Постанова № 70326296, 27.09.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року м. Київ

Судові палати у цивільних та адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області до ОСОБА_8, за участю заступника прокурора Київського району м. Одеси, треті особи: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, про зобов'язання знести самовільно збудований житловий будинок за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року,

в с т а н о в и л и:

У липні 2013 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (далі - Інспекція ДАБК в Одеській області), правонаступником якої є Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - Департамент ДАБІ в Одеській області) звернулася до суду з указаним позовом.

Інспекція ДАБК в Одеській області зазначала, що позивач на підставі наказу від 16 вересня 2013 року № 114 та направлення для проведення позапланової перевірки провів перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності по АДРЕСА_1.

За результатами перевірки було встановлено, що на території земельної ділянки площею 4 га за вказаною адресою ОСОБА_8 виконуються будівельні роботи з будівництва п'ятиповерхового житлового будинку без права на їх виконання, чим порушено статтю 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Враховуючи викладене, позивач просив зобов'язати ОСОБА_8 знести за власний рахунок самовільно збудований п'ятиповерховий будинок.

У січні 2016 року ОСОБА_9 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив замінити неналежного позивача - Інспекцію ДАБК в Одеській області на належного позивача - Департамент ДАБІ в Одеській області, а також просив зупинити провадження по справі до залучення до участі у справі правонаступника позивача.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року, клопотання ОСОБА_9 задоволено частково: залучено Департамент ДАБІ в Одеській області в якості правонаступника Інспекції ДАБК в Одеській області; у задоволенні клопотання в частині зупинення провадження у справі відмовлено; провадження у справі закрито; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2015 року; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2015 року та від 11 червня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року закрито касаційне провадження у справі за вищевказаним позовом за касаційною скаргою ОСОБА_9 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року, за касаційною скаргою ОСОБА_9 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року в частині вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову. Касаційну скаргу ОСОБА_9 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року в частині закриття провадження у справі відхилено.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року в частині закриття провадження у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_9 просить скасувати постановлені у справі ухвали судів в частині закриття провадження у справі та скасування заходів забезпечення позову та передати справу для розгляду до суду першої інстанції з передбачених пунктами 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1, 15 ЦПК України, статей 2, 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_9 посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року, 30 січня та 1 лютого 2017 року, постанову Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення контролю у сфері містобудування у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва та містобудування. Отже, такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року, 30 січня та 1 лютого 2017 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що спір за позовом Департаменту ДАБІ про зобов'язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2954/ed_2016_11_03/pravo1/T052747.html?pravo=1> та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо речового права, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України в наданій заявником постанові від 15 листопада 2016 року.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Ухвала в частині скасування заходів забезпечення позову відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України перегляду не підлягає.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (далі - суб'єкт владних повноважень), шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Стаття 3 КАС України в пункті 1 дає визначення терміну «справа адміністративної юрисдикції», якою визнається публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за ознаками, наведеними в частині першій статті 17 КАС України, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України (пункт 5 частини другої статті 17 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

З огляду на це, неправильним є формальне застосування пункту 5 частини другої статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб'єкт владних повноважень як позивач. Зазначене підтверджується також правилами статей 3, 15, 45 ЦПК України, які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянст <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_402/ed_2016_09_22/pravo1/T113038.html?pravo=1>ва з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвер <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843046/ed_2016_11_02/pravo1/T030435.html?pravo=1>дженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3010/ed_2016_11_03/pravo1/T052747.html?pravo=1>'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3010/ed_2016_11_03/pravo1/T052747.html?pravo=1> всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності

Таким чином, за змістом статті 177 ЦК України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ про зобов'язання знесення об'єкту самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли передчасного висновку про непоширення цивільної юрисдикції на даний спір, тому рішення судів попередніх інстанцій в частині закриття провадження у справі підлягають скасуванню з направленням справи для розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 2, 4 частини першої статті 355, статтями 3603 , 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року в частині закриття провадження у справі скасувати, справу передати для розгляду до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.