Постанова № 70326240, 31.10.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Прокопенка О.Б., за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представника відповідача - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Рідкісні гази» (далі - ПАТ) до державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установила:

У серпні 2015 року ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 серпня 2015 року № 0000101500 - про зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 1 951 652 грн із застосуванням 487 913 грн штрафних санкцій та № 0000111500 - про зменшення від'ємного значення ПДВ на 522 578 грн.

Вимоги мотивувало тим, що всупереч Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) від 22 грудня 2010 року № 948, та пункту 86.4 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1486/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 86 Податкового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1476/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> (далі - ПК) акт перевірки, на підставі якого були визначені відображені в оскаржених податкових-повідомленнях суми грошових зобов'язань, не підписали всі посадові особи, які проводили перевірку. Результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ, призначеної на підставі наказу ДПІ від 30 червня 2015 року № 162, були оформлені із порушенням встановленої законодавством форми - не як акт перевірки. Цей документ позивачу не надсилався. Позивач наполягав на порушенні податковим органом порядку, строків та підстав проведення перевірки. Послався на хибність висновків контролюючого органу про те, що ПАТ формувало податкові зобов'язання за липень, листопад 2014 року з господарських операцій з Viza Trade OU, Естонія, і ТОВ «Айсблік» поза межами господарської діяльності.

Суди встановили, що ПАТ зареєстроване як суб'єкт господарювання юридичної особи виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області 3 квітня 1997 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 190687, та зареєстроване як платник ПДВ 8 вересня 1997 року.

ПАТ заявило суму для бюджетного відшкодування ПДВ на свій рахунок платника податку за лютий 2015 року у розмірі 1 951 652 грн, відображену у податковій декларації з ПДВ за той самий період часу. У травні 2015 року ПАТ подало до податкового органу розрахунок суми залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів до 1 лютого 2015 року із зазначенням суми залишку від'ємного значення попередніх звітних періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню. Тоді ж подало до ДПІ заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за лютий 2015 року в розмірі 1 951 652 грн.

ДПІ на підставі наказу її керівника від 30 червня 2015 року № 162 провела документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2015 року, за результатами якої склала акт від 5 серпня 2015 року № 1/12-09-15/00153301 (далі - Акт перевірки).

За цим актом були встановлені порушення ПАТ вимог пункту 44.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 44 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_824/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пункту 188.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3747/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 188 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3739/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пункту 189.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3749/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 189 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3748/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пунктів 198.1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4031/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>, 198.3 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4044/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>-198.6 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4052/ed_2016_02_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 198 ПК, що призвели до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на згадану вище суму за лютий 2015 року та завищення залишку непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду (р. 31 декларації за лютий 2015 року) на 522 578 грн.

26 серпня 2015 року ДПІ направила ПАТ оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 9 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовив.

Рішення обґрунтував тим, що ПАТ не довело існування певної ситуації на відповідному ринку, яка вплинула (впливала) на визначення ціни товарів (робіт, послуг) під час укладення договорів. Суд установив, що ПАТ володіло достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги) та ціни, що склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг), і не обґрунтувало наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення угод купівлі-продажу та надання послуг за цінами, нижчими від виробничої собівартості. З огляду на ці та інші мотиви визнав оспорені податкові повідомлення-рішення правомірними.

Вищий адміністративний суд України не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій і своєю постановою від 15 червня 2016 року скасував їх та ухвалив нову постанову - про задоволення позову. Суд виходив із того, що ДПІ не підтвердила збитковий характер діяльності ПАТ у періоді, охопленому перевіркою, і не виявила фактів відображення платником у податковому обліку витрат, що не підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу. Сам по собі факт здійснення операції, що оподатковується за нульовою ставкою, не можна розцінювати як податкову економію. Одержання економічних переваг у результаті застосування легального зменшення податкових платежів не є ознакою нерентабельності господарської операції.

ДПІ подала до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування цим судом пункту 198.5 статті 198 ПК у подібних правовідносинах.

Як на приклад неоднакового правозастосування заявник послався на постанову Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року (справа № К/800/46605/15), у якій цей суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Посилався також і на невідповідність оскаржуваного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України від 9 червня 2015 року (справа № 21-289а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість тверджень контролюючого органу про те, що угоди (договори) ПАТ з експорту виготовленої продукції - ксенону - за ціною, нижчою від виробничої собівартості, мають ознаки нерентабельності господарської операції. Суд зазначив також, що позивач правомірно обраховував собівартість виробленої продукції за «методом виключення», згідно з яким при переробці криптоново-ксенонової суміші на чисті гази всі витрати на здійснення виробничого процесу є собівартістю основного продукту, яка зменшується на тверду оцінку попутної продукції (криптону та ксенону відповідно). Надав суд значення й тому, що виробничі потужності ПАТ розташовані у зоні проведення антитерористичної операції, що, у свою чергу, зумовлювало труднощі у збуті продукції. Тому для мінімізації витрат та уникнення ризиків, пов'язаних зі знищенням продукції, ПАТ реалізувало продукцію за ціною, нижчою від собівартості.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року, наданій для порівняння, правовий висновок формувався з огляду на те, що під час перевірки контролюючий орган встановив випадки систематичного укладення угод суб'єктом господарювання з продажу металопродукції за ціною, нижчою від собівартості, без належного економічного обґрунтування, оцінки ризиків та планування витрат. У цьому рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності економічних причин та ділової мети такі операції мають завідомо збитковий характер і не породжують юридичних наслідків у податковому обліку, а отже, не можуть бути підставою для отримання податкової вигоди.

Правозастосовний висновок суду касаційної інстанції, який міститься у наданому для порівняння судовому рішенні, за змістом і значенням відрізняється від висновку суду касаційної інстанції, який міститься у рішенні, про перегляд якого подано заяву. Втім неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права зумовлено тим, що зазначені судові рішення ухвалено у правовідносинах, які не є подібними, що унеможливлює їх порівняння, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.

Посилання ДПІ на невідповідність рішення Вищого адміністративного суду України, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України від 9 червня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права не можна визнати прийнятними, позаяк правова позиція постанови Верховного Суду України формулювалася в аспекті фактичних обставин, подібних до тих, в контексті яких ухвалювалось рішення суду касаційної інстанції, надане для порівняння, а звідси - не містить передумов для втручання у судове рішення, про перегляд якого подано заяву.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.І. Гриців

Судді:О.Ф. Волков

О.Б. Прокопенко