Ухвала суду № 70323746, 14.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/15873/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Видмеденко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шиян Олександра Вікторовича, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати неправомірним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Шиян Олександра Вікторовича № 31508289 від 22.09.2016 про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 29.07.2015;

- зобов'язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оформити ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_3, виданий 13.06.2006 Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві, код платника податків НОМЕР_1) свідоцтво про право власності на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру прав у зв'язку з втратою свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 29.07.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2011 ОСОБА_2 видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яким підтверджується, що позивачу належить на праві власності майно, яке складається з квартири під номером 18, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 77,10 кв.м. (складається з трьох кімнат житловою площею 53,60 кв.м.).

На підставі вказаного свідоцтва державним реєстратором КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за позивачем на зазначений об'єкт нерухомого майна, про що видано витяг з Державного реєстру прав, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як повідомила позивач, в подальшому нею здійснено реконструкцію квартири №18, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підтвердження чого до суду надано копію декларації про початок виконання будівельних робіт № КВ082143530207 від 19.12.2014 року.

Внаслідок здійсненої реконструкції площа квартири збільшилася з 77,10 кв.м. до 142,20 кв.м. (з яких 68,8 кв.м. житлова площа), що підтверджується копіями декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КВ142143630589 від 29.12.2014; довідки про сплату пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №050/08-4690 від 11.06.2015; технічного паспорту.

У зв'язку з реконструкцією, ОСОБА_2 29.07.2015 видано свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості - квартиру № 18, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та проведено державну реєстрацію права власності.

Позивач стверджує, що 12.02.2016 в АДРЕСА_1 в приміщенні міграційної служби Голосіївського відділу ДМС втрачені оригінал свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витяг про державну реєстрацію прав на дану квартиру, що підтверджується довідкою Голосіївського управління поліції Головного управління НП у м. Києві № 47/ЕО-12996 від 03.03.2016.

Крім того, у зв'язку з втратою правовстановлюючого документа (свідоцтва) та витягу про державну реєстрацію прав, ОСОБА_2 розміщено відповідне оголошення в газеті «Aviso».

16.09.2016 позивач звернулась до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 29.07.2015.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення № 31508289 від 22.09.2016 про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 29.07.2015, оскільки встановлено, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом (в частині заявлених прав).

Дане рішення мотивоване тим, що чинним законодавством не передбачено видачу дубліката свідоцтва про право власності, яке видано після 01.01.2013 та державна реєстрація права власності на підставі якого проведено після 01.01.2013 відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення (в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), у зв'язку із втратою, пошкодженням чи зіпсуванням відповідного свідоцтва, а тому у державного реєстратора відсутні повноваження для видачі дубліката свідоцтва про право власності від 29.07.2015 № НОМЕР_2.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням державного реєстратора про відмову у задоволенні заяви, звернулась до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки оскаржуване рішення державного реєстратора порушує права та законні інтереси позивача, як власника нерухомого майна в частині, зокрема, вільного розпоряджання ним, то позов підлягає задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент виникнення правовідносин) визначено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При проведені державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор реєстраційної служби керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 (далі - Порядок № 1141, в редакції станом на момент виникнення правовідносин).

Відповідно до п. 37 Порядку № 1141 у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, у разі втрати, пошкодження чи зіпсування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав, за результатом розгляду заяви про надання дубліката свідоцтва державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, оформляє дублікат свідоцтва, якому присвоюється індексний номер, фіксується дата та час його формування.

Для формування та видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно державний реєстратор вносить до Державного реєстру прав такі відомості:

- індексний номер свідоцтва про право власності на нерухоме майно;

- прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора;

- найменування органу державної реєстрації прав;

- номер та серія бланка свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Для формування та видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав, державний реєстратор вносить до Державного реєстру прав такі відомості:

- номер запису про право власності та суб'єкта цього права або про інші речові права та суб'єкта цих прав Державного реєстру прав, який внесено на підставі втраченого, пошкодженого чи зіпсованого документа;

- прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора;

- найменування органу державної реєстрації прав;

- номер та серія бланка свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію» документом є матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Визначення терміна «дублікат» в чинному законодавстві відсутнє, проте з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції дублікатом є другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. Тобто дублікат документа повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа. Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості метання останнього з певних причин.

Відповідно до листа Державної реєстраційної служби України від 15.01.2013 № 12-06-15-13 за загальним правилом, у разі втрати або зіпсування документа лише суб'єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат. При цьому втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб'єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб'єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб'єкта. У такому випадку видача дубліката документа здійснюється правонаступником відповідного та або архівною установою (якщо передбачається передача документів до архіву).

Крім того, в цьому листі зазначено, що повноваженнями з видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та відповідно його дубліката державні реєстратори прав на нерухоме майно наділені починаючи з 01.01.2013.

Наведене свідчить, що станом на момент звернення позивача із заявою про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 29.07.2015, уповноваженим органом з видачі свідоцтва та/або його дубліката є Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

При цьому, доводи апелянта про те, що у зв'язку з внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на нерухоме майно, останнє підтверджується не документом, а відповідним записом у реєстрі, а тому відсутня необхідність в отриманні дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, не беруться колегією суддів до уваги та спростовуються наступним.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожному гарантоване право вільно розпоряджатись своєю власністю.

Згідно ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Крім того, згідно листа Третьої Київської державної нотаріальної контори № 225/02-17 від 28.02.2017, наданого на звернення позивача, при посвідченні договору купівлі-продажу квартири нотаріусу необхідно буде надати правовстановлюючий документ на квартиру, що відчужується (в даному випадку - свідоцтво про право власності на нерухоме майно).

З листа Першої Київської державної нотаріальної контори № 971/01-16 від 15.02.2017 вбачається, що посвідчити договір купівлі-продажу квартири без оригіналу або дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно неможливо.

Наведене свідчить, що оскаржуване рішення державного реєстратора порушує права та законні інтереси позивача як власника нерухомого майна в частині, зокрема, вільного розпоряджання ним, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

При цьому, відповідачами не заперечувався та належними доказами не спростовано факт втрати оригіналу свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 29.07.2015.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно № 31508289 від 22.09.2016 є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині решти позовних вимог, колегія суддів враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24.03.1988.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного Європейський суд з прав людини зазначив, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Відповідно, оскільки оскаржуване рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шиян Олександра Вікторовича було визнане судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зобов'язав Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинити дії з формування та видачі дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 29.07.2015.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб'єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа, оскільки єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб'єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб'єкта, без встановлення правонаступника.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 16.11.2017.