Постанова № 70339212, 14.11.2017, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Шембелян В.С.,

судді – Борзаниці С.В.,

судді – Смішливої Т.В.,

за участі секретаря судового засідання – Олійник О.А.,

представника відповідачів – ОСОБА_1,

представника третьої особи – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_5 Служби безпеки України в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з такими вимогами:

-визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України № 3102-о від 05.09.2016 “Про звільнення ОСОБА_3Ю.”;

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області від 06.09.2016 № 242-о «Про звільнення ОСОБА_3Ю.»;

-поновити його на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції;

-допустити негайне виконання постанови у порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України в частині поновлення на посаді;

-стягнути компенсацію за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.09.2016 і до моменту фактичного поновлення на посаді.

В обґрунтування протиправності прийнятих відповідачами наказів посилається на такі обставини:

- ОСОБА_5 СБУ у Луганській області 22.07.2016 протиправно, без наявності правових підстав було скасовано допуск до державної таємниці за формою 2;

- на момент видання спірного наказу ОСОБА_5 СБУ у Луганській області не доведено факту вчинення ОСОБА_3 порушень, що стали підставою для видання розпорядження № 57д від 22.07.2016 про скасування допуску до державної таємниці за формою 2;

- отримавши лист УСБУ про скасування допуску до державної таємниці на підставі п.3 ч.2 ст.23 Закону № 3855, ДФС України не надано правової оцінки обставинам скасування цього допуску;

- службове розслідування у відношенні ОСОБА_3 не проводилось;

- будь-які посади, не пов’язані з державною таємницею ОСОБА_3 не пропонувались;

- ДФС України в порушення норм пункту 64 Положення 114 в наказі про звільнення не вказано, за що ж саме ОСОБА_3 звільнено з займаної посади;

- звільнення відбулось під час перебування ОСОБА_3 у стані тимчасової непрацездатності.

У зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач в судове засідання не прибув, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності та відсутності представника на підставі наявних у матеріалах справи доказів (том 1 а.с. 201).

Представник відповідачів, з урахуванням письмових пояснень та заперечень (том 1 а.с.146-149, 152-153, том 2 а.с.5-9), заперечував проти задоводення позовних вимог, надав відповідні пояснення в судовому засіданні.

Представник третьої особи надав пояснення щодо обставин скасування допуску позивачу та порядку отримання такого допуску особами у разі призначення на відповідні посади.

На підставі наданих сторонами доказів суд встановив такі обставини справи.

За наказом № 1634-о від 15 червня 2015 року ОСОБА_3 призначено на посаду першого заступника начальника ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції (т.1 а.с. 20-24, 60).

Відповідно до номенклатури посад працівників ОСОБА_4 управління Державної фіскальної служби України у Луганській області перебування на яких, потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, затвердженої в.о. начальника ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області від 12.10.2015, погодженої начальником Управління СБ України Луганської області від 09.10.2015, посада перший заступник начальника ОСОБА_4 управління, яку займав позивач, є такою, що потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці (том 2 а.с.87-89).

Розпоядженням № 125д від 25.11.2015 ОСОБА_5 СБУ в Луганській області позивачу надано допуск до державної таємниці (том 1 а.с.129).

Наказом ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області від 01.12.2015 №10-ос “Про надання доступу до державної таємниці” ОСОБА_3 надано з 01.12.2015 доступ до державної таємниці із ступенем секретності «Цілком таємно» та «Таємно» за формою 2 ( том 1 а.с.129).

Розпорядженням УСБУ в Луганській області від 22.07.2016 №57Д “Щодо скасування допуску до державної таємниці” на підставі п. 3 ч. 2 ст. 23 та ч. 2 ст. 26 Закону України “Про державну таємницю” та п. 80 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939, скасовано допуск до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_3, першому заступнику начальника ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області; підстава – висновок про скасування допуску до державної таємниці від 22.07.2016 №26/8724.

ОСОБА_5 СБУ в Луганській області від 22.07.2016 № 63/26/8725дск про скасування позивачу допуску до державної таємниці повідомлено Державну фіскальну службу України.

Листом Державної фіскальної служби України № 29285/7/99-99-04-02-01-17 від 31.08.2016 «Про надання інформації» від ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області витребувано інформацію про перелік вакантних атестованих посад без необхідності оформлення допуску до державної таємниці (том 1 а.с. 155).

У відповідь ГУ ДФС у Луганській області повідомило ДФС України листом № 980/8/12-32-04-01-09 від 31.08.2016 про відсутність наявних вакантних посад за якими не передбачено наявність доступу до державної таємниці (том 1 а.с.154).

Наказом Державної фіскальної служби України від 05.09.2016 №3102-о полковника податкової міліції ОСОБА_3 (М-031431), першого заступника начальника ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 та ст.26 Закону України від 21.01.1994 № 3855-ХІІ «Про державну таємницю» (том 1 а.с.12).

Починаючи з 15.08.2016 по 22.10.2016, позивач знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що підтверджується листками тимчасової непрацездатності ОСОБА_6 АГТ №303760, АГТ №303767, АГТ №239909 ( том 1 а.с.17-19).

З наказом ДФС від 05.09.2016 №3102-о «Про звільнення ОСОБА_3Ю.» позивач ознайомився 25.10.2016, після виходу з лікарняного (том 1 а.с.12).

На підставі п.56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС наказом ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області від 06.09.2016 № 242-о наказано пунктом 1 вважати ОСОБА_3 таким, що звільнений 05.09.2016 з посади та податкової міліції у запас Збройних сил за п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР ( том 1 а.с.13-140).

20.10.2016 позивач отримав лист ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області від 06.09.2016 №995/12-32-04-01-09, яким його повідомлено про звільнення зі служби за наказом ДФС від 05.09.2016 № 3102-о, з додатком копії наказу ГУ ДФС у Луганській області від 06.09.2016 № 242-о для ознайомлення (том 1 а.с.15).

До суду позивач звернувся своєчасно, 28.10.2016 ( том 1 а.с.2).

Спірним у справі є питання правомірності наказу ДФС від 05.09.2016 №3102-о «Про звільнення ОСОБА_3Ю.» та виданого на його реалізацію наказу ГУ ДФС у Луганській області про звільнення позивача.

Судом встановлено, що підставою для видання оскаржуваного наказу ДФС від 05.09.2016 №3102-о став лист ОСОБА_5 Служби безпеки України у Луганській області від 22.07.2016 №63/26/8725 дск про скасування ОСОБА_3 допуску до державної таємниці.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 в справі № 812/1306/16 вказане розпорядження УСБУ в Луганській області від 22.07.2016 №57Д “Щодо скасування допуску до державної таємниці” визнано протиправним та скасоване, встановлено відсутність в діях позивача порушення п.34 Порядку №939 та п.3 ч.2 ст.23 Закону №3855 ( том 2 а.с.68-71).

Відповідно до вимог ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частинами 1,2 статті 255 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Отже, при розгляді цієї справи є обов’язковими для суду і не доказуються обставини, встановлені судом в адміністративній справі щодо визнання протиправним та скасування розпорядження ОСОБА_5 Служби безпеки України в Луганській області від 22.07.2016 №57Д “Щодо скасування допуску до державної таємниці” на підставі якого було звільнено ОСОБА_3 зі служби, а саме, що розпорядження УСБУ в Луганській області від 22.07.2016 №57Д “Щодо скасування допуску до державної таємниці” є протиправним та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду, яка набрала законної сили 16.03.2017 скасоване.

Надаючи правову оцінку встановленим судом обставинам, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91 №114 (далі Положення 114).

Відповідно до пункту 62 Положення 114 звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Відповідно до пункту 24 Положення 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до п. 26 Положення 114 начальники та інші службові особи органів внутрішніх справ несуть персональну відповідальність за суворе дотримання вимог цього Положення та інших нормативних актів з питань проходження служби і роботи з кадрами. Порушене право особи рядового або начальницького складу підлягає негайному поновленню, а службові особи, з вини яких допущено таке порушення, притягаються до відповідальності в установленому законодавством порядку.

Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994р. № 3855- ХІІ (далі - Закон № 3855), відповідно до ст.1 якого допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій (ст.5 Закону №3855).

Згідно зі ч.2 ст.22 Закону №3855 допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, статтею 23 Закону №3855 передбачено, що допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;

2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;

3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;

5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:

1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

За змістом ч.2 ст.26 Закону №3855 скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до ст.26 Закону України №3855 громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.

Суд звертає увагу на ті обставини, що оскаржені позивачем накази ДФС України та ГУ ДФС у Луганській області не містили інших підстав для звільнення позивача з посади, окрім скасування йому допуску до державної таємниці. Отже на сьогоднішній день відсутні правові підстави для звільнення позивача, що встановлено рішенням суду. Однак, визнане судом протиправним розпорядження про скасування позивачу допуску було чинним і не скасованим на час прийняття оскаржених наказів відповідачами.

З зазначених вище норм законодавства є наявним висновок про те, що скасування допуску є окремою підставою для звільнення позивача з займаної посади, що не пов’язане з із скоєнням дисциплінарного чи іншого правопорушення, отже призначення службового розслідування з метою з’ясування всіх обставин не потребує.

Як встановлено судом, ДФС України вживалися заходи для з’ясування наявності в ГУ ДФС у Луганській області вакантних посад, які не потребують допуску до державної таємниці, та за відсутності таких було встановлено неможливість переведення позивача на іншу посаду.

За таких обставин суд не знаходить підстав для визнання протиправними оскаржених наказів про звільнення позивача, однак вони підлягають скасуванню як безпідставні, такі, що прийняті на підставі визнаного судом протиправним рішення іншого суб’єкту владних повноважень. Тому позовні вимоги в цій частині суд задовольняє частково.

Відповідно до ч. 1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Нормами КАС України передбачено, що суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб захисту, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (ст.ст. 7, 8, 11, 162 КАС України).

Згідно із п. 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення у адміністративній справі» № 7 від 20.05.2013 задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

За змістом статті 235 КЗПП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Враховуючи те, що позивача було протиправно звільнено з державної служби, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена, а саме: на посаді першого заступника начальника ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 06.09.2016.

В даному випадку, суд також керується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14, відповідно до якої у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Також, згідно із постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Крім того, про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «ОСОБА_7 проти України», практика якого є джерелом права для судів України відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

В цьому ж рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, права на справедливий суд, передбачене статтею 6 та права на ефективний засіб юридичного захисту, передбачене статтею 13.

В контексті наведеного, суд звертає увагу, що, в разі відсутності посади позивача (з переліком повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організаційній структурі.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, втрата працівником заробітку з підстав незаконного звільнення підлягає відновленню одночасно з поновленням його на попередній посаді і виплатою середнього заробітку за час, протягом якого працівник не був допущений до роботи у зв'язку із таким звільненням. Разом з цим, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу охоплює період з моменту звільнення працівника, що відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, до вирішення органом, що розглядає трудовий спір, питання про поновлення працівника на роботі.

Тому вимоги позивача в частині поновлення його на службі на попередній посаді з наступного дня за днем звільнення – з 06.09.2016 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд також задовольняє.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Щодо визначення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 “Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати”, відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 повні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

В матеріалах справи міститься довідка про доходи позивача, що видана ГУ ДФС у Луганській області № П-690/14/12-32-05-02-23 від 08.06.2017, відповідно до якої нараховано заробітної плати:

за липень 2016 у розмірі 6180,24 грн;

за серпень 2016 року – 6180,33 грн ( т.1 а.с.131).

В довідці відповідачем визначено розмір середньомісячної заробітної плати позивача - 6180,23 грн та його середньоденної заробітної плати за цей період - 280,92 грн (12360 грн: 44 робочі дні).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року від 20.07.2015 № 10846/14-15/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік” кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача в 2016 року складала у вересні 19 (з 06.09.2016 – день звільнення) + жовтень 20 + листопад 22 + грудень 22).

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік” кількість робочих днів у січні 2017 року складала 20, у лютому - 20, у березні – 22, у квітні – 19, у травні - 20, у червні - 20, у липні - 21, у серпні - 22, у вересні – 21, у жовтні - 21, у листопаді 10.

Кількість робочих днів за 2017 рік складає 216 днів (січень 20 + лютий 20 + березень 22 + квітень 19 + травень 20 + червень 20 + липень 21 + серпень 22 + вересень 21 + жовтень 21 + листопад 10 (до 13.11.2017 - прийняття судом рішення по даній справі).

Згідно з листами Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року від 20.07.2015 № 10846/14-15/13 та від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 -2017 рік” тривалість вимушеного прогулу позивача складає 299 дні (83 дні за 2016 рік + 216 днів за 2017 рік), відповідно, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 83995,08 грн (280,92 грн. х 299 днів). Вказану суму необхідно стягнути з ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, яке здійснювало нарахування та виплату заробітної плати позивачу.

Згідно з вимогами частини 7 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до вимог пунктів 2), 3) частини 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин, з відповідача ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяці в розмірі 6180,23 грн.

Питання щодо судових витрат судом відповідно до вимог ст.94 КАС України не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_5 Служби безпеки України в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 05.09.2016 № 3102-о «Про звільнення ОСОБА_3Ю.».

Скасувати пункт 1 наказу ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області від 06.09.2016 № 242-о.

Поновити ОСОБА_3 на посаді першого заступника начальника ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 06.09.2016.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді першого заступника начальника ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, з 06.09.2016.

Стягнути з ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2016 по 14.11.2017 у сумі 83995,08 (вісімдесят три тисячі дев’ятсот дев’яносто п’ять гривень 08 копійок) з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов’язкових платежів.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6180,28 (шість тисяч сто вісімдесят гривень 28 копійок) з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов’язкових платежів.

В задоволенні вимог про визнання наказу Державної фіскальної служби України від 05.09.2016 № 3102-о та пункту 1 наказу ОСОБА_4 управління ДФС у Луганській області від 06.09.2016 № 242-о протиправними відмовити за необгрунтованістю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову в повному обсязі складено та підписано 20 листопада 2017 року.