Рішення № 70319815, 06.11.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2017 р. Справа № 911/2537/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСАЙД ТРАСТ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПО ПЛАНБУД

про стягнення 1484827,34 грн.

секретар судового засідання (ст. секретар): Діхтярук Є.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 14.08.2017 р.), ОСОБА_2 (довіреність б/н від 14.08.2017 р.);

від відповідача: не зявився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю ІНСАЙД ТРАСТ (далі ТОВ ІНСАЙД ТРАСТ, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПО ПЛАНБУД (далі ТОВ ЕКСПО ПЛАНБУД, відповідач) про стягнення 1484827,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставлений товар відповідно до договору поставки № 2511/1 від 25.11.2016 р., у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1161206,55 грн. заборгованості, 189117,87 грн. пені, 113671,92 грн. інфляційних втрат, 20831,00 грн. 3% річних, а також судовий збір.

Крім того, при поданні даного позову ТОВ ІНСАЙД ТРАСТ було подано заяву б/н, б/д про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми ТОВ ЕКСПО ПЛАНБУД.

15.09.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 15.09.2017 р. (вх. № 19430/17 від 15.09.2017 р.) про перенесення початку розгляду справи.

18.09.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява б/н, б/д (вх. № 19475/17 від 18.09.2017 р.) про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії витягу № 1526594506342, копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копії протоколу № 1 від 31.08.2015 р., копії наказу № 1 від 01.09.2017 р. та копії статуту.

Розгляд справи відкладався.

12.10.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 21577/17 від 12.10.2017 р.) про долучення документів до матеріалів справи, за змістом якого позивач надає інформацію про те, що відповідач намагається реалізувати належне йому майно, та просить суд врахувати дану інформацію при розгляді поданої заяви про забезпечення позову.

19.10.2017 р. до господарського суду Київської області представником відповідача було подане клопотання б/н від 19.10.2017 р. (вх. № 22075/17 від 19.10.2017 р.) про продовження строку вирішення справи на 15 днів, яке ухвалою суду від 19.10.2017 р. було задоволено судом.

У судовому засіданні 19.10.2017 р. керівник відповідача заявив про наявність заборгованості перед позивачем та просив суд надати час для мирного врегулювання спору; представники позивача проти надання часу для мирного врегулювання спору не заперечували, поряд з цим заяву про забезпечення позову, подану разом із позовом, підтримували.

У судовому засіданні 19.10.2017 р. оголошувалася перерва до 06.11.2017 р.

Представники позивача у судовому засіданні 06.11.2017 р. позовні вимоги та заяву про забезпечення позову підтримували у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 06.11.2017 р. представника не направив, хоча про дату і час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.11.2017 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

25.11.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНСАЙД ТРАСТ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПО ПЛАНБУД» (покупець) було укладено договір поставки № 2511-1, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобовязується прийняти й оплатити товарно-матеріальні цінності (товар) у кількості та за ціною, зазначених у видаткових накладних (рахунках-фактурах).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна ціна (вартість) товару за цим договором визначається у видаткових накладних (рахунках-фактурах).

У відповідності до п. 3.2 договору оплата ціни (вартості) фактично поставленої партії товару здійснюється покупцем в національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно із п. 3.3 договору оплата фактично поставленої партії товару здійснюється покупцем протягом 15 календарних днів з моменту підписання обома сторонами видаткової накладної (рахунку-фактури). Датою оплати вартості (ціни) фактично поставленої партії товару (чи його частини) вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п. 3.4 договору).

Згідно з умовами договору № 2511-1 від 25.11.2016 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3125892,44 грн., що підтверджується видатковими накладними від 30.11.2016 р., а саме - № РН-000187, № РН-000188, № РН-000189, № РН-000190, № РН-000191, № РН-000192, № РН- 000193, № РН-000203, № РН-000204, № РН-000205, № РН-000206, № РН-000207, № РН-000208, № РН-000209 (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

Як вбачається з позовної заяви, вказані видаткові накладні були оплачені відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача 14.12.2016 р. в сумі 853439,95 грн., 15.12.2016 р. в сумі 703431,16 грн., 16.12.2016 р. в сумі 278142,85 грн. та 22.12.2016 р. в сумі 1290878,48 грн.

Окрім того, 28.12.2016 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1462063,01 грн., що підтверджується видатковими накладними № № РН-000239, № РН-000240, № РН-000241, № РН-000242, № РН-000243, № РН-000258, а також 29.12.2016 р. позивачем поставлено товар на загальну суму 1010151,79 грн. згідно видаткових накладних № РН-000271, № РН-000272, № РН-000273, № РН-000274, які підписані в двосторонньому порядку представниками позивача та відповідача та скріплені печатками юридичних осіб (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

Як слідує з матеріалів справи, 29.12.2016 р. відповідачем було здійснено часткову оплату у розмірі 1311008,25 грн. за поставлений позивачем товар відповідно до видаткових накладних від 28.12.2016 р. та 29.12.2016 р.

Таким чином, в порушення умов договору поставки № 2511-1 від 25.11.2016 р. та взятих на себе зобовязань, відповідач не своєчасно та не у повному обсязі розрахувався з позивачем за отриманий товар, у звязку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ТОВ «ЕКСПО ПЛАНБУД» заборгованості у розмірі 1161206,55 грн., 189117,87 грн. пені, 113671,92 грн. інфляційних втрат, 20831,00 грн. 3% річних.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач відзиву на позов, контррозрахунку суми заборгованості або доказів оплати у повному обсязі отриманого за договором поставки № 2511-1 від 25.11.2016 р. товару суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобовязань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

Поряд з цим, у судовому засіданні від 19.10.2017 р. керівник відповідача не заперечував факту наявності заборгованості перед позивачем.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 2511-1 від 25.11.2016 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1161206,55 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 189117,87 грн. пені, керуючись п. 5.3 договору поставки № 2511-1 від 25.11.2016 р.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 3.3 договору оплата фактично поставленої партії товару здійснюється покупцем протягом 15 календарних днів з моменту підписання обома сторонами видаткової накладної (рахунку-фактури).

Згідно з пунктом 5.3 договору за прострочення виконання покупцем у встановлений термін грошових зобов'язань за цим договором, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачуться пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний прострочений день. За домовленістю сторін період часу, за який нараховується пеня, складає 3 (три) роки від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Розмір пені, визначений позивачем, з урахуванням зазначеного вище, становить 189117,87 грн., нарахований на заборгованість відповідача щодо кожного факту прострочення оплати окремо, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, за загальний період з 15.12.2016 р. до 11.08.2017 р., є арифметично вірним та обґрунтованим, у звязку з чим пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 20831,00 грн., нарахованих на суму заборгованості відповідача, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, є обґрунтованим та арифметично вірним, у звязку з чим 3 % річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 113671,92 грн., нарахованих на суму заборгованості відповідача, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, є обґрунтованим та арифметично вірним, у звязку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСАЙД ТРАСТ у повному обсязі.

Решта доводів сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Поряд з цим, ТОВ ІНСАЙД ТРАСТ було подано заяву б/н, б/д про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми ТОВ ЕКСПО ПЛАНБУД, на підтвердження обґрунтованості якої позивачем було надано суду інформацію про те, що відповідач намагається реалізувати належне йому майно.

Відповідно до приписів ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову № 16 від 26.12.2011 р., відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Позивачем у даному випадку не доведено наявності зазначених вище фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову. Так, позивачем не надано доказів відсутності у відповідача грошових коштів, зокрема, в сумах, про стягнення яких просить позивач. Окрім того, до матеріалів справи позивачем не надано доказів в обґрунтування адекватності клопотання про накладення арешту, серед іншого, на майно відповідача у справі за позовом про стягнення з останнього грошових коштів.

З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у даній справі.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКСПО ПЛАНБУД (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, буд. 178, код 34688382) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСАЙД ТРАСТ (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, оф. 139, код 39988555) 1161206 (один мільйон сто шістдесят одну тисячу двісті шість) грн. 55 коп. заборгованості, 189117 (сто вісімдесят девять тисяч сто сімнадцять) грн. 87 коп. пені, 113671 (сто тринадцять тисяч шістсот сімдесят одну) грн. 92 коп. інфляційних втрат, 20831 (двадцять тисяч вісімсот тридцять одну) грн. 00 коп. 3% річних, а також 22272 (двадцять дві тисячі двісті сімдесят дві) грн. 41 коп. судового збору.

3. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 14.11.2017 р.

Суддя В.М. Бабкіна