Постанова № 70323002, 16.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.11.2017 р. справа №820/5016/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України проскасування рішення №8 від 27.06.2017 р., -

встановив:

Позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування рішення Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №8 від 27.06.2017 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування процедури стягнення податкового боргу згідно з п. 95.5 ст.95 Податкового кодексу України.

Відповідач, Харківське управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що платник податків має податковий борг у розмірі, достатньому для застосування процедури стягнення згідно з п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що 27.06.2017 р. заступником начальника Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України п. Любічевим В.О. було прийнято рішення №8 про погашення усієї суми податкового боргу КП «Харківські теплові мережі» (ідентифікаційний код 31557119) шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, інших фінансових установ.

Як зясовано судом, юридичною підставою для винесення вказаного рішення субєкт владних повноважень обрав положення п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу. Фактичних підстав у тексті спірного рішення субєкт владних повноважень не виклав.

Перевіряючи відповідність закону, зокрема і ч. 3 ст. 2 КАС України, спірного рішення, суд відзначає, що з 01.01.2011 р. правовідносини з приводу виконання податкового обовязку платника податків у примусовому порядку (тобто поза волею платника податків) унормовані, насамперед, приписами ст.ст. 41, 42, 45, 57, 59, 60, 87, 89, 95 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України повноваження на примусове виконання податкового обовязку за платника податків надані органам стягнення, до кола яких віднесено контролюючі органи та державних виконавців.

Згідно з п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Територіальним органом Державної фіскальної служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є Офіс великих платників податків ДФС України.

Відтак, Харківське управління Офісу великих платників податків ДФС України має правовий статус не контролюючого органу, а структурного підрозділу такого органу, а керівник згаданого управління за посадою не є заступником керівника Офісу, тобто не є заступником керівника контролюючого органу.

Водночас з цим, п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України визначений порядок передачі повноважень посадових (службових) осіб контролюючого органу у межах цього ж органу, зокрема, зазначено, що керівник контролюючого органу має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику (абз. 1 п. 20.4 ст. 20).

На вимогу суду представником відповідача були подані накази керівника контролюючого органу начальника Офісу великих платників податків ДФС України №959 від 05.05.2017 р. та №957, якими повноваження на прийняття рішень у порядку п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України передавались начальникові Харківського управління п. Феденко Г.М. та заступникові начальника Харківського управління п. Любічеву В.О.

З тексту перелічених наказів вбачається, що попередньо прийняттю цих управлінських рішень Офісом ВПП була одержана викладена у листі від 28.04.2017 р. №10836/7/99-99-01-01-17 згода ДФС України.

Між тим, суд вважає, що виконання повноваження у процедурі п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України за керівника контролюючого органу зобовязує уповноважену особу, по-перше, приймати рішення від імені саме контролюючого органу, а, по-друге, приймати рішення у статусі уповноваженої на виконання функцій керівника особи.

Оцінивши добуті по справі докази, суд зазначає, що у даному випадку рішення було прийнято від імені Харківського управління (а не від імені контролюючого органу Офісу ВПП, як того вимагає закон) та заступником начальника Харківського управління (а не особою, уповноваженою на виконання функцій керівника контролюючого органу Офісу ВПП, як того вимагає закон).

Вказана обставина свідчить про невідповідність спірного рішення положенням закону.

Вирішуючи спір, суд відзначає, що загальним правилом згідно з п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України виконання контролюючим органом податкового обовязку за платника податків шляхом стягнення коштів за податковим боргом з рахунків платника податків в банках здійснюється виключно за рішенням суду, котрий за правилами ч. 3 ст. 2 КАС України при відправленні правосуддя у справі за вимогою контролюючого органу здійснює судовий контроль за підставністю та законністю заявленої вимоги.

Водночас з цим, абз. 2 п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України запроваджено прямо протилежне правило, відповідно до якого у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобовязання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобовязання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобовязань.

З положень абз. 2 п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України чітко і однозначно слідує, що приписи цієї норми кодексу можуть бути поширені на правовідносини за одночасної наявності сукупності наступних обставин: 1) платник податків має податковий борг понад 5 мільйонів гривень, 2) податковий борг понад 5 мільйонів гривень існує більше 90 календарних днів, 3) податковий борг понад 5 мільйонів гривень складається з грошових зобовязань та пені, котрі самостійно зазначені платником податків у поданій до контролюючого органу податковій декларації (тобто і пеня, і основний платіж мають бути самостійно узгоджені платником податків), 4) від дати вручення платнику податків податкової вимоги чи направлення податкової вимоги за податковою адресою платника податків минуло 60 календарних днів, 5) відсутні невиконані Державою перед платником податків зобовязання з повернення помилково або надміру сплачених сум.

З огляду на явну відмінність між п. 95.3 ст. 95 та п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, суд вважає, що різний правовий підхід законодавця до регулювання одних і тих суспільних відносин може визнаний виправданим у цілях ст. 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і не вважатися проявом дискримінації, лише за умов дотримання правила юридичної визначеності як невідємного елементу запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Дотримання згаданого правила зумовлює необхідність зазначення контролюючим органом у тексті відповідного рішення як повного розміру суми податкового боргу, котрий підлягає погашенню у порядку п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, так і підстав виникнення цього боргу.

Суд вважає, що лише за таких обставин, платник податків буде знаходитись у ситуації певної юридичної визначеності з приводу застосування до нього контролюючим органом особливої процедури стягнення податкового боргу.

Проте при винесенні спірного рішення відповідач цього правила не дотримався, суму податкового боргу не конкретизував, підстав виникнення податкового боргу не виклав.

Натомість, Харківське управління вдалось до іншого (прямо протилежного) підходу, зазначивши, що спірне рішення поширюється на усю суму податкового боргу платника податків.

Суд змушений наголосити, що це прямо суперечить змісту п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, відповідно до якої спеціальна (особлива) процедура стягнення коштів з рахунків платника в установах банку без рішення суду, поширюється лише на той податковий борг, котрий виник за самостійно узгодженими платником податків у податкових деклараціях грошовими зобовязаннями.

Таким чином, виявлена судовим розглядом обставина невідповідності спірного рішення положенням закону є поза розумним сумнівом цілком достатньою для скасування цього рішення.

Окрім того, вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У ході розгляду справи судом було достеменно встановлено, що Харківське управління не є контролюючим органом у розмінні ст. 41 Податкового кодексу України.

Відтак, виконання працівниками Харківського управління функцій контролюючого органу можливе лише за процедурою п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 69, 70, 86 КАС України, суд доходить висновку, що податкова вимога №219-50 від 06.03.2017 р. (а.с. 27) надсилалась особою Харківським управлінням, котра не має статусу контролюючого органу Офісу ВПП.

При цьому, податкова вимога №219-50 від 06.03.2017 р. від імені Харківського управління підписана особою, відносно якої відповідачем не подано до суду документів про делегування керівником контролюючого органу повноважень у порядку п. 20.4 ст. 20 Податкового кодексу України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не подав до суду належних та допустимих у розумінні ст. 70 КАС України доказів наявності у платника податків станом на дату прийняття спірного рішення самостійно задекларованих у податкових деклараціях грошових зобовязань з податків (зборів), борг за якими перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується більше 90 календарних днів.

За таких обставин, суд виходить з відсутності такого боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Проведеним судовим розглядом встановлено факт порушення спірним рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин у галузі податкової справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для визнання такого правового акту індивідуальної дії протиправним та скасування цього правового акту індивідуальної дії.

Керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 7-11, ст.ст. 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

постановив:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Харківського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №8 від 27.06.2017 р.

Роз'яснити, що постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Роз'яснити, що постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Пстанова у повному обсязі виготовлена 17 листопада 2017 року.

Суддя Сліденко А.В.