Рішення № 70319959, 13.11.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017р. Справа № 914/1875/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Львівського міського центру зайнятості, м.Львів

до відповідача ОСОБА_1 управління Державної фіскальної служби у Львівській області, м.Львів

про стягнення 21632,55 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник;

від відповідача ОСОБА_3 представник.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Львівський міський центр зайнятості звернувся з позовом до ОСОБА_1 управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення 21632,55 грн.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судового засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити, з підстав, що викладені у позовній заяві.

Крім того, представник позивача підтримав подане клопотання (вх.№487/17 від 11.10.2017р.) про витребування доказів.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, оскільки позивачем відповідно до ст.38 ГПК України не зазначено обставин, що перешкоджають наданню таких доказів самостійно. Крім того у матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, що викладені у запереченні (вх.№34593/17 від 11.10.2017р.) на позовну заяву, в якому Державна фіскальна служба у Львівській області просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд,-

встановив:

12.05.2016р. ОСОБА_4 була звільнена ОСОБА_1 управління ДФС у Львівській області з посади головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ОСОБА_1 управління ДФС у Львівській області відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

22.06.2016р. ОСОБА_4 зареєструвалась у Львівському міському центрі зайнятості як безробітна та отримала допомогу по безробіттю у сумі 21632,55 грн. (виплати здійснювались з 29.06.2016р. по 16.01.2017р.).

Так, відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості ОСОБА_4 надано статус безробітного 22.06.2016р. (наказ від 24.06.2016р. №НТ160624), призначено допомогу по безробіттю, та розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч.1, 3, 4 ст.22, ч.1 ст.23 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості від 17.01.2017р. №НТ170117 припинено виплату з 17.01.2017р.

В період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітною, ОСОБА_4 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ОСОБА_1 управління ДФС у Львівській області з 13.05.2016р. на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/1813/16 відповідно до наказу ОСОБА_1 управління ДФС у Львівській області від 04.04.2017р. №67-о.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017р. №876/4442/17 апеляційну скаргу ГУ ДФС у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/813/16 про поновлення ОСОБА_4 на роботу ГУ ДФС у Львівській області без змін.

В порядку досудового врегулювання спору, Львівським міським центром зайнятості скеровано ОСОБА_1 Управлінню ДФС у Львівській повідомлення з вимогою в пятнадцятиденний термін перерахувати кошти в сумі 21632,55 грн. виплачену ОСОБА_4, як допомогу по безробіттю.

При цьому позивач посилається на ч.1 ст.34 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, де зазначено, зокрема, що Фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу

Також у вказаному повідомленні позивач посилається на ч.4 ст.35 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, де зазначено, зокрема, що із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Враховуючи, що відповідачем не виконано вимогу позивача, що викладена у повідомленні, Львівський міський центр зайнятості звернувся з позовом до ОСОБА_1 управління Державної фіскальної служби у Львівській області про стягнення 21632,55 грн.

Відповідач проти позову заперечив, подавши заперечення на позовну заяву, в якому Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області зазначає, що після видання наказу №67-о від 04.04.2017р. «Про скасування наказу та поновлення на посаді» та наказу №3753 від 29.08.2017р. «Про виконання постанови суду», ОСОБА_4 було здійснено нарахування грошової компенсації та середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 13.05.2016р. по 13.12.2016р.) та перераховано платіжним дорученням №421 від 18.05.2017р. та платіжним дорученням №970 від 29.08.2017р. грошові кошти в сумі 6069,24 грн.

Відповідач у запереченні посилається на п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», де зазначено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Також відповідач зазначає, що ОСОБА_4 зобовязана була повідомити про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Враховуючи наведене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та запереченя представників сторін, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону. Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно- правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.1 ст. 1 Закону України Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно із п.8 ст. 1 Закону України Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Статтями 34, 35 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Відповідно до п.10, п.11 ст.1 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 працювала на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ОСОБА_1 управління ДФС у Львівській області та отримувала заробітну плату саме в цьому органі.

Судом встановлено, що позивачем було виплачено ОСОБА_4 допомогу з безробіття у сумі 21632,55 грн., що підтверджується матеріалами справи. Виплата з безробіття виплачувалась за період з 29.06.2016р. по 16.01.2017р.

Незаконність звільнення з посади вищевказаної особи відповідачем встановлена судовим рішенням, яким і було поновлено на посаді.

Згідно п.2 ч.1 ст.45 Закону України Про зайнятість населення реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Згідно п.2 ч.1 ст.31 Закону України Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, виплата допомоги по безробіттю припиняється з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Відповідно до норм п.4 ст.35 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Оскільки постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2016р. у справі №813/1813/16, яка залишена в силі ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017р. №876/4442/17, скасовано наказ про звільнення ОСОБА_4, при цьому цей наказ став підставою для втрати заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підставою для призначення та виплати їй допомоги по безробіттю, тому позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у відповідності до ст.ст.34, 35 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

У п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів зазначено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Таким чином, у звязку із поновленням безробітної ОСОБА_4 на роботі, відповідно до норм п.4 ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 21632,55 грн. підлягає стягненню з роботодавця ОСОБА_1 управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 21632,55 грн. допомоги з безробіття виплаченої за період з 29.06.2016р. по 16.01.2017р.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що спір у даній справі виник з правовідносин, що склалися між Львівським міським центром зайнятості та ОСОБА_1 управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області на підставі Закону України Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Інші правовідносини, які виникли між застрахованою особою та ОСОБА_1 управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області та стосуються надмірно сплачених коштів не є предметом спору у даній справі.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено частиною 6 статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Суд вважає, що відповідно до вимог ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача, оскільки позов слід задоволити повністю.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79035, м.Львів, вул.Стрийська, 35, ідентифікаційний код 39462700) на користь Львівського міського центру зайнятості (79060, м.Львів, вул.Кн.Ольги, 122, ідентифікаційний код 25555035) 21632,55 грн. виплаченої допомоги з безробіття.

3. Стягнути з з ОСОБА_1 управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79035, м.Львів, вул.Стрийська, 35, ідентифікаційний код 39462700) в дохід Державного бюджету України 1600,00 грн.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 13.11.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 17.11.2017 р.

Суддя Гоменюк З.П.