Ухвала суду № 70324989, 26.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року м. Київ К/800/23294/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Єрьоміна А.В.,

Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.06.2015 №22417752.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач, приймаючи спірне рішення не звернув уваги на приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що призвело до незаконного позбавлення права власності позивача на квартиру.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.06.2015 № 22417752, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем.

У поданій касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 лютого 2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11112592000, за умовами якого Позивачу надано кредит у розмірі 165 000 доларів США на строк до 02.02.2017.

Також, 02 лютого 2007 року між Позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки №45744, яким Позивачем передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 93,3 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м., що належить Позивачу на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

25 січня 2016 року позивач отримав інформаційну довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що 26.06.2015 року за рішенням №22417752 відповідачем проведено реєстрацію права власності на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Вважаючи рішення відповідача щодо перереєстрації права власності на зазначене нерухоме майно незаконними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем вчинено оскаржувані дії з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 №868.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне

Відповідно до статей 35-37 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 №868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Аналіз зазначених норм чинного законодавства свідчить про те, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання можливе лише при наявності вимоги про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем і третьою особою не надано доказів про задоволення вимог іпотекодержателя або надсилання позивачу вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотеко держателя.

Крім того, пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна квартира, підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Таким чином, враховуючи те, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та в порушення пункту 46 Порядку №868 відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, відповідач повинен був відмовити у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кей-Колект».

З огляду на викладене, зважаючи на обставини, встановлені судами під час судового розгляду, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на протиправності дій приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у зв'язку з недотриманням ним вимог законодавства, а саме проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за відсутності факту дотримання законодавчо визначеної процедури такої реєстрації. Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25 квітня 2017 року 21-3197а16.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» відхилити, а на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі №826/1254/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: