Постанова № 70322861, 16.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.11.2017 р. справа №820/4761/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Системи прогресивної очистки" до Головне управління ДФС у Харківській області провизнання протиправним податкового повідомлення-рішення №0000701408 від 06.10.2017 р., -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Системи прогресивної очистки», у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 06.10.2017 р. №0000701408.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв податкового правопорушення, яке викладено в акті перевірки. Стверджував, що спірне рішення субєкта владних повноважень вмотивовано помилковими судженнями, факт вчинення податкового правопорушення є вигаданим, при справлянні податку на додану вартість платник неухильно дотримувався вимог закону. Посилаючись на ці міркування, представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведеною перевіркою не підтверджено реальності господарських зносин між платником та ТОВ «Будпроектком», так як керівник контрагента платника податків заперечив власну причетність до діяльності цього субєкта господарювання. Стверджував, що фактично мало місце використання в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлено. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Системи прогресивної очистки» з питання дотримання вимог податкового законодавства в частині господарських взаємовідносин з ТОВ «Будпректком» (ідентифікаційний код 40003342) за грудень 2015 року та подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг).

Результати перевірки оформлені актом від 22.09.2017 р. №13333/20-40-14-03-07/37365048.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення платником порушень: п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України за рахунок включення до складу податкового кредиту з ПДВ виписаної ТОВ «Будпроектком» податкової накладної за господарською операцією, котрої в дійсності не відбувалось.

06.10.2017 р. з посиланням на названий акт відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, прийняв податкове повідомлення-рішення №0000701408, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 234.000,00 грн. (основний платіж 156.000,00 грн., штраф 78.000,00 грн.).

Перевіряючи відповідність закону, зокрема і ч. 3 ст. 2 КАС України, юридичних та фактичних мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, суд зазначає, що з 01.01.2011 року правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обовязкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим субєктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрації контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Як зясовано судом, у спірних правовідносинах фактичним мотивом винесення спірного рішення послугувало судження контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції. З тексту складеного контролюючим органом акту перевірки випливає, що наведений мотив ґрунтується на протоколі допиту керівника контрагента (котрий заперечив власну участь в діяльності платника податків), Результатах опрацювання зібраної податкової інформації від 18.02.2016 р. №62/20-40-22-09-12/40003342 щодо ТОВ «Будпроектком» (податковий номер 40003342), факті відсутності товарно-транспортної накладної.

З наявних у справі документів, які на вимогу суду були надані представником позивача, вбачається, що між позивачем (у якості покупця) та ТОВ «Будпроектком» (у якості постачальника) було вчинено правочин у формі договору поставки від 21.12.2015 р. №21/12 (а.с. 24-26).

Відносно зазначеного договору контролюючим органом не реалізовувалась управлінська функція згідно з п. 20.1.30 ст.20 Податкового кодексу України, а відтак, зазначений правочин є діючим.

За цим правочином позивач придбав у власність товар (полотно неткане біле), що підтверджується видатковою накладною №122 від 21.12.2015 р. на суму 936.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 156.000,00 грн.), а також податковою накладною №60 від 21.12.2015 р. на суму 936.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 156.000,00 грн.) (а.с. 28, 31).

Окремо суд вважає за необхідне наголосити на визнаній контролюючим органом обставині реєстрації виписаної контрагентом позивача податковій накладній в Єдиному реєстрі податкових накладних, що неможливо без одержання уповноваженими службовими чи посадовими особами платника податків електронного цифрового підпису, укладання договору про визнання електронних документів та невжиття податковою інспекцією будь-яких заходів з припинення дії згаданого договору.

Так, розглядаючи справу, суд окремо та безвідносно до викладених вище мотивів бере до уваги положення п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, де вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписи даної норми кодексу кореспондують положенням абз.1 п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно з якими на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Абзацами 1 та 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України також передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (абз. 1 п. 201.10 ст. 201). Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 2 п. 201.10 ст. 201).

Положення перелічених норм кодексу у системному поєднанні з ст.ст. 42, 46, 49, 200-1 Податкового кодексу України, на думку суду, означають запровадження Державою такого механізму адміністрування податку на додану вартість, при якому Держава в особі контролюючого органу здатна здійснювати майже тотальний контроль за діяльністю платників податків, котрі виконують податкові зобовязання платників ПДВ за допомогою засобів телекомунікаційного звязку у межах укладених договорів про визнання електронних документів.

Таким чином, суд вважає, що наявність в Єдиному реєстрі податкових накладних складеної постачальником та зареєстрованої податкової накладної звільняє покупця отримувача цієї накладної від будь-якої відповідальності як платника ПДВ за виключенням випадку вжиття з цим постачальником взаємоузгоджених зловмисних (тобто протиправних) свідомих дій з неправомірного одержання податкової вигоди, тобто за своєю правовою суттю співучасті у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 191, 205, 209, 212 Кримінального кодексу України.

Доказів наявності таких обставин у спірних правовідносинах сторонами справи до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.ст. 11 і 69 КАС України не виявлено.

Натомість з витребуваних на виконання ст. 11 КАС України та поданих відповідачем документів судом встановлено, що між Західною ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області та контрагентом позивача ТОВ «Будпроектком» в особі ОСОБА_3 06.11.2015 р. було укладено Договір №061120151 про визнання електронних документів.

Саме у межах виконання цього договору і відбулась реєстрація виписаної ТОВ «Будпроектком» податкової накладної №60 від 21.12.2015 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобовязання по оплаті товару були виконані позивачем шляхом перерахування у власність контрагента безготівкових коштів згідно з платіжним дорученням №2230 від 24.02.2016 року на суму 900.000,00 грн. (а.с.50).

Доводи платника про подальше використання товару шляхом передання з головного складу структурним підрозділам позивача не спростовані контролюючим органом у ході розгляду справи за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України.

Розглядаючи спір по суті, суд вважає за необхідне взяти до уваги, що контролюючий орган у спірних правовідносинах жодним чином не заперечував реальності придбаного позивачем товару та подальшого використання цього товару у межах власної господарської діяльності, а сам лише факт відсутності товарно-транспортної накладної не означає фізичної відсутності товару.

Стосовно використання контролюючим органом у ході проведеної перевірки Результатів опрацювання зібраної податкової інформації від 18.02.2016 р. №62/20-40-22-09-12/40003342 щодо ТОВ «Будпроектком» (податковий номер 40003342) суд зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для відповідача як контролюючого органу порядок, підстави та спосіб дій з реалізації контролю за додержанням податкової дисципліни з 01.01.2011 р. визначений Податковим кодексом України.

Норми вказаного акту законодавства не дають жодних правових підстав та повноважень контролюючим органам на складання офіційних письмових документів у формі Результатів опрацювання зібраної податкової інформації. Такого способу дій контролюючого органу Податковий кодекс України не визначає.

З огляду на викладене суд вважає, що контролюючий орган не позбавлений можливості для зручності чи в інших цілях оптимізації виконання функції контролю складати будь-які письмові документи, у тому числі і у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації, проте за жодних обставин ці документи не можуть слугувати доказами для звинувачення платника податків у вчиненні податкового правопорушення.

Вказаний документ, на думку суду, також не може бути доказом обґрунтованості висунутого платнику податків обвинувачення у вчиненні податкового правопорушення також і з огляду на положення абз. 5 п. 86.6 ст. 86 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вказаної норми кодексу контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Отже, законодавець чітко і однозначно вказав, що навіть той офіційний письмовий документ, складання якого прямо передбачено законом, а саме акт перевірки, не може бути доказом вчинення податкового правопорушення у разі, коли за ним не винесено податкового повідомлення-рішення.

Суд вважає, що оскільки акт перевірки без факту винесення податкового повідомлення рішення не є доказом скоєння податкового правопорушення, то у силу ч. 7 ст. 9 КАС України таким доказом не може бути і письмовий документ у вигляді Результатів опрацювання зібраної податкової інформації.

Стосовно посилання контролюючого органу на протокол допиту керівника контрагента (котрий заперечив власну участь в діяльності платника податків) суд зазначає, що у процесі перевірки ГУ використовувався на сам протокол, а службова записка структурного підрозділу, у якій відтворювався зміст протоколу допиту. Суд вважає, що вказане є неприпустимим, явним та очевидним порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, позаяк свідчить про відсутність у контролюючого органу наміру добути достовірну та актуальну інформацію відносно обставин спірних правовідносин. Проте, витребувавши на виконання вимог ст. 11 КАС України текст згаданого протоколу допиту, суд вважає, що у спірних правовідносинах це порушення не спричинило негативних юридичних наслідків, оскільки зміст службової записки не суперечив та не спотворював змісту протоколу допиту свідка.

З приводу наявності правових підстав для урахування контролюючим органом при проведенні податкової перевірки протоколів допиту свідка у межах кримінального провадження суд відзначає, що протокол допиту свідка не згаданий законодавцем у приписах ст. 83 Податкового кодексу України як підстава для висновків.

Разом із тим, суд вважає, що пояснення посадових (службових) осіб (чи-то працівників) контрагентів платника податків або виявлені у межах кримінальних проваджень обставини діяльності контрагентів платника податків, не можуть залишатись поза увагою контролюючого органу в ході перевірки, позаяк їх врахування не суперечить змісту ст. 83 Податкового кодексу України та відповідає інтересам з'ясування істини у питанні справляння податків (зборів).

Але, на думку суду, перелічені обставини мають бути безпосередньо одержані контролюючим органом у встановленому законом порядку, підтверджені належними доказами, вірно оцінені.

Оглянувши протокол від 16.06.2016 р. допиту свідка ОСОБА_3, суд зауважує, що цей протокол було складено безпосередньо оперативним уповноваженим податкової міліції у порядку Кримінального процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу контролюючого органу, що повноваження оперативних підрозділів та порядок їх виконання у межах кримінального провадження визначені ст. 41 КПК України, де вказано, що оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч. 1 ст. 41); під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора (ч. 2 ст. 41); доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом (ч. 3 ст. 41).

У розумінні ст. 224 КПК України допит є слідчою дією, а відтак, з огляду на імперативні приписи ст. 41 цього ж кодексу, може здійснюватись співробітником оперативного підрозділу виключно за письмовим дорученням слідчого.

Між тим, з тексту протоколу допиту від 16.06.2016 р. не вбачається, що вказана слідча дія здійснювалась на виконання письмового доручення слідчого чи прокурора.

Натомість у тексті протоколу допиту чітко і однозначно вказано, що оперативний уповноважений податкової міліції, розглянувши матеріали досудового розслідування, допитав свідка.

Таким чином, слід вважати, що оперативний уповноважений податкової міліції діяв за власною ініціативою, хоча за приписами ч. 2 ст. 41 КПК України співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою.

З огляду на виявлені судовим розглядом суттєві та нездоланні дефекти у походженні протоколу від 16.06.2016 р. допиту свідка ОСОБА_3 вказаний документ відхиляється судом як належний та допустимий доказ скоєння позивачем податкового правопорушення.

Наостанок суд звертає увагу контролюючого органу, що проведення спірної перевірки відбулось без дотримання вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та п. 78.1 ст. 78, п. 78.1.12 ст. 78 Податкового кодексу України.

Так, спірна перевірка була проведена за період діяльності платника грудень 2015 року.

Водночас з цим, у самому тексті акту спірної перевірки (тобто слід вважати, що контролюючий орган визнав ці обставини) зазначено, що попередня планова виїзна перевірка платника податків здійснювалась за період діяльності 01.01.2013 р.-31.12.2015 р.

Таким чином, період діяльності грудень 2015 р. вже був охоплений перевіркою, під час якої не було виявлено факту скоєння особою податкового правопорушення.

Акт попередньої перевірки був складений 26.08.2016 р., а досудове розслідування у кримінальному провадженні (де був допитаний керівник контрагента було розпочато 12.05.2015 р.), протокол допиту свідка був складений 16.06.2016 р.

Отже, на момент проведення попередньої перевірки контролюючий орган по суті був обізнаний з цими відомостями, але не кваліфікував їх як доказ звинувачення у вчиненні податкового правопорушення.

І лише у межах спірної перевірки, не забезпечивши дотримання п. 78.1.12 ст. 78 Податкового кодексу України докорінно змінив юридичну оцінку цих обставин, що не узгоджується з правилом юридичної визначеності як невідємним складовим елементом запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що покладені в основу спірного рішення судження контролюючого органу не підтверджені належними та допустимими у розумінні ст. 70 КАС України доказами.

У силу приписів ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України, ст.ст. 86, 109 Податкового кодексу України суду при вирішенні спору з приводу відповідності закону рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошових зобов'язань належить перевірити чи достатнім поза розумним сумнівом є обсяг добутих контролюючим органом доказів для підтвердження факту вчинення податкового правопорушення.

Положення ст. 11 КАС України цього правила не змінюють і змінювати не можуть, позаяк у такому випадку замість судової перевірки правильності виконання управлінської функції суб'єктом владних повноважень суд вдаватиметься до збору доказів проти платника податків, а вказане прямо суперечить завданню адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України.

Як орган державної виконавчої влади відповідач у силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України був зобовязаний забезпечити неухильне дотримання у спірних правовідносинах положень закону, зокрема і ст. 83 Податкового кодексу України, де указано, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Пояснення посадових (службових) осіб контрагента платника податків, на думку суду, в силу закону можуть давати виключно підстави контролюючому органу для сумнівів у правильності справляння податків, але не можуть слугувати беззаперечним доказом вчинення податкового правопорушення, адже правдивість і достовірність таких пояснень підлягає перевірці судом у межах кримінального судочинства за правилами Кримінального процесуального кодексу України з постановленням відповідного рішення, про що законодавцем прямо згадано у п. 83.1.4 ст. 83 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що доказів наявності такого рішення відповідачем по справі до суду не надано.

З огляду на викладене, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 69, 70-72, 86 КАС України, суд не знаходить підстав для визнання правильним судження контролюючого органу про використання позивачем в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлено, адже, по-перше, придбаний у контрагентів товар був оплачений позивачем шляхом проведення безготівкових розрахунків (що не створює для Держави в особі компетентних органів управління, контролю чи нагляду будь-яких перешкод чи ускладнень у відслідковуванні руху безготівкових коштів), по-друге, придбаний товар у подальшому був використаний у власній господарській діяльності позивача, по-третє, доказів взаємоповязаності платника та контрагентів платника ані матеріали перевірки, ані матеріали справи не містять.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Проведеним судовим розглядом встановлено факт порушення спірним рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин у галузі податкової справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для їх скасування.

Керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

постановив:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління державної фіскальної служби у Харківській області №0000701408 від 06.10.2017 р.

Роз'яснити, що постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Роз'яснити, що постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст..186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 17 листопада 2017 року.

Суддя Сліденко А.В.