Постанова № 70324925, 26.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/37564/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Гончар Л.Я. Єрьоміна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2015 року у справі № 808/8062/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" до Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області про скасування рішення щодо застосування штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області (надалі - відповідач, Управління), в якій просило скасувати Рішення відповідача № 122/17а від 22 жовтня 2014 року про застосування фінансових санкцій за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку до органів Пенсійного фонду України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 3 липня 2015 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, Управління звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 жовтня 2014 року Управлінням проведено позапланову документальну перевірку позивача щодо достовірності надання відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, за період з 1 січня 2001 року по 1 січня 2003 року, з 1 січня 2004 року по 1 січня 2005 року.

16 жовтня 2014 року за результатами перевірки складено акт № 197, у якому зафіксовано порушення пункту 4 частини другої статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 8.3. «Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застрахованих осіб, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», затвердженого Постановою УПФУ від 10 червня 2004 року №7-6, у частині подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування по 17 застрахованих особах за період з 1 січня 2001 року по 1 січня 2003 року, з 1 січня 2004 року по 1 січня 2005 року.

22 жовтня 2014 року відповідачем винесено Рішення №122/17а про застосування фінансових санкцій до Товариства за подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, що стало підставою для застосування фінансових санкцій до позивача в розмірі 170 грн. відповідно до пункту 5 частини дев`ятої статті 106 Закону України «Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням Управління, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Товариства, прийшов до висновку щодо обґрунтованості застосування штрафних санкцій до позивача на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, вказав, що оскаржуване рішення було складено відносно неналежного суб'єкта господарської діяльності, оскільки Товариство не є правонаступником ДП «Допропіллявугілля».

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив про протиправність дій Управління. Вказав, що нарахування відповідачем штрафних санкцій відбулося після 1 січня 2011 року, на той час норма, відповідно до якої Товариство притягнуто до відповідальності, вже втратила чинність.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується із даними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-ІV) у редакції, що діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страхувальників фінансових санкцій, зокрема штрафу за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VІ) наведена вище норма матеріального права із Закону № 1058-ІV була виключена.

Відповідно до положень абзацу шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Отже, після набрання чинності Законом № 2464-VІ за органами ПФУ збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Дана правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 31 березня 2015 року (справа № 21-77а15).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачу штрафні санкції нараховано за порушення, вчинені за період з 1 січня 2001 року до 1 січня 2003 року та з 1 січня 2004 року до 1 січня 2005 року, тобто до 1 січня 2011 року.

Таким чином, Управлінням правомірно було застосовано фінансові санкцій до позивача за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Що стосується суб'єкта відносно якого прийнято оскаржуване рішення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства вугільної промисловості України від 7 лютого 2011 року № 50 «Про припинення діяльності ДП «Добропіллявугілля» (в редакції від 23 липня 2014 року, що була чинною на момент прийняття Управлінням оскаржуваного рішення), було припинено діяльність ДП "Добропіллявугілля" (85000, Донецька область, м. Добропілля, проспект Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 32186934), цілісний майновий комплекс якого передано в оренду, шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря - ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (85043, Донецька область, м. Добропілля, м. Білицьке, вул. Красноармійська, 1-а, код ЄДРПОУ 37014600).

Пунктом 5 вищенаведеного наказу передбачено, що ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" є правонаступником усіх прав та обов'язків ДП "Добропіллявугілля".

Отже, висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення прийнято щодо неналежного суб'єкта господарської діяльності, є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства, оскільки оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 222, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області у справі 808/8062/14 задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2015 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" до Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області про скасування рішення № 122/17а від 22 жовтня 2014 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді