Постанова № 70322955, 17.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 листопада 2017 року 08 год. 20 хв. № 826/12696/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1до Головного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2017 року № 13545-1305.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що відомості про нього як про землекористувача/землевласника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 до Державного земельного кадастру не внесені, та речові права на таку земельну ділянку за ним не зареєстровані. За наведених обставин, як вважає позивач, він не являється суб?єктом сплати земельного податку за вказану земельну ділянку у розумінні норми п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, а тому прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 26.04.2017 року № 13545-1305, яким ОСОБА_1 визначено до сплати грошове зобов?язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у сумі 52 904,60 грн., є протиправним.

У судовому засіданні, 31.10.2017 року позивач повністю підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у призначеному судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні з посиланням на надані до канцелярії суду письмові заперечення і додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилався на те, що за даними інформаційної системи «Податковий блок» за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0869 га. Відповідач вважає, що у відповідності до норм п. 286.6 ст. 286, п. 287.8 ст. 287, пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України ним правомірно обрахований земельний податок позивача за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року

31.10.2017 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що громадянину ОСОБА_1 на праві приватної власності належить одноосібно одноповерхові нежилі (виробничі) будівлі під АДРЕСА_1, в тому числі будівля під літ. «А» загальною площею 219,3 кв.м. та будівля під літ. «Б» - 298,1 кв.м. За даними реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 29.04.2000 року вказані нежилі будівлі зареєстровані за позивачем.

Зі змісту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21.04.2000 року (пункт 4), укладеного між ОСОБА_1 (як покупцем) і ТОВ «Комплексний центр ДРО Гарантія» (як продавцем) вбачається, що вказані нежилі будівлі розташовані на земельній ділянці розміром 0,09 га, наданій продавцеві у постійне користування згідно рішення Київської міської ради за № 53/555 від 30.09.1999 року, і продаються згідно протоколу загальних зборів учасників цього товариства (протокол № 13 від 14.04.2000 року). Згідно довідки Київського міського управління земельних ресурсів від 21.04.2000 року за № 03-49/2385 земельна ділянка на приватизовувалась і у власність не передавалась.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 18.10.2016 року за запитом про реєстрацію права власності щодо фізичної особи ОСОБА_1, за позивачем жодна земельна ділянка не зареєстрована.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 20.03.2017 року № 057027-057/К-347-3054, наданої у відповідь на заяву позивача від 07.02.2017 року, за даними міського земельного кадастру земельна ділянка на АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_1 площею 869,48 кв.м. (код ділянки 85:341:0002) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.

Разом з тим, за даними цього листа від 20.03.2017 року за поданням Департаменту земельних ресурсів рішення про відведення вказаної земельної ділянки Київська міська рада не приймала. А інформація щодо державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня.

Документальні докази реєстрації за ОСОБА_1 права власності чи права користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, - жодна із сторін до суду не надала.

26.04.2017 ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 13545-1305, яким позивачу відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено до сплати суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у сумі 52 904,60 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення від 26.04.2017 року протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст. 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

Згідно із ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Отже, платниками земельного податку є особи, яким земельна ділянка належить або на праві власності, або на праві постійного користування.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами абз. 1 п. 286.6 ст. 286 та п. 287.8 ст. 287 ПК України визначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Поряд з цим, за приписами п. 287.6 ст. 287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Тобто, за приписом наведеної норми Кодексу, у випадку набуття фізичною особою у власність одноповерхової будівлі, споруди (їх частини), обов'язок щодо сплати земельного податку за земельну ділянку, що знаходиться під такою будівлею, спорудою (їх частинами), з урахуванням прибудинкової території виникає у фізичної особи виключно з дати реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Наявними у справі матеріалами підтверджується той факт, що позивач є одноосібним власником одноповерхових нежилих будівель загальною площею 517,4 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

В ході розгляду цієї справи судом відповідачем (суб?єктом владних повноважень) всупереч вимог норм ст. 69, ч. 1 ст. 70, ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не надано будь-яких документів на підтвердження того, що відомості про позивача внесені до державного земельного кадастру як землекористувача земельної ділянки, на якій розташовані спірні нежилі будівлі, а також документів, які б підтверджували право власності чи право користування позивача земельною ділянкою під нежилими йому будівлями, власником яких він є.

При цьому, посилання представника відповідача на п. 286.6 ст. 286 та п. 287.8 ст. 287 ПК України суд відхиляє як такі, що не стосуються обставин справи та суперечать положенням п. 56.21 ст. 56 ПК України, якою передбачено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Також при вирішенні даної справи суд враховує правову позицію, висловлену в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 26.04.2017 року № 13545-1305.

3. Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) судові витрати у розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, місцезнаходження: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова