Ухвала суду № 70325680, 01.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2017 року м. Київ К/9991/39018/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,

представника відповідача Рогози Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року

у справі № 2а-538/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-будівельна компанія "Укрбудіндустрія"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Ековент 2000"

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-будівельна компанія "Укрбудіндустрія" (далі - позивач, ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Укрбудіндустрія") звернулося до суду з позовом (з урахуванням уточнень до позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ), у якому просило скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ від 19 грудня 2011 року № 0011442310, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на 101717,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 13682 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 20 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ від 19 грудня 2011 року № 0011442310.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 101717,00 грн слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 05 грудня 2011 року № 1563/23-10/33302445 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Торгово-будівельна компанія "Укрбудіндустрія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 25 вересня 2009 року по 30 липня 2011 року. Згідно з цим висновком товариство порушило положення пункту 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) внаслідок безпідставного включення зазначеної суми податку до сум податкового кредиту, задекларованих за квітень - липень 2011 року, за податковими накладними, виписаними ТОВ "Ековент 2000" на поставку товарів (плити гранітні, віск силиконовий, камінь бортовий гранітний, дошка, профнастіл, шпалери).

Висновок ДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Ековент 2000" не мають реального характеру (безтоварні), правочини між цими особами є нікчемними, тому спрямовані на незаконну податкову мінімізацію. При цьому ДПІ посилається на податкову інформацію щодо господарської діяльності ТОВ "Ековент 2000". Так, згідно з актом про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Ековент 2000" від 06 липня 2011 року № 826/23-10/36678355, здійсненої ДПІ у Печерському районі м. Києва, зазначене товариство за місцезнаходженням відсутнє; не має трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності (1 особа); у період охоплений перевіркою (з 25 вересня 2009 року по 31 травня 2011 року) відсутній об'єкт оподаткування; вироком Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року у справі № 1-786/10, який набрав законної сили, притягнуто до кримінальної відповідальності гр. ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 358 Кримінального Кодексу України, який, як встановлено вироком, спільно з ОСОБА_6 (засновник та директор ТОВ "Ековент 2000"), не маючи на меті фактично здійснювати господарську діяльність, за грошову винагороду зареєстрував ТОВ "Ековент 2000" на ОСОБА_6, який також не мав на меті займатися господарською діяльністю, та передав реєстраційні та установчі документи товариства невстановленим слідством особам.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що вироком суду у справі № 1-786/10 не притягнуто до кримінальної відповідальності директора ТОВ "Ековент 2000" ОСОБА_6, а факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ековент 2000" є встановленим в судовому процесі. Метою придбання товару була наступна його реалізації іншим контрагентам; господарські операції підтверджені договором, умовами якого передбачена поставка гранітних виробів та дошки, право власності на товар переходить з моменту оформлення та підписання видаткової накладної на товар; специфікаціями до договору, видатковими та податковими накладними, актами форми № КБ-2в, довіреностями, здійсненими розрахунками між позивачем та ТОВ "Ековент 2000", товар приймався на складі позивача, що не потребувало його участі щодо його перевезення).

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

За змістом частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 2, 3 статті 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (регістри). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 статті 198 ПК України).

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 ст. 201 ПК України), сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, законодавець, безумовно, презумує реальність операцій з поставки товарів (послуг) як об'єкт оподаткування, а відтак і підстави для збільшення податкового кредиту в податковому обліку.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належної оцінки зібраних у справі доказів у їх сукупності, яка повинна відповідати нормам статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тобто, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Отже, відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-3 цієї статті).

Частиною 1 статті 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, не врахували, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, повинні оцінюватися й перевірятися судом із урахуванням інших доказів у справі, предметом якої є податкові правопорушення, що обґрунтовуються контролюючим органом.

На підтвердження факту вчинення платником податку податкового порушення, податковий орган надав суду вирок Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року у справі № 1-786/10 про притягнення до кримінальної відповідальності гр. ОСОБА_5, де наводяться обставини щодо фіктивності ТОВ "Ековент 2000" (а.с. 180-183 т. 1).

Вищезазначені доводи податкового органу судами належним чином не перевірялися, не зважаючи на те, що вони піддають сумніву наведені у первинних документах відомості та реальність господарських операцій, за наслідками яких складені зазначені документи.

Зазначене свідчить про порушення судами вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи суду першої інстанції про ненадання податковим органом доказів на підтвердження обставин, що первинні документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, підписані неуповноваженою особою, з огляду на обставини встановлені вироком суду у справі № 1-786/10, є помилковими, оскільки у разі ненадання податковим органом таких доказів або надані докази були недостатніми, суд, керуючись, частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Висновок суду апеляційної інстанції про реальність господарських операцій взагалі зроблений без врахування обставин, на які посилається ДПІ.

Фальшивість документа, що надає право або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для/порушення кримінальної справи.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Вищенаведені порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судове рішення у цій справі, не перевірили належним чином та не встановили тих обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору, а суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2012 року у справі № 2а-538/12/2670 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна