Ухвала суду № 70321077, 14.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/3026/2017 Слідчий суддя в 1-й інстанції: Шевченко Т.М.

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: Масенко Д.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Масенка Д.Є.

суддів Глиняного В.П., Паленика І.Г.

секретаря судового засідання Орліченко О.Ю.

за участю прокурора Коцюбко І.В.

представника ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» - адвоката Ткачук Ю.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги представника ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» - адвоката Воробйової І.В. та директора ТОВ «ФІНАНС ГОЛД» ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Головного управління Національної поліції в м. Києві Сиченка В.М., погоджене прокурором відділу прокуратури міста Києва Коцюбко І. та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунку № 265012761, що належить ТОВ «ФІНАНС-ГОЛД» (ЄДРПОУ 39705983), та рахунку № 265062698, що належить ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» (ЄДРПОУ 39845513), відкритих в АТ «Райффайзен Банк Аваль» (МФО 380805, м. Київ, вул. Лескова, 9).

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував відповідність вказаних у клопотанні слідчого грошових коштів вимогам ст. 98 КПК України, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, доведеність необхідності арешту майна, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого про арешт майна, оскільки незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до приховування, зникнення, втрати відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» - адвокат Воробйова І.В. та директор ТОВ «ФІНАНС ГОЛД» ОСОБА_3, подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Адвокат Воробйова І.В.в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на даний час в рамках даного кримінального провадження жодній особі, у тому числі будь-якій посадовій особі ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» не повідомлено про підозру та вказує, що клопотання слідчого не містить відомостей щодо наявності у клопотанні слідчого цивільного позову чи розміру шкоди. Додає, що ані клопотання слідчого, ані ухвала суду не містять доказів відповідності арештованого майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

Крім того, апелянт зазначає, що станом на час накладення арешту на майно та по теперішній час на арештованому рахунку товариства відсутні грошові кошти, що на думку апелянта, унеможливлює накладення арешту.

Апеляційна скарга директора ОСОБА_3 за змістом є аналогічною апеляційній скарзі адвоката Воробйової І.В.

Крім того, на адресу апеляційного суду м. Києва надійшли доповнення до апеляційної скарги адвоката Воробйової І.В. та директора ОСОБА_3, які вказують, що клопотання слідчого не містить правових підстав та конкретної мети накладення арешту. Додають, що клопотання слідчого не містить доказів та посилань на документи, які б підтверджували, що грошові кошти товариства «ФАКТОР-КОМФОРТ» здобуті злочинним шляхом та є знаряддям вчиненого кримінального правопорушення.

Далі апелянти вказують на те, що клопотання про арешт майна подано до суду 02.03.2017 року, тобто через 15 місяців з моменту відкриття кримінального провадження.

У підсумку, апелянти звертають увагу суду на відсутність на рахунку відкритого в АТ «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів, на що слідчий суддя уваги не звернув.

Одночасно апелянти ставлять питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки ухвалу слідчого судді постановлено без виклику у судове засідання власників майна. Так, адвокат Воробйова І.В. зазначає, що оскаржувану ухвалу отримано 26.05.2017 року, а апеляційна скарга подана до суду 29 травня 2017 року. Директор ОСОБА_3, в свою чергу, вказує, що оскаржувану ухвалу отримано 29.05.2017 року, а апеляційна скарга подана до суду 02 червня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала апеляційні скарги та просила їх задовольнити, позицію прокурора, який не заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власники майна та їх представники участіу судовому засіданні не приймали, копію оскаржуваної ухвали апелянтами отримано 26.05.2017 року та 29.05.2017 року, апеляційні скарги подані до суду 29 травня 2017 року та 02 червня 2017 року відповідно, п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.

Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні Головного управління Національної поліції в м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 22015000000000297, відомості про яке 07.10.2015року внесені до Єдиного реєстру досудових рішень, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ст. 218-1, ч. 4 ст. 190 КК України.

Старший слідчий слідчого управління Головного управління Головного управління Національної поліції в м. Києві Сиченко В.М., за погодженням із прокурором відділу прокуратури міста Києва Коцюбко І., звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку № 265012761, що належить ТОВ «ФІНАНС-ГОЛД» (ЄДРПОУ 39705983), та рахунку № 265062698, що належить ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» (ЄДРПОУ 39845513), відкритих в АТ «Райффайзен Банк Аваль» (МФО 380805, м. Київ, вул. Лескова, 9), яке ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва 05 квітня 2017 року задоволено, проте з таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо, з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та прокурор не дотрималися.

Як вбачається з матеріалів провадження, старший слідчий слідчого управління Головного управління Головного управління Національної поліції в м. Києві Сиченко В.М.,б звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.

Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.

Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені прокурором у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.

Розглядаючи клопотання органу досудового розслідування, слідчий суддя на відсутність постанови про визнання майна речовим доказом уваги не звернув.

Наведені обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, оскільки без відповідної постанови слідчого майно не може набути статусу речового доказу.

Таким чином, у зв'язку із викладеним, колегія суддів переконана, що у такому випадку не можливо досягти інтересів досудового розслідування, забезпечити збереження речових доказів, які у подальшому можуть досліджуватись судом.

Інші доводи апеляційних скарг, з урахуванням наведеного, є передчасними.

Враховуючи викладене, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, за недоведеності необхідності арешту майна, який явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого як такого, що внесене до суду із порушенням вимог ст. 171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представника ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» адвоката Воробйової І.В. та директора ТОВ «ФІНАНС ГОЛД» ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Головного управління Національної поліції в м. Києві Сиченка В.М. та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунку № 265012761, що належить ТОВ «ФІНАНС-ГОЛД» (ЄДРПОУ 39705983) та рахунку № 265062698, що належить ТОВ «ФАКТОР-КОМФОРТ» (ЄДРПОУ 39845513), відкритих в АТ «РайффайзенБанк Аваль» (МФО 380805, м. Київ, вул. Лескова, 9), - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Головного управління Національної поліції в м. Києві Сиченка В.М., погоджене прокурором відділу прокуратури міста Києва Коцюбко І. по накладенню арешту у кримінальному провадженні № 22015000000000297, відомості про яке 07.10.2015 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

____ _______ ______

Масенко Д.Є. ГлинянийВ.П. Паленик І.Г.