Рішення № 70335270, 14.11.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/13946/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року м. Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Абашиній О.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Никонця Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середньої заробітної плати за затримку виплати розрахункових сум при звільненні, суд -

В С Т А Н О В И В:

Представник відповідача ПрАТ «Рівнеазот» Никонець Д.А. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог позивача з підстав викладених у запереченнях. Крім того зазначив, що відповідач затримав виплату заробітної плати і вихідної допомоги позивачу, оскільки, на даний час, перебуває у тяжкому матеріальному становищі.

В судовому засіданні, позивач ОСОБА_1, свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові, просить суд, стягнути з ПрАТ «Рівнеазот» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2017 року по 22 серпня 2017 року у розмірі 49248,10 грн.

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача Никонця Д.А., дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Судом встановлено, що наказом № 496-ВК від 06 березня 2017 року позивач був звільнений з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням з 10 березня 2017 року, у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю.

Як вказано у позові, судовим наказом виданим за заявою позивача про стягнення з відповідача нарахованої але невиплаченої заробітної плати, з ПрАТ «Рівнеазот» стягнуто на користь позивача заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі 29565,02 грн.

Однак, стягнуті кошти надійшли на рахунок позивача після проведення примусових виконавчих дій відділом ДВС 22.08.2017 року, проти чого не заперечує представник відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Що стосується вини відповідача, суд враховує, що саме на відповідача покладається обов'язок доведення відсутності вини у затримці розрахунку при звільненні. Натомість, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що невиплата позивачу при звільненні всіх належних йому сум мала місце не з вини відповідача.

Посилання представника відповідача на те, що ПрАТ «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку зі звільненими працівниками, діє у стані крайньої необхідності, не заслуговують на увагу.

Вчинення дій у стані крайньої необхідності передбачає вчинення їх для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Обставини, які б свідчили про дії відповідача у стані крайньої необхідності представником відповідача не доведені і судом такі обставини не встановлені.

Відповідно до вимог частини другої статті 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-76цс14) та у постанові від 23 грудня 2015 року (справа № 6-837цс15).

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з розрахунку наданого позивачем, середньомісячний заробіток позивача за затримку виплати розрахункових сум при звільненні за період з 11 березня 2017 року по 22 серпня 2017 року складає 49248,10 грн.Наданий розрахунок відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 р. №100.

Враховуючи те, що тяжке матеріальне становище відповідача та відсутність у відповідача коштів, не виключає його відповідальності за не проведення розрахунку з позивачем при звільненні у встановлені законом строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середньої заробітної плати за затримку виплати розрахункових сум при звільненні, задоволити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (ЄДРПОУ 05607824) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 березня 2017 року по 21 серпня 2017 року у розмірі 49248,10 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (ЄДРПОУ 05607824) на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 640 гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд за апеляційною скаргою на рішення суду, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Рівненського

міського суду Бердій М.А.