Ухвала суду № 70326267, 06.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

6 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 28 березня

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

20 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права, а саме статті 264, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник послався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

28 жовтня 2015 року, 19 грудня 2016 року, 15 лютого, 5 квітня та 24 травня

2017 року, а також постанови Верховного суду України від 26 вересня

2012 року, 1 й 6 липня, 11 березня, 10 червня, 7 й 21 жовтня 2015 року, 16 й

30 листопада та 14 грудня 2016 року.

Водночас заявник подав клопотання про поновлення строку подання заяви про перегляд судових рішень посилаючись на поважність причин його пропуску - несвоєчасне надіслання судом касаційної інстанції ухвали від

29 червня 2017 року, а також клопотання про звільнення від сплати судового збору посилаючись на скрутний майновий стан.

Відповідно до частин першої та третьої статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Заява про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У разі пропущення строку, встановленого частинами першою-третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина четверта статті 356 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що строк подання заяви про перегляд підлягає поновленню, оскільки наведені заявником причини пропуску строку є поважними та підтверджені доказами.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

У зв'язку з підтвердженням доводів заявника відповідними доказами, клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання і розгляд заяви про перегляд судового рішення підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно із пунктом 4 частини четвертої статті 359 ЦПК України заява повертається заявнику, якщо є ухвала Верховного Суду України про відмову у прийнятті справи до провадження за наслідками розгляду заяви, поданої у цій справі з аналогічних підстав.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2017 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року.

Зазначена ухвала прийнята за наслідками розгляду заяви ОСОБА_4 про перегляду ухвалених у справі рішень з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, та на підтвердження своїх доводів заявник посилався, зокрема, на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року, 15 лютого, 5 квітня та 24 травня 2017 року, а також постанови Верховного Суду України 11 березня 2015 року, 16 й 30 листопада 2016 року.

Таким чином Верховним Судом України вже вирішувалось питання про допуск справи до провадження за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення касаційної інстанції з аналогічних підстав.

Перевіривши доводи заявника в частині посилання на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, а також постанови Верховного Суду України від

26 вересня 2012 року, 1 й 6 липня, 10 червня, 7 й 21 жовтня 2015 року,

14 грудня 2016 року, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з відсутності правових підстав для визнання дій банку незаконними та застосування наслідків недійсності правочину. При цьому суди дійшли висновку, що під час укладання договору позивач своїм підписом засвідчив факт ознайомлення з умовами кредитування, якими передбачено його згоду щодо можливості банку здійснювати списання грошових коштів з його рахунку, а також позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення цього договору під впливом обману.

Надана для порівняння ухвала від 28 жовтня 2015 року (без номера) не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалені в справі рішення та передав справу на новий розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушенням норм права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.

Іншою ухвалою від 28 жовтня 2015 року (без номера) суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позовних вимог ПАТ «Приватбанк» про стягнення заборгованості у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Порівняння цієї ухвали із судовими рішенням, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться висновки про те, що:

- відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (від 10 червня та 1 липня 2015 року);

- початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд; у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (від 7 жовтня

2015 року та 14 грудня 2016 року № 712/918/14-ц <http://reyestr.court.gov.ua/Review/63659676>)

- боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку (від 14 грудня 2016 року № 752/16018/15-ц <http://reyestr.court.gov.ua/Review/63839783>)

- згідно із частиною першою статті 1073 ЦК України в разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (від 6 липня 2015 року);

- якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (від 26 вересня 2012 року);

- відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (від 21 жовтня 2015 року).

У справах, в яких прийнято надані заявником для порівняння постанови та у справі, рішення в якій просить переглянути заявник, встановлено різні фактичні обставини.

Підстави для висновку про те, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 82, 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання і розгляд заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року.

Поновити ОСОБА_4 строк подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2016 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко