Ухвала суду № 70325565, 15.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/4265/16 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного виконавця Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Тущенка Петра Леонідовича про зобов'язання зняти арешт,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державного виконавця Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Тущенка Петра Леонідовича про зобов'язання відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, яка являється предметом договору іпотеки від 17 вересня 2010 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 31 травня 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2017 року та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з наступних підстав.

Між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір позики грошей від 17.09.2010 року, який зареєстрований в реєстрі за № 2183. Відповідно до даного договору позикодавець передав у власність позичальникові строком до 17.09.2011 року грошові кошти у розмірі 624 800 грн., що за середнім курсом продажу доларів США приватним особам комерційними банками міста Києва складало 78 100 доларів США.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором позики грошей від 17.09.2010 року ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (іпотекодавці) уклали договір іпотеки від 17.09.2010 року, який зареєстрований в реєстрі за № 2185, та відповідно до якого іпотекодавці передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 42,30 кв.м., загальною площею 70,20 кв.м.

01.03.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною Вікторією Михайлівною було видано виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, та яка належить громадянам України ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на праві приватної власності, з метою задоволення вимог ОСОБА_2

Позивач звертав увагу суду на те, що 19.03.2012 року відділом Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження № 42220819 щодо примусового виконання виконавчого напису від 01.03.2012 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М., про звернення стягнення на вищезазначену квартиру.

02.03.2016 року відділ Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві отримало від ОСОБА_2 клопотання про зняття арешту з предмету іпотеки у виконавчому провадженні № 42220819. Проте, позивач жодної відповіді не отримав, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 22.12.2011 року - чинна на момент відкриття виконавчого провадження від 19.02.2012 року), встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Умови задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки встановлені у розділі V Закону України «Про іпотеку» (редакція 20.12.2011 року).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтями 37 та 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (ст. 37) або шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки (ст. 38).

В той же час, в статті 41 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

З аналізу наведених правових норм убачається, що відкривши виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, державний виконавець зобов'язаний вчиняти дії щодо його примусового виконання, а саме виконання шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

Згідно із статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Порядок вчинення державним виконавцем дій щодо накладення арешту на майно боржника встановлено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок зняття арешту з майна, зокрема, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, накладення арешту на майно у виконавчому провадженні є дією, спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому. Крім того, зняття арешту з майна можливе або на підставі рішення суду, або за постановою державного виконавця.

Проте, в даному випадку, позивач не просить суд зняти арешт з іпотечного майна, а просить, щоб державний виконавець зняв такий арешт майна, що не передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, звернення стягнення на майно, яке перебуває в іпотеці, повинно здійснюватися шляхом реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах передбачена статтями 41-50 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи, звертає увагу на те, що державний виконавець, наклавши арешт на іпотечне майно, повинен вчинити ряд дій для його продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, а тому є правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Є.В. Чаку

Судді В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев

Повний текст ухвали виготовлено 17.11.2017 року.