Постанова № 70322340, 15.11.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 листопада 2017 р.Р і в н е 817/842/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_2 Начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_2 та Начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного Територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що отримав право заставодержателя та звернувся з заявою до відповідачів про скасування обмежень на майно, з метою використання позасудового способу звернення на предмет забезпечувального обтяження, що викликає необхідність вчинення дій спрямованих на зняття з обліку предмета застави. Проте заяви позивача залишені без задоволення чим, відповідно, порушено його право на розпорядження предметом застави, на який позивач має переважне, перед іншими кредиторами, право згідно Закону України "Про заставу". Позивач подав до суду письмову заяву про розгляд справи в письмовому провадженні та просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач 1 в судове засідання викликався та не прибув, заперечень на позов на надав.

Відповідач 2 надав письмове заперечення на позов, просить справу розглянути без участі відповідача. В запереченні вказує на правомірність своїх дій та те, що Законом "Про виконавче провадження" вказаний перелік підстав зняття арешту державним виконавцем, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Частина 6 ст.128 КАС України визначає, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. За таких обставин суд вирішує дану справу в порядку письмового провадження.

На основі наявних у суду матеріалів суд встановив наступне.

23.06.2008 року між Первісним кредитором – ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № KF 50289 від 23.06.2008 року.

23.06.2008 року в якості забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором № KF 50289 від 23.06.2008 року між Первісним кредитором – ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», та ОСОБА_4 було укладено Договір застави р.№ 2132 від 23.06.2008 р. (далі – Договір застави), відповідно до якого ОСОБА_4 передала в заставу Первісному кредитору рухоме майно, а саме:

легковий автомобіль (універсал) марки AUDI, модель Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов,рама) WAUZZZ4L99D000751, об`єм двигуна 2967 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ААС 362000, виданого ВРЕВ 8-го УДАІ в м. Києві 21 червня 2008 року (далі – Предмет застави).

05.10.2016 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАКТИВ» було укладено Договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № KF 50289 від 23.06.2008 року разом з додатками та додатковими угодами до нього.

05.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАКТИВ» та гр. України ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимоги № 1/1 за Кредитним договором № KF 50289 від 23.06.2008 року разом з додатками та додатковими угодами до нього.

Також, 05.10.2016 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАКТИВ» було укладено Договір відступлення права вимоги за договором застави, внаслідок чого відбулося відступлення прав заставодержателя з відповідними змінами обтяжувача у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо Предмета застави.

05.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАКТИВ» та гр. України ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимоги за договором застави № 1/1, внаслідок чого відбулося відступлення прав заставодержателя з відповідними змінами обтяжувача у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна щодо Предмета застави.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

У відповідності до положень ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

27.10.2016 року ОСОБА_1 отримав витяг № 50610708 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, з якого вбачається відсутність будь-яких публічних чи приватних обтяжень, накладених на Предмет застави, окрім записів про обтяження майна заставою на користь ОСОБА_1

Окрім того, 27.10.2016 року ОСОБА_1 зареєстрував в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на Предмет застави (витяг № 50610848).

16.12.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Начальника Деснянського районного відділу ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві з заявою про скасування розшуку накладеного на заставний транспортний засіб, відповіді на яку не отримав.

03.08.2017 року ОСОБА_1 скерував до Дніпровського районного відділу ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві заяву про скасування арештів та розшуку накладених Дніпровським районним відділом ДВС міста Києва на Предмет застави, однак відповіді на вказану заяву не отримав.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання Начальника Деснянського районного відділу ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_2 та Начальника Дніпровського районного відділу ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_3, вчинити дії щодо зняття арешту та розшуку з Предмета застави.

У відповідності до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.

Матеріали справи містять копію акту опису та арешту майна від 20.01.2015 року, з якого вбачається той факт, що автомобіль марки AUDI, модель Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов, рама) WAUZZZ4L99D000751, реєстраційний номер НОМЕР_1, в ході проведення виконавчих дій було описано та арештовано головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу ДВС міста Київ ОСОБА_5

У відповідності до положень ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній на час накладення арештів на автомобіль редакції), арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно до ч. 2 цієї норми арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна (ч. 6 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Натомість ч. 4 цієї статті визначено, що копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.

Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 р. №830 (далі - Порядок №830).

Так, державна реєстрація обтяжень рухомого майна проводиться з метою забезпечення виконання зобов'язань і захисту прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна та надання в інтересах цих осіб інформації про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна (п. 1 Порядку №830).

Згідно п. 2 Порядку №830, державним реєстром обтяжень рухомого майна (далі - Реєстр) є єдиною комп'ютерною базою даних про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження; держателем Реєстру є Мін'юст, що забезпечує ведення Реєстру; адміністратором Реєстру є державне підприємство, що належить до сфери управління Мін'юсту, що відповідає за технічне, технологічне та програмне забезпечення Реєстру, збереження та захист даних, що містяться у Реєстрі; поряд з цим реєстраторами є суб'єкти, уповноважені держателем Реєстру надавати послуги з державної реєстрації відомостей про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також звернення стягнення на предмет обтяження, приймати заяви, видавати завірені витяги з Реєстру та виконувати інші функції, передбачені цим Порядком.

Пунктом 6 Порядку №830 встановлено, що відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи або рішення суду.

Датою державної реєстрації обтяження рухомого майна вважається дата та час внесення запису до Реєстру (п. 11 Порядку №830).

Відомості про припинення обтяження реєструються на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи. Записи про обтяження, які втратили чинність, підлягають виключенню з Реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження (п. 24 Порядку №830).

Згідно положень ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.

Судом встановлено, що державна реєстрація обтяження автомобіля марки AUDI, модель Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов,рама) WAUZZZ4L99D000751, об`єм двигуна 2967 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1, заставою рухомого майна на користь обтяжувача – ВАТ «Електрон Банк», з наступним переходом прав обтяжувача до ОСОБА_1, відбулася 25.06.2008 року, тобто до моменту винесення постанов про розшук та арешт транспортного засобу. Крім того, судом встановлено що згідно постанови відповідача 2 від 06.10.2017 року ОСОБА_1 передано на відповідальне зберігання майно - транспортний засіб який належав боржнику ОСОБА_4 (а.с.53).

Отже, враховуючи, що метою проведення державної реєстрації обтяжень рухомого майна є в тому числі надання інформації про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, позивач, отримавши згаданий вище витяг нотаріуса від 27.10.2016 р. № 50610708, про відсутність зареєстрованих обтяжень Предмета застави, у тому числі будь-яких арештів на користь третіх осіб, вправі розраховувати на достовірність та офіційність інформації, що в ньому міститься, з огляду на що суд, враховуючи фактичні обставини справи, що склались станом на час виникнення спірних правовідносин, приходить до висновку про протиправність обмеження прав заставного кредитора внаслідок чинності арештів державної виконавчої служби, що були накладені відповідними постановами державного виконавця, державна реєстрація яких не була проведена у встановленому порядку.

Відповідно до ч. ч. 3, 6 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. Зазначена постанова може бути оскаржена сторонами в 10-денний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судом встановлено той факт, що Позивачем було направлено Відповідачам заяви про скасування арештів та розшуку з заставного транспортного, проте відповідь на такі заяви не було отримано.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах та у способи, що передбачені Конституцією України та законами України.

В контексті наведеного, на переконання суду, доцільним є зауважити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, зокрема, у рішенні по справі «ОСОБА_6 проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) було встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип "демократії, здатної себе захистити" для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).

Натомість, у рішенні від 10.12.2009 р. у справі «ОСОБА_3 та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine), заява №11932/02, зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див. рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1).

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2).

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3).

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4).

Щодо підсудності даного спору суд бере до уваги роз’яснення що містяться Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 (далі – Постанова) судам було надано роз’яснення, в тому числі і з питань розмежування юрисдикції у вищевказаних категоріях справ. За загальним правилом, оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця слід в порядку адміністративного судочинства; право на подання скарги в порядку ЦПК України мають лише сторони виконавчого ровадження, якими є стягувач і боржник ( стаття 15 Закону України «Про виконавче провадження», ч.1 ст.383 ЦПК України); Висновок про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця в порядку адміністративного судочинства дозволяє зробити зміст п.9 Постанови. Відповідно до нього, скарги стосовно рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) із метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконавчі провадження щодо виконання судових рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів. Таким чином у разі порушення державним виконавцем прав осіб, які не є сторонами, вони мають звертатися для поновлення порушеного права саме в порядку КАС України. Це пояснюється тим, що вказані особи не брали участі в судовому розгляді конкретних судових справ, а, отже, не є учасниками цивільного процесу, завершальною стадією якого є виконавче провадження.

Судом встановлено існування факту безпідставного перешкоджання законному власнику в оформленні реєстрації автомобіля на його ім'я.

Вирішуючи спір суд бере до уваги те, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно – Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов’язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права. Тому слід ураховувати, що ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст. 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Згідно з вимогами ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності.

Згідно з ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 довів обґрунтованість та правомірність позовних вимог, а відповідач як суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах закону, тому позов підлягає задоволенню.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Застосований відповідачем розшук майна, місцезнаходження якого вже визначено останнім і встановлено порядок його зберігання, на думку суду не відповідає таким визначеним в статті 2 КАС України критеріям розсудливості, пропорційності та використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано. Виходячи із вищевказаних критеріїв та зважаючи на відсутність законодавчо встановленого порядку зняття арешту у випадку заміни заставодержателя який не був учасником виконавчого провадження, однак який має згідно Закону "Про Заставу" право на задоволення його вимог у позасудовий спосіб не може вважатись належною та законною підставою для обмежень особи в праві володіти та розпоряджатись майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому відмова в знятті арешту суд також вважає неправомірною та такою що підлягає скасування ( зняттю).

На підставі статті 11 КАС України суд з метою повного захисту прав, свобод чи інтересів особи, про захист яких вона просить. виходить за межі позовних вимог та замінює позовні вимоги іншим способом захисту.

Отже, здійснивши аналіз наведених вище законодавчих положень, дослідивши наявні у справі документи, а також встановивши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість викладених у позовній заяві вимог та задоволення позову шляхом скасування неправомірного арешту та розшуку.

Згідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати протиправними та скасувати (зняти) арешт та розшук з Предмета застави – Легкового автомобіля (універсал) марки AUDI, модель Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов, рама) WAUZZZ4L99000751, об’єм двигуна 2967 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1, належить ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ААС 362000, виданого ВРЕВ 8-го УДАІ в м. Києві 21.06.2008 р., накладені Постановою про арешт майна № 1224/10 від 27.03.2014 року в межах ВП № 42669458 та Постановою про розшук № 1224/10 від 27.03.2014 року в межах ВП № 42669458.

Визнати протиправними та скасувати (зняти) арешт та розшук з Предмета застави – Легкового автомобіля (універсал) AUDI, модель Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов, рама) WAUZZZ4L99000751, об’єм двигуна 2967 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1, належить ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії ААС 362000, виданого ВРЕВ 8-го УДАІ в м. Києві 21.06.2008 р., накладені: Постановою № 2638/7 від 08.12.2014 року в межах ВП № 45735368, Постановою № 1521/7 від 08.05.2013 року в межах ВП № 37859495, Постановою № 1357/7 від 05.04.2013 року в межах ВП № 37450633, Постановою № 888/7 від 17.02.2015 року в межах ВП № 46557987, Постановою № 34465 від 31.08.2015 року в межах ВП № 48670404, Постановою № 45064 від 25.12.2015 року в межах ВП № 49729321, Постановою № 1521/7 від 08.05.2013 року в межах ВП № 37859495, Постановою № 1508/7 від 07.05.2013 року в межах ВП № 37808968, Постановою про розшук № 1357/7 від 26.12.2013 року в межах ВП № 37450633.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д.Є.