Постанова № 70321800, 09.11.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

Закарпатський окружний адміністративний суду складі:

головуючої судді Калинич Я. М.,

суддів – Гаврилка С.Є., Луцовича М.М.

при секретарі - Кубічек Н.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідачів: МВС України, НП України, Міністра внутрішніх справ України – ОСОБА_3,

представники відповідачів: ГУ НП в Івано-Франківській області, УМВС України в Івано-Франківській області – не з’явилися.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до управління МВС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним наказу про звільнення, анулювання запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за період вимушеного прогулу, визнання бездіяльності протиправною, -

В С Т А Н О В И В:

23 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т.1 а.с. 125-126) просив: 1) визнати протиправним (недійсним) наказ УМВС України в Івано-Франківській області № 834 від 10.11.2011 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення – звільнення з органів внутрішніх справ України з 10.11.2011 року за дискредитацію, згідно ст. 66 Положення про порядок проходження служби в ОВС України та скасувати його; 2) визнати протиправним (недійсним) наказ УМВС України в Івано-Франківській області № 164 о/с від 18.11.2011 року про його звільнення з органів внутрішніх справ України з 18.11.2011 року за дискредитацію, згідно ст. 66 Положення про порядок проходження служби в ОВС України та скасувати його; 3) визнати недійсним запис у трудовій книжці про його звільнення з 18.11.2011 року за дискредитацію, згідно ст. 66 Положення про порядок проходження служби в ОВС України та анулювати його; 4) поновити його на роботі, на посаді, з якої його було звільнено, а у разі відсутності такої - на аналогічній посаді; 5) стягнути з відповідачів: ГУ МВС України в Івано-Франківській області, ГУНП в Івано-Франківській області, МВС України, НП України у солідарному порядку на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.11.2011 року по день фактичного поновлення на роботі; 6) визнати протиправною бездіяльність відповідачів: ГУ МВС України в Івано-Франківській області, ГУ НП України В Івано-Франківській області, МВС України, і НП України та міністра внутрішніх справ України в частині невжиття всіх можливих заходів щодо поновлення його прав протягом місячного строку з моменту отримання звернення про поновлення трудових прав; 7) визнати протиправними всі вчинені дії відповідачів: ГУ МВС України в Івано-Франківській області, МВС України та Міністра внутрішніх справ України, спрямовані на його звільнення з роботи в органах внутрішніх справ України.

Ухвалою від 16 грудня 2016 року Закарпатський окружний адміністративний суд позовну заяву залишив без розгляду з підстав пропущення строку звернення до суду.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, ухвалу суду першої інстанції від 16.12.2016 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Закарпатського окружного адміністративного суду.

У судовому засіданні 09.11.2017 представником позивача подано заяву про підтримання позову тільки в частині вимог, заявлених до УМВС України в Закарпатській області (т.3 а.с. 12).

Позивач та його представник уточнений позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідачів проти доводів адміністративного позову заперечила, наголосивши на дотриманні вимог чинного законодавства при звільненні ОСОБА_1 та просила у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено наступне.

На підставі Наказу начальника УМВС України в Івано-Франківській області № 25 о/с від 09.03.2011 р. ОСОБА_1 виконував обов’язки заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області.

Наказом № 834 від 10.11.2011 року ,,Про порушення службової дисципліни працівниками УБОЗ УМВС” начальник УМВС України в Івано-Франківській області за наслідками проведеного службового розслідування прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України згідно з п. 66 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, за дискредитацію (т.1, а.с. 202-203)

Підставою для звільнення зазначено грубе порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України ,,Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” від 22.02.2006 року, статті 12 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом МВС України від 27 серпня 2010 року № 401, що призвело до втрати речових доказів по кримінальній справі № 323062.

18 листопада 2011 року наказом УМВС України в Івано-Франківській області за № 164 о/с «По особовому складу» позивач звільнений із служби в органах внутрішніх справ за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 10.11.2011 року за № 834 (т.1 а.с. 201).

Зазначених наказів слідує, що такі виносились на підставі службового розслідування, проведеного комісією УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області. За результатами такого службового розслідування було складено Висновок від 29 липня 2011 року, з п. 4 якого, рекомендовано за доцільне притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності «за грубе порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ст. 12 Інструкції про порядок вилучення, обліку і зберігання речових доказів…» (т.2 а.с. 5-15).

Згідно п. 12 «Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій редакції)», затвердженої Наказом МВС №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010 р., під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об'єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних справах і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не можуть бути передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).

Пунктом 13 Інструкції передбачено, що відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий. Як стверджується матеріалами справи, матеріалами особової справи позивача, ОСОБА_1 не являвся слідчим, у провадженні якого перебувала кримінальна справа, чи особою, яка проводила дізнання і відповідного процесуального статусу не мав.

Також згідно змісту п. 14 Інструкції відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Пунктом 35 цієї Інструкції теж передбачено, що «у разі непридатності зазначених товарів до використання та реалізації вони можуть бути знищені або передаватись підприємствам-виробникам аналогічної продукції для переробки».

Наведеними нормами стверджується безпідставне прийняття відповідачем висновків наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому порушень.

Крім цього, датою складання Висновку службового розслідування є 29.07.2011, а оскаржені накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності винесені 10.11.2011 та 18.11.2017, тобто після спливу місячного строку, встановленого ст. 16 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» для можливості накладення на особу дисциплінарного стягнення.

Крім цього, постановою слідчого відділу прокуратури Івано-Франківській області від 09.11.2011 року було порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.28, ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 366 КК України.

Постановою слідчого відділу прокуратури Івано-Франківській області від 09.11.2011 року ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого по даній кримінальній справі та пред’явлено йому обвинувачення у вчинення злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.28, ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 366 КК України.

У подальшому, постановою прокурора Генеральної прокуратури України від 19.11.2015 року кримінальне провадження, в частині підозри ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.28, ч.2 ст. 366 КК України - закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу вказаних кримінальних правопорушень.

Зазначену Постанову прокурора ГПУ від 19.11.2015 р. ОСОБА_1 оскаржував в судовому порядку і ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2015 р. по справі №757/47047/15-к скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Відповідно, вказана ухвали набула законної сили 26.12.2015 р., про наявність якої ОСОБА_1 довідався 21.03.2016 р., після його звернення до вказаного суду із заявою про видачу копії ухвали, що стверджується його заявою від 19.02.2016 р., поштовим чеком про її відправку, супровідним листом суду до ухвали.(т. 1 а.с. 52-54).

Відповідно, постанова прокурора Генеральної прокуратури України від 19.11.2015 року про закриття кримінального провадження набула законної сили 26.12.2015 р., підтвердження чого позивач отримав 21.03.2016 р.

Стосовно тверджень відповідача щодо наявності згоди ОСОБА_1 на закриття кримінального провадження відносно нього за ч.2 ст.28, ч.3 ст. 364 КК України та визнання тим самим своєї вини у вчиненні порушень, що зазначені у висновку службового розслідування, суд не погоджується з таким з наступних підстав.

Станом на 25.03.2014 р. діяв кримінально-процесуальний кодекс в редакції із змінами, внесеними Законом № 767-VII від 23.02.2014 (ВВР, 2014, № 17, ст.593).

Посилання відповідача на наявність згоди особи на закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч.1 ст. 284 КК України – не узгоджується із кримінально-процесуальним законодавством, яке чітко регламентує процедуру прийняття відповідного рішення слідчим прокурором чи судом.

Більше того, очікування слідчим чи прокурором згоди від особи, стосовно якої здійснюється судове розслідування на закриття такого провадження з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України суперечить обов’язковим до виконання органом досудового розслідування вимогам ст. 283 КПК України, згідно якої: прокурор зобов’язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Також особі гарантовано право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.

Оскільки у слідства були відсутні законні підстави для звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності чи з обвинувальним актом - прокурор на виконання свого обов’язку закрив кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається - якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Тобто набрання чинності законом, який скасовує кримінальну відповідальність є єдиною, самостійною і достатньою умовою для виникнення у органу досудового розслідування обов’язку негайно закрити кримінальне провадження.

Змістом ст. 283 КПК України стверджується, що дана підстава не передбачає жодних додаткових умов у тому числі й наявності буд-якої згоди особи на закриття кримінального провадження відносно неї.

Частиною 3 статті 283 КПК України передбачено, що прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених частиною першою цієї статті без будь-яких умов і застережень.

Наявність законних підстав для закриття відносно ОСОБА_1 кримінального провадження за ст. 3 ст. 364 КК України (ЗУ «Про внесення змін до КПК України щодо імплементації до національного законодавства положень ст. 1 Конвенції ООН проти корупції» № 746-VII від 21.02.2014р., який набув чинності з 27.02.2014 р. ніким із відповідачів не заперечувалася.

Крім того, відповідач, посилаючись на наявність згоди ОСОБА_1 на закриття кримінального провадження відносно нього в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України на підтвердження своїх заперечень не надав жодного доказу, який би відповідав вимогам належності і допустимості, а також не довів наявності тих обставин, на які він посилається, як на докази правомірності оскаржених позивачем наказів.

Ні копії документу, у якому б була виражена згода ОСОБА_1 на закриття кримінального провадження відносне нього на підставі п. 4 ч.1 ст. 284 КК України, ні самої постанови, в якій могла така бути відображена, ні доказів вручення йому такої постанови відповідачем не надано суду, незважаючи ні на тривалий строк перебування справи на розгляді в суді, ні на обов’язковість виконання наявних в матеріалах справи ухвал суду про витребування доказів.

Причин, з яких відповідач не зміг надати такі докази згідно вимог ч. 3 ст. 71 КАС України також не було наведено.

Тому згоди на закриття провадження (яка відповідачем помилково трактується як визнання вини) позивачем надано не було у зв’язку із відсутністю відповідних для того вимог закону.

Також судом встановлено, що тільки 09.03.2016 р. прокуратурою Івано-Франківської області позивачеві було повернуто раніше вилучений у нього паспорт громадянина України припинено розшук відділом ВБКОЗ УСБУ в Івано-Франківській області , знято обмеження щодо пересування та виключено інформацію про розшук позивача із відповідних розшукових баз, після чого у позивача ОСОБА_1 зникли об’єктивні перешкоди для звернення до суду з даним позовом із можливістю пред’явлення паспорту та ідентифікації особи у судовому засіданні.

Після винесення ГПУ України постанови про закриття відносно ОСОБА_1 кримінального провадження його трудові права відповідачем у добровільному порядку поновленими не були. При поверненні речей і документів - трудової книжки чи копії наказу про звільнення з роботи позивачеві видано не було.

Стосовно строків звернення позивача до суду із даним позовом суд констатує наступне.

Відповідно до п. 13 Пленуму Вищого Адміністративного Суду України №2 від 06.03.2008 р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ». «Відповідно до частини другої статті 99 КАС України (2747-15) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.

Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (322-08). Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.»

Тобто законодавець в даному випадку передбачив, що початок відліку строку безпосередньо пов’язаний із подією вручення особі копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки.

В даній конкретній справі належними і допустимими доказами підтверджено, що копію оскаржених наказів позивачем отримано було в приміщенні суду 01.07.2016 р. і будь-яких доказів щодо отримання їх позивачем раніше вказаної дати відповідачами не було надано суду.

Аналогічно, факт отримання позивачем трудової книжки вже в ході судового розгляду даної справи на його звернення до відповідачів та надіслання йому трудової книжки разом із супровідним листом № 2010/108/12-2016 від 20.09.2016 підтверджується належними і допустимими доказами, долученими до справи і не заперечувався відповідачами (т.1 а.с. 185-189).

Крім того, ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, та Положення про застосування цього Закону звертався до відповідачів із письмовими зверненнями про поновлення порушених прав, що стверджується зверненням позивача до УМВС України в Івано-Франківській області від 19.02.2016 р. про поновлення трудових прав, надісланим на адресу УМВС України в Івано-Франківській 19.02.2016р. рекомендованим листом № 8800016508590 (т. 1 а.с. 47-48), яке було отримане одержувачем 01.03.2016 р.

Протягом наданого законом місячного строку з моменту отримання такого звернення, відповідачами ОСОБА_1 відповіді надано не було.

Оскільки повідомленням про вручення рекомендованого листа із зверненням ОСОБА_1 до УМВС України в Івано-Франківській області від 19.02.2016 р. про поновлення трудових прав було отримане одержувачем 01.03.2017 р., місячний строк на надання відповіді сплив 01.04.2016 р., а тому строк встановлений ст. 99 КАС України позивачем не пропущено.

Відсутність у позивача інформації про наявність наказів про його звільнення з органів внутрішніх справ є тією поважною причиною, яка перешкоджала зверненню позивача до суду раніше, зокрема чітко сформулювати позовні вимоги, що стверджується і змістом первісно поданої редакції позовної заяви.

Незаконність притягнення позивача до кримінальної відповідальності встановлена постановою ГПУ України від 15.11.2015 року, з моменту винесення якої у позивача виникло право на поновлення порушених його трудових прав.

Відсутність у позивача можливості дізнатися про його звільнення під час досудового слідства спростовується листом прокуратури Івано-Франківської області № 04/3/2-3160-11 від 09.10.2014 р., згідно якого такий адресований адвокату ОСОБА_4, з якого слідує, що такого не було допущено до ознайомлення із матеріалами кримінального провадження в якості захисника ОСОБА_1, що спростовує твердження відповідача про наявність у відповідача можливості довідатися про його з роботи звільнення раніше через свого захисника. Доказів того, що матеріали кримінального провадження містять такі докази (накази про звільнення), що позивачеві відомо було про ним з цих матеріалів чи те, що ОСОБА_1 мав можливість ознайомитися з ними – відповідачем суду не доведено.

Згідно зі ст. 24 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС» у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов’язків.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби в ОВС повинно провадитися виключно на підставах, встановлених ст.ст. 62, 63, 64, 65 «Положення про проходження служби…», чого відповідачем дотримано не було.

При цьому для звільнення особи зі служби будь-яка із передбачених вказаними нормами підстав повинна фактично існувати і підтверджуватися виключно законними і допустимими доказами, яких у випадку звільнення ОСОБА_1 не існувало, що стверджується матеріалами справи, зокрема матеріалами його особової справи.

Зважаючи на вимоги ст. 66, ст. 69, ст. 70 «Положення про проходження служби…», не спростовані і твердження позивача щодо порушення процедури його звільнення без наявності попередньої згоди виборного органу (профспілки), членом якого він являвся, перебуваючи на службі.

Крім наведеного, долученою позивачем медичкою довідкою стверджується, що у період з 10 по 20 листопада 2011 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Івано-Франківській обласній клінічній лікарні і звільнення його відбулося в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України (т.1 а.с. 60).

Таким чином, судом встановлено, що жодних підстав, які б надавали право відповідачеві провести звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи без його згоди не існувало, чим було порушено вимоги ст.ст. 40, 41 КЗпП України.

Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року N3460-IV визначено сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Зокрема, даним спеціальним нормативним актом визначено поняття службової дисципліни, дисциплінарного проступку, види, порядок і підстави накладень дисциплінарних стягнень. Статтями 12-14 даного Закону передбачено, що звільнення з ОВС є найсуворішим дисциплінарним стягненням, яке накладається після завершення службового розслідування. Про наявність висновку службового розслідування позивач не був повідомлений. Зі змісту постанови про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого та змістом висновку службового розслідування вбачається, що висновок відповідача про наявність в діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку був сформований передчасно, на основі припущень і без об’єктивної перевірки обставин, і такий спростовується постановою ГПУ від 15.11.2015 р.

В порушення вимог ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС порядок накладення на дисциплінарного стягнення не було дотримано в жодній із вимог даної норми, наказ про звільнення під підпис ОСОБА_1 доведено не було, при накладенні стягнення не враховано всіх обставин і не забезпечено об’єктивної перевірки обставин.

Також при накладенні стягнення не було дотримано вимог ст. 15 Дисциплінарного статуту ОВС. В порушення вимог ст. 16 Дисциплінарного статуту ОВС дисциплінарне стягнення було накладено раніше завершення кримінального провадження, тобто висновки складені передчасно і безпідставно. В порушення вимог ст. 21 Дисциплінарного статуту ОВС про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 не було повідомлено взагалі чим порушено його право на його оскарження такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У разі встановлення обставин, які свідчать про незаконність звільнення працівника з роботи саме суд, як орган, який розглядає трудовий спір, повинен поновити незаконно звільненого працівника на попередній роботі, вказати період вимушеного прогулу, визначити розмір середнього заробітку та стягнути його з відповідача. Незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли підприємство, на якому він працював до звільнення, повністю ліквідоване.

Аналогічний висновок міститься в пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”, згідно з яким в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.

Щодо вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, судом встановлено наступне.

Середня заробітна плата ОСОБА_1, яка обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складає: 4866,10 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 226,33 грн.), що підтверджується довідкою відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Управління МВС України в Івано-Франківській області від 07 листопада 2016 року № 170 (т.2 а.с. 43).

Всього робочих днів з дня звільнення позивача по день ухвалення рішення у справі становить 1495 (норми тривалості робочого часу за 2011 - 2017 роки розраховані відповідно до листів Міністрества соціальної політики України від 09.09.2014 р. № 10196/0/14-14/13, від 20.07.2015 р. № 10846/0/14-15/13, від 05.08.2016 р. N 11535/0/14-16/13 "Про норми тривалості робочого часу").

Середньоденна заробітна плата позивача складає 226,33 грн. (т.2 а.с. 43).

Отже, сума заробітної плати поденно, необхідна для відшкодування позивачу за 1497 днів вимушеного прогулу становить: (1497 р.д. х 226,33 грн.) = 338816,01 грн.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, відповідно до пункту 2, пункту 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов’язки заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області та виплати заробітної плати за один місяць – підлягає негайному виконанню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо скасування наказу та поновлення посаді з якої було звільнено позивача є обґрунтованими.

З приводу позовних вимог про визнання недійсним та анулювання записів у трудовій книжці ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Положеннями п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 за №110 (далі – Інструкція №58), визначено, що до трудової книжки серед іншого вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Норма п. 2.10 Інструкції №58 передбачає, що у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, звільнений" і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Тобто, наведеними положеннями Інструкції №58 визначено, що обов’язок визнання запису про звільнення недійсним та внесення про це відповідного запису до трудової книжки виникає у працедавця після встановлення незаконного звільнення працівника органом, що розглядає трудові спори, в даній справі – судом, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсним та анулювання запису про звільнення в трудовій книжці позивача, суд вважає передчасними такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо решти позовних вимог, а саме, визнаня протиправними бездіяльності та всіх вчинених відповідачами дій, спрямованих на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, суд прийшов до висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки не підтверджені ні матеріалами справи, ані поясненнями наданими учасниками процесу в ході судового розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Доказів понесення позивачем судових витрат суду не надано.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 71, 86, 160,163,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Уточнений позов ОСОБА_1 до управління МВС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним наказу про звільнення, анулювання запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за період вимушеного прогулу, визнання бездіяльності протиправною – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пп. 1, 6 наказу УМВС України в Івано-Франківській області № 834 від 10.11.2011 року про порушення службової дисципліни працівниками УБОЗ УМВС та покарання винних.

Визнати протиправним та скасувати наказ УМВС в Івано-Франківській області № 164 о/с від 18.11.2011 року в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з посади виконуючого обов’язки заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов’язки заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області.

Зобов'язати УМВС України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 338 816,01 грн. (триста тридцять вісім тисяч вісімсот шістнадцять гривень 01 коп.) середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу з 19 листопада 2011 року по 8 листопада 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова в частині поновлення на займаній посаді та стягнення заробітної плати за місяць в розмірі 4866,10 грн. (чотири тисячі вісімсот шістдесят шість гривень 10 коп.) підлягає до негайного виконання.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.