Постанова № 70342398, 20.11.2017, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/11682/17

Провадження № 2-а/263/694/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Папаценко П.І., при секретарі Масюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Маріуполі справу адміністративної юрисдикції за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради, про визнання дій протиправними, нечинним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, як громадянка України, звернулася до суду із вказаним позовом, просила суд: визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 1.04.2017 року; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, починаючи з 1.04.2017 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 15.10.1995 року вона здобула право на пенсію за віком, є пенсіонеркою, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3. З 11.10.2014 року по 1.04.2017 року отримувала пенсію у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області, про причини припинення виплати пенсії відповідач її не повідомив. На адвокатський запит від 11.05.2017 року листом від 9.06.2017 року відповідач повідомив її, що з квітня 2017 року виплата пенсії зупинена відповідно до п.п.5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.06.2016 року №365. Вважає, що своїми діями відповідач грубо порушив охоронюване Конституцією її право на соціальний захист, тим самим позбавив єдиного джерела для існування.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, просили розглянути справу у їх відсутності, за наведеними обставинами.

Представник відповідача Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області позов не визнала за обставинами наведеними в запереченнях, з яких вбачається наступне. З 1.11.2014 року відповідачем електронна пенсійна справа позивача ОСОБА_1, взята на облік на підставі її особистої заяви від 2.10.2014 року. З 1.04.2017 року виплата пенсії припинена Управлінням соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради. Станом на 2.10.2017 року позивач до відповідача не зверталась. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради та до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області. У даному випадку відповідач діяв згідно чинного законодавства, керуючись Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 8.06.2016 року.

Представник третьої особи Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги вважає непоґрунтованими. З наданого до заяви скріншоту вбачається, що позивач ОСОБА_1 знята 18.03.2017 року з обліку в Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради, внаслідок скасування довідки.

Суд, враховуючи позицію сторін, дослідивши письмові докази, прийшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з посвідченням позивач ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.11.2014 року № НОМЕР_1 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1, є : АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області.

За твердженням представника Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради, 16.03.2017 року ОСОБА_1 знята з обліку внутрішньо переміщених осіб, а довідка про взяття на облік скасована.

1.04.2017 року відповідач виплату пенсії ОСОБА_1 припинив, з цього приводу офіційного рішення не існує, внаслідок чого позивач звернулася до суду.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з 1 квітня 2017 року на підставі скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та непідтвердження її місця перебування.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058 за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з 1 квітня 2017 року не приймалось.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшла висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст.49 Закону №1058, оскільки з квітня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону №1058.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства, за умови, що ОСОБА_1 перебуває у віці - 71 рік.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з дня припинення, а саме з 1.04.2017 року підлягають задоволенню.

Оскільки позивач дізналася про порушене право на пенсію, із відповіді відповідача від 9.06.2017 року, суд вважає, що вона своєчасно звернулася до суду з адміністративним позовом.

Як вбачається з ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. В той же час відповідно до п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору в усіх судових інстанціях звільняється Пенсійний фонд України та його територіальні органи. Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок Державного бюджету України, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст.2,9,10,11,17, 72,86,94,159,161,160,162,163,167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради, про визнання дій протиправними, нечинним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області щодо припинення з 1 квітня 2017 року виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2).

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) нарахування та виплату пенсії за віком з 1 квітня 2017 року.

Судові витрати покласти за рахунок Державного бюджету України.

Постанову суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя: П.І.Папаценко