Ухвала суду № 70323003, 24.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

за участю:

представника відповідача: Чохелі Т.Р.,

представника позивача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №10277-1302 від 25.06.2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

ОСОБА_3, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29 березня 2006 року між ОСОБА_3 та Дніпропетровською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Вищевказаний договір зареєстровано 15.06.2006 року за №040610400691.

Згідно з підпунктами 3.1, 4.1 вказаного договору, Договір укладено на п'ятнадцять років. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1.3.

Також, позивачем до податкового органу було подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та /або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік, в яких було встановлено річну орендну плату в сумі 137 68,90 грн.

25 червня 2016 року Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було прийняте податкове повідомлення-рішення №10277-1302, яким Позивачу було визначено розмір податкового зобов'язання з орендної плати в сумі 316312,83 грн.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення, Позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, зокрема, пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 визначено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів та в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 вказаного Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно п.п.270.1.1 п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно пп.271.1.1 п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

У відповідності до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно п.288.1, п.288.2 ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Приписами п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 вказаного Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати визначеної у договорі.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності (п. 5.2 ст. 5), до моменту внесення до договору оренди відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Вказаний висновок також кореспондується з висновками Верховного Суду України, відображеній в постанові від 02.12.2014 року по справі № 21-274а14. Також, у вказаному рішенні Верховний Суд України також зазначив, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, до моменту внесення до договору відповідних змін розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Як свідчать встановлені обставини справи, розмір податкового зобов'язання за податковим повідомленням рішенням №10277-1302 від 25.06.2016 року був розрахований Відповідачем виходячи з 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, розрахунок податкового зобов'язання за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням проводився податковим органом виходячи з мінімально встановленого розміру орендної плати, що відповідає приписам чинного законодавства.

При цьому, апелянт зауважує, що 18.02.2016 року він подав Відповідачу податкову декларацію з плати за землю за 2016 рік, у зв'язку з чим, на його переконання, Відповідач повинен був довести, що в нього були правові підстави самостійно визначити податкове зобов'язання по орендній платі за землю, шляхом прийняття податкового-повідомлення рішення коли таке податкове зобов'язання було узгоджено шляхом подання податкової декларації.

Однак, відповідно до ст..54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно ст.58.1 Податкового кодексу України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, зокрема якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).

Отже, законодавцем визначено два основні шляхи визначення грошового зобов'язання платника податків, а саме шляхом подання таким платником податків податкових декларацій або нарахування відповідних податкових зобов'язань контролюючим органом. При цьому, самостійне визначення податкового зобов'язання здійснюється платником податків у випадку, якщо інше не встановлено законом.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами ст.286 Податкового кодексу України, нарахування податку на землю фізичним особам здійснюється податковим органом шляхом видання платнику податків до 1 липня поточного року податкового повідомлення-рішення.

Отже, нарахування Позивачу податкових зобов'язань з орендної плати шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення №10277-1302 від 25.06.2016 року відповідає приписам чинного законодавства.

Поряд з вказаним, суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зауважити, що в матеріалах справи наявна службова записка від 19.08.2016 року №529/04-64-13-02-23, в якій відділ адміністрування податків з громадян та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб просить податкову декларацію з плати за землю за 2016 рік від 22.02.2016 року №1600003076, подану громадянином ОСОБА_3 не визнати як податкову звітність, у зв'язку з тим, що вона подана всупереч п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України.

Також, в матеріалах справи наявний лист Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0586/6/04641302 від 26.04.2016 року, яким Позивача було повідомлено, що податкова декларація з плати за землю на 2016 рік була подана з порушенням п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України. Також, податковим органом було зазначено, що нарахування податкового зобов'язання по орендній платі за землю буде проведено Лівобережною ОДПІ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості відмови в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року була прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.

Керуючись ч.3 ст.160, ст. 195, ст. 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2017 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко