливими засобами (окрім здійснення фінансування) сприяти Стороні-2 у реалізації проекту в цілому, в тому числі у виконанні останнім обов’язків та реалізації повноважень, передбачених пунктами 4.2, 4.5 цього договору (п.п.4.1.7 пункту 4.1).

Відповідно до п.п. 1.10, 3.1.4 договору на 4 етапі здійснюється підписання Акту про розподіл часток – документ, який відповідно до цього договору визначає в натурі склад та розмір часток сторін в об’єкті, є підставою для передачі часток сторонам та складається і підписується останніми в 30-ти денний термін з дати введення об’єкта в експлуатацію або момент припинення дії цього договору.

12.09.2012р. сторонами укладено Додаткову угоду №1 до договору про пайову участь у будівництві, згідно з якою внесено зміни та доповнення договору. Зокрема, змінено пункти 1.5, 1.6, 2.2, підпункт 3.1.4 п. 3 договору, пункти 8.1, 8.3, 8.6, в яких визначено наступне.

Загальна вартість договору є загальною вартістю будівництва об’єкта, підтверджена висновком незалежного аудитора, та остаточно визначається після введення об’єкта в експлуатацію при розділі сторонами часток в об’єкті (п.2.2).

Частка сторони-1 в об’єкті – це доля сторони-1, пропорційна її внеску у пайову участь, яка не може бути меншою 50 кв.м в об’єкті в разі виділення її в натурі. Частка сторони-1 в об’єкті (ідеальна доля) визначається у вартісному виразі після введення об’єкту в експлуатацію пропорційно її внеску у пайову участь. Загальна вартість на будівництво об’єкту та виконання умов щодо його фінансування повинна підтверджуватися висновком незалежного аудитора (п.1.5).

Частка сторони 2 – частка в об’єкті (ідеальна доля), яка визначається у вартісному виразі за домовленістю сторін після введення об’єкта в експлуатацію, як різниця між загальною вартістю будівництва та визначеною відповідно до п.1.5 цього договору вартістю частки сторони-1 (п.1.6.).

На 4 Етапі здійснюється підписання акту про розподіл часток, державна реєстрація прав власності на частки сторін, при цьому: Сторона 2: забезпечує проведення технічної інвентаризації об’єкту; залучає незалежного аудитора для проведення перевірки з метою підтвердження загальної вартості витрат на будівництво об’єкта та про виконання умов фінансування, і надання сторонам відповідного висновку. Сторони підписують Акт про розподіл часток та після затвердження його у встановленому порядку відповідним рішенням Президії Національної академії аграрних наук України, подають відповідні документи до органу місцевого самоврядування та інших органів, установ, підприємств та організацій з метою здійснення державної реєстрації права власності на свої частки в об’єкті. Сторона-2 сприяє стороні-1 та надає їй всі необхідні документи для проведення державної реєстрації прав власності частки сторони-1 (п.п. 3.1.4, 3.1.4.1, 3.1.4.2, 3.1.4.3).

Визначення розміру часток сторін у об’єкті, як єдиному майновому комплексі, провадиться з урахуванням вартості всіх будинків, будівель, споруд, що розташовані за однією адресою. Сторони досягли згоди, що частки в об’єкті розподіляються між ними в розмірі, визначеному у п.1.5, 1.6, 5.3, 5.5. цього договору. Розміри часток виражаються в простих правильних дробах, які в сумі повинні становити одиницю (п.8.3).

Сторона 1 та Сторона 2, після оформлення прав власності на належну їм частку в об’єкті, має право: вільного доступу до території та самого об’єкта, використання прилеглої до об’єкта території, під’їзних доріг, іншої інфраструктури, необхідної для здійснення господарської діяльності на об’єкті (п.8.6).

За змістом п.8.1, в редакції додаткової угоди, до моменту набрання чинності документу (в т.ч. угода, договір, рішення суду, інш.) про виділені частки кожної сторони в натурі, новостворене майно (об’єкт) є спільною частковою власністю сторін.

Матеріали справи свідчать, що після завершення будівництва та складення технічного паспорту об’єкта, згідно із Декларацією про готовність об’єкта до експлуатації, зареєстрованої 01.08.2011р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, об’єкт, що знаходиться за адресою: селище Сонячне, вул. Сонячне шосе, 50, загальною площею 525,7 кв.м, визнано закінченим будівництвом та готовим до експлуатації.

12.09.2012р. сторонами договору складено та підписано Акт про розподіл часток, який погоджено Президентом Національної академії аграрних наук України. За змістом даного Акту: керуючись п.п. 1.2, 1.5, 1.6, 1.10, 2.2., 3.1.4 договору, звіту незалежного аудитора Приватної аудиторської фірми «Лідара-аудит» № 103 від 15.08.2012р., Сторони визнали та визначили, що загальна вартість виконаних робіт та придбаного обладнання (всього – цілісний майновий комплекс) в процесі побудови об’єкту за адресою: Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Сонячне шосе буд. 50, складає 42593473,50 грн., вартість одного квадратного метру в об’єкті – 3717,52 грн.

Частка сторони 1, визначена на підставі п.п.1.5, 5.3 договору, погоджена в розмірі 53,4 кв.м та становить вартість 198515,57 грн., що при визначені частки сторони 1 у спільній частковій власності на об’єкт складає 1/214 частки (ідеальна частка) і підлягає передачі у власність стороні 1 (п. 5 акту).

Частка сторони 2, визначена на підставі п.п.1.6, 5.5. договору, за домовленістю сторін у вартісному виразі, як різниця між загальною вартістю цілісного майнового комплексу об’єкту, становить 42394957,93 грн., що складає 213/214 частки (ідеальна частка) і підлягає передачі у власність стороні 2 (п. 6 акту).

Згідно п. 9 акту, останній є підставою для звернення сторін до уповноважених органів щодо оформлення права власності та державної реєстрації прав на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства України.

10.12.2012р. Сонячною сільською радою видано ТОВ «Укрнасінняпром» свідоцтво САЕ № 785479 про право власності на 213/214 часток нерухомого майна, а саме: будівлю цеху по доробці насіннєвого матеріалу, будівлю адміністративно-побутових приміщень, будівлю контрольно-пропускного пункту, будівлю складу, будівлю компресорної, будівлю насосної станції пожежегасіння, завальної ями з навісом, навісу, автомобільних вагів, будівлю майстерні, за адресою: Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Сонячне шосе, буд. 50. На підстави вказаного Свідоцтва позивач 22.12.2012р. отримав витяг про державну реєстрацію прав власності.

Позивачем надано в матеріали справи копію листів вих. № 313 від 13.12.2012р., вих. №№ 128, 129 від 20.08.2015р. відповідно до змісту яких ТОВ «Укрнасінняпром» зверталося до Інституту олійних культур НААН України (відпвідач-1) та Національної академії агарних наук України (відповідач-2) з метою вирішення питання щодо укладення договору про спільну діяльність за умови внесення Інститутом олійних культур НААН України вкладу у спільну діяльність у вигляді грошових коштів, майна або майнових прав, в іншому випадку – пропонував вирішити питання про виділ майна Інституту зі спільної часткової власності. Відповіді на вказані листи позивачем не отримано.

ТОВ «Укрнасінняпром» звернулося до господарського суду Запорізької області з даним позовом та просить: припинити право спільної власності відповідача-1 на 1/214 частку у праві на завод “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Сонячне шосе буд. 50, та присудити на його користь грошову компенсацію за 1/214 частку у розмірі 198515,57 грн. та визнати за ТОВ “Укрнасінняпром” право власності на 1/214 заводу “CIMBRIA” з доробки та сортування насіння та зерна, яка належала раніше Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук. Вимоги обґрунтовано ст.ст. 16, 183, 358, 364, 365 ЦК України.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, пояснення сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги з задоволенню не підлягають у зв’язку з наступним.

Приписами ст.13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.144 Господарського кодексу України майнові права суб’єктів господарювання виникають, зокрема, внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Згідно зі ст. 356, ч. 1 ст. 357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ст. 361 ЦК України).

Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За змістом частини 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1)частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Отже, з аналізу даної норми закону слідує, що припинення права особи на частку в судовому порядку можливо лише за наявності вищенаведених умов у сукупності.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач, мотивуючи позов, зокрема, вказує, що підставою для звернення до суду стала відсутність визначення умов спільного використання та експлуатації побудованого заводу та майнової участі відповідача-1 для забезпечення діяльності об’єкту спільної власності, невиконання останнім обов’язків співвласника.

Разом з тим, позивач не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами можливості припинення прав відповідача-1 на частку у спільному майні за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди його інтересам з урахуванням обставин справи.

Правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, припинення права власності не повинно порушувати принцип рівності прав співвласників.

Суд погоджується, що частка відповідача-1 у спільній частковій власності є незначною порівняно з часткою позивача, проте твердження про відсутність завдання відповідачу-1 істотної шкоди, у разі припинення його прав на це майно, є суб’єктивною оцінкою позивача.

Відповідно до п. 9 Статуту Інститут олійних культур НААН України заснований на державній власності, за ним закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності Наукової установи та надані їй на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку.

Так, зокрема, слід враховувати, що земельна ділянка площею 3,14 га, на якій розташований об’єкт нерухомості входить до складу земельної ділянки загальною площею 334,11 га, наданої відповідачу-1 у постійне користування на підставі Державного акту для науково-дослідних, навчальних цілей і ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Із змісту ст. 41 Конституції України слідує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами свої інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності. Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Вирішуючи спір, суд також враховує наступне.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Системний аналіз статей 177, 178, 179, 182, 331 ЦК України, статей 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» призводить до висновку, що право власності на новостворене нерухоме майно, як об’єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації, про що дійшов висновку Верховний Суд України в постанові по справі № 6-159цс15 від 27.05.2015 р.

Відповідно до отриманої судом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 13.11.2017р. на об’єкт нерухомості, розташований за адресою: Запорізька область, Запорізький район, селище Сонячне, вул. Сонячне шосе, 50, існує державна реєстрація прав ТОВ «Укрнасінняпром» на 213/214 частки майна, до якого входить: будівля цеху по доробці насіннєвого матеріалу літ. А, будівля адміністративно-побутових приміщень літ. Б-2, будівля контрольно-пропускного пункту літ. В, будівля складу літ. Г, будівля компресорної літ. Д, будівля насосної станції пожежегасіння літ. Ж, завальна яма з навісом літ. З, навіс літ. К, автомобільні ваги літ. Л, будівля майстерні літ.Н.

Державна реєстрація прав Інституту олійних культур НААН України на 1/214 частку цього майна відсутня.

З огляду на все вищевикладене у сукупності, а також, те що на час вирішення спору право власності відповідача-1 на 1/214 частку майна фактично не виникло, відсутні підстави для задоволення вимог про припинення цього права з виплатою грошової компенсації, тому у їх задоволенні судом відмовляється. Оскільки вимога про визнання права власності позивача на вказану частку майна є похідною, в цій частині позову також відмовляється.

У відзиві на позову заяву та в усній формі в судовому засіданні, відповідач-1 зазначав про недійсність договору пайової участі у будівництві та просив суд застосувати п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України і визнати договір недійсним.

У зв’язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Статтею 83 ГПК України передбачено право, а не обов’язок господарського суду визнати недійсним повністю чи у певній частині договір пов’язаний з предметом спору. Відповідачі не позбавлені можливості оскаржити договір в окремому позовному провадженні шляхом звернення до суду в загальному порядку.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід також зазначити, що з боку Інституту олійних культу НААН України вчинялися дії щодо виконання договору пайової участі у будівництві, про що свідчить повне завершення реалізації проекту, що означає сукупність дій сторін та, зокрема, виконання зобов’язань сторони-1, передбачених п. 4.1 договору, спрямованих на забезпечення будівництва об’єкта, введення його в експлуатацію та розподіл часток в ньому між сторонами.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовляється, грошові кошти в сумі 198515,57 грн., внесені ТОВ “Укрнасінняпром” на депозитний рахунок господарського суду Запорізької області №37310095000295 за платіжним дорученням №2593 від 29.09.2017р., з призначенням платежу: “грошова компенсація вартості 1/214 частки у праві спільної власності за завод “CIMBIRA” з доробки та сортування насіння та зерна, без ПДВ”, підлягають поверненню позивачу за ухвалою суду на підставі відповідного клопотання позивача, та після набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя О.С. Боєва

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 85 ГПК України ГПК України 20 листопада 2017 року.