Рішення № 70327179, 15.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/787/17 Провадження № 22-ц/772/2348/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого судді Голоти Л.О.

суддів: Войтко Ю.Б., Міхасішин І.В.,

за участю секретаря судового засідання Топольська В.О.

та з участю: представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року,

встановила:

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк" (позивач, банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначив, що 10.08.2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У звязку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на 30.04.2017 року в нього перед банком утворилася заборгованість в розмірі 13948,32 грн., з них: 535,92 грн. заборгованість за кредитом, 9372,00 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 2900,00 грн. заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 ОСОБА_4 і правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 640,40 грн. штраф (відсоткова складова), яку позивач просить стягнути на його користь із відповідача.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором №б/н від 10.08.2012 року станом на 30.04.2017 року в розмірі 914 (девятсот чотирнадцять) грн. 58 коп., з них: 535,92 грн. - заборгованість за кредитом, 378,66 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом.

В решті позову відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане судове рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за період з 01.07.2016 року по 30.04.2017 року на рівні облікової ставки НБУ та відмови у стягненні комісії, пені, та штрафу, ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у межах заявлених вимог. Стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору та апеляційну скаргу.

Представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам, воно є помилковим, таким, що суперечить фактичним обставинам справи.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 10.08.2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобовязався надати відповідачу кредит в сумі 1000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - 06/2016 року.

Банк свої зобовязання перед позичальником за кредитним договором виконав в повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с. 49-50).

ОСОБА_3 припинив виконувати щомісячні зобовязання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у звязку із чим станом на 30.04.2017 року в нього виникла заборгованість, яка за розрахунками ПАТ КБ "ПриватБанк" становить 13948,32 грн., з них: 535,92 грн. заборгованість за кредитом, 9372,00 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 2900,00 грн. заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 ОСОБА_4 і правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 640,40 грн. штраф (відсоткова складова).

Із заяви ОСОБА_3 від 10.08.2012 року слідує, що вказана заява разом з Умовами та ОСОБА_6 надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_6 банківського обслуговування не містять підпису позичальника, будь яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами і ОСОБА_6 ознайомлений позичальник підписуючи заяву, в матеріалах справи немає, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним, тому на думку суду першої інстанції вимога ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з позичальника пені, а також штрафів визначених пунктом 2.1.1.7.6 ОСОБА_4 і ОСОБА_6 надання банківських послуг є безпідставною, оскільки вони не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Крім того, суд першої інстанції, враховуючи положення статті 1048 ЦК України, встановлений строк повернення процентів до 30.06.2016 року та той факт, що договором не встановлено розмір процентів після спливу вищезазначеного строку, дійшов висновку про визначення в період з 01.07.2016 року по 30.04.2017 року розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у справі за № 6-1412цс16, який згідно статті 3607 ЦПК України є обовязковим для врахування судом.

Тому з відповідача стягнуто 914,58 грн., з них: 535,92 грн. - заборгованість за кредитом, 378,66 грн. заборгованість за процентами.

Висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не можна визнати обґрунтованими, вірними та справедливими.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, пода-ним відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть у часть у справі.

Згідно статті 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги представника банку заслуговують на увагу, вони дійсно спростовують висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Як уже зазначалося, відповідач, ознайомившись з Умовами та ОСОБА_6 надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, власноручно підписавши заяву з клопотанням про відкриття рахунку і надання перерахованих нижче у заяві зазначених послуг, 10 серпня 2012 року уклав з позивачем договір № б/н та отримав кредит в сумі одна тисяча гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії «Універсальної» картки, отримавши останню в особисте користування. ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та ОСОБА_6 надання банківських послуг, ОСОБА_6 користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що йому надана повна інформація щодо користування банківськими послугами. Укладання договору між сторонами у справі здійснено у відповідності з нормами статті 634 ЦК України, за принципом укладання договору приєднання. Підписанням заяви позичальник приєднався до запропонованих банком ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

Частиною першою статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксований в кількох документах: заяві позичальника, ОСОБА_4 надання банківських послуг, ОСОБА_6 користування платіжною карткою та Тарифах банку. Між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі.

Укладення договору таким чином не суперечить чинному законодавству України.

У свою чергу колегія суддів звертає увагу, що базова відсоткова ставка, розмір обов»язкових щомісячних платежів, розмір штрафів за порушення строків платежів визначений у Тарифах обслуговування кредитної карти « Універсальна», про ознайомлення з умовами яких відповідач не заперечував.

Використання картки ОСОБА_3 розпочато з 2012 року, що доводиться, відображено в розрахунку заборгованості, наявному в матеріалах справи та випискою за період з 10.08.2012 по 01.06.2017 року. Він згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, був обізнаний про тип картки, валюту кредитування у гривнях, про базову відсоткову ставку 2,5% на місяць з розрахунку 360 днів на рік, розмір щомісячного платежу у 7% від заборгованості, термін внесення платежу до 25 числа місяця наступного за звітним, про відповідальність за порушення строків оплати у вигляді пені та штрафу.

Через неналежне виконання, порушення взятих за кредитним договором зобовязань, частковість сплати заборгованості у відповідача станом на 30 квітня 2017 року утворилася зазначена у позовній заяві заборгованість у загальній сумі 13948,32 гривні.

З розрахунку заборгованості за договором від 10.08.2012 року № б/н, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, убачаються всі операції, за яких надходили кошти на погашення заборгованості за кредитом, як нараховувалися проценти за користування кредитними коштами, прострочені проценти, санкції ( пеня ), сума нарахованого чергового платежу, простроченого платежу. Однак суд першої інстанції висловив критику цьому розрахунку заборгованості.

Предметом позовних вимог у даній справі є розмір заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, пені, штрафу.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відмовляючи в задоволенні позову про стягнення пені та штрафів, оскільки з Умовами і ОСОБА_6 не ознайомлений позичальник підписуючи заяву, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, тому такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 22.03.2017 року у справі № 6-2320цс16.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з апелянтом, що судом першої інстанції не враховано, що вище зазначена правова позиція не стосується правовідносин, що склалися між стронами у цій справі, оскільки правова позиція стосується ОСОБА_4 надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка»)(Стандарт) і тарифи, що складає між сторонами кредитно- заставний договір, а в даному випадку йде мова про ОСОБА_4 та ОСОБА_6 надання банківських послуг як складову договору банківського рахунку, укладеного відповідно до ст.ст. 634, 1067, 1069 ЦК України.

Сторони у справі згідно укладеного між собою дійсного правочину передбачили відповідальність боржника за неналежне, несвоєчасне виконання своїх грошових зобовязань у вигляді сплати пені та штрафів. Тому вимога позивача в цій частині позову є обгрунтованою та справедливою.

Неможливо погодитися з позовом в частині стягнення штрафу у розмірі 500,00 гривень ( фіксована частина ), оскільки така відповідальність ЦК України не передбачена.

Також, є помилковою позиція суду першої інстанції, що договором не встановлено розмір процентів після спливу строку повернення процентів, дійшов висновку про визначення в період з 01.07.2016 року по 30.04.2017 року розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у справі за № 6-1412цс16, який згідно статті 3607 ЦПК України є обовязковим для врахування судом.

Вище зазначена правова позиція не стосується правовідносин, що виникли у даній справі, оскільки у ній йде мова про встановлення процентної ставки, яка нараховується протягом строку на який видвано кредит, а в цій справі сторони визначили процентну ставку, яка нараховується на залишок заборгованості по кредиту, тобто за весь час існування кредитної заборгованості.

Оскаржуване рішення суду від 25 липня 2017 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому на часткове задоволення апеляційної скарги таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно норм статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до частин 1, 5 статті 88 ЦПК України суд зобовязаний вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої ухвалено рішення, судових витрат у справі; якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись нормами статей 88, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів апеляційного суду -

вирішила :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором №б/н від 10.08.2012 року станом на 30.04.2017 року у розмірі 13448,32 гривень, що складається з: 535,92 гривень - заборгованість за кредитом, 9372,00 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом, 2900,00 гривень - заборгованість з пені, 640,40 гривень - штраф ( процентна складова ).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" витрати понесені при сплаті судового збору в сумі 2360,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про-тягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.О. Голота

Судді Ю.Б. Войтко

ОСОБА_7

/підписи/

Згідно з оригіналом: