Постанова № 70319398, 13.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року Справа № 910/22361/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:Побережний О.П., дов. №120 від 10.11.2017р.,від відповідача: від третьої особи-1: від третьої особи-2: від третьої особи-3: від третьої особи-4: від третьої особи-5:Степаненко О.М., дов. б/н від 07.12.2016р., Абоімов О.Ю., дов. б/н від 22.06.2017р., не з'явився (повідомлено належно), Гончар В.М., дов. №18-0011/74328 від 01.11.2017р., Голік О.А., дов. №27-6902/17 від 30.03.2017р., не з'явився (повідомлено належно), не з'явився (повідомлено належно),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славкіної М.А.на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.08.2017у справі №910/22361/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського В.І.доТовариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача1. 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс"; 2. Національний банк України; 3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача3. 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагмар-Інвест"; 1. 5. Дочірнє підприємство "Строй-Маркет Плюс";простягнення 55531191,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017р. (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р. (головуючий суддя Баранець О.М., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.), позов Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського В.І. (далі - Банк, ПАТ "ЗЛАТОБАНК", кредитор) задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" (далі - Товариство, ТОВ "ФРОСБІ-М", позичальник) на користь ПАТ "ЗЛАТОБАНК" 169349,22 дол. США простроченої заборгованості з повернення кредитних коштів за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р., 24030,72 дол. США. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 22999,79 грн. пені та 5000 грн. штрафу. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 526, 530, 549, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 230 Господарського кодексу України, ч.ч.2, 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п.п.3, 5, 7, 8 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №826 від 26.05.2016р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.06.2016р. за №863/28993, а також статей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про часткове припинення зобов'язань позичальника за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р. шляхом вчинення 12.02.2015р. одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2136850,78 дол. США, що підтверджується судовими рішеннями у справах №№910/18212/15; 910/9544/15; 910/17681/15, та внаслідок чого залишок простроченої заборгованості Товариства по тілу кредиту становить 169349,22 дол. США та 24030,72 дол. США. - за нарахованими процентами. При цьому апеляційним судом відхилено посилання Банку на направлене відповідачу 29.09.2016р. повідомлення про нікчемність правочину зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р. з тих мотивів, що у цьому повідомленні не зазначено жодних аргументованих підстав, які свідчили б про виявлення позивачем передбачених законом ознак нікчемності правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, жодним нормативно-правовим актом не передбачено проведення повторних перевірок при встановленні нікчемності правочинів, а Уповноважена особа Фонду прийняла рішення про нікчемність правочину через 16 місяців після запровадження процедури ліквідації Банку, що порушує вимоги законодавства.

Не погодившись з рішенням і постановою судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів ч.1 статті 58 Конституції України, статей 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п.п.1.8, 10.12, 10.13, 10.20 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12.11.2003р. №492, та статей 35, 43, 101, 11128 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на ненаданні судом першої інстанції при розгляді справи правової оцінки повідомленню Банку від 29.09.2016р. про нікчемність правочину зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р., та помилковому віднесенні судами рішень господарських судів у справах №№910/18212/15; 910/9544/15; 910/17681/15, як носіїв преюдиціальних обставин, оскільки при прийнятті вказаних рішень не розглядалося питання нікчемності заяви ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р., оформленої повідомленням від 29.09.2016р., тобто обставини, якими керувалися суди вирішенні зазначених спорів до 29.09.2016р., істотно змінилися. Позивач також вважає, що правочин щодо зарахування однорідних вимог вчинено безпосередньо перед запровадженням тимчасової адміністрації та в період прямої заборони регулятора на прийняття погашення заборгованості перед Банком у формах, відмінних від грошової форми, а фізичними особами-власниками вкладних рахунків у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" не подавалися як заяви про перерахування депозитних коштів з їх рахунків на рахунок для погашення кредитної заборгованості Товариства, так і розпорядження щодо подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами за рахунок цих коштів, внаслідок чого Банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження позичальника за вкладними рахунками фізичних осіб та у відповідача не виникло грошових вимог до Банку за поданим листом ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №752) щодо перерахування коштів на рахунок останнього для погашення зобов'язань за кредитним договором. Крім того заявник зазначає про встановлення судовими рішеннями у справі №910/27271/15 факту існування 189270,23 дол. США заборгованості ТОВ "ФРОСБІ-М" за тілом кредиту, що значно відрізняється від меншого розміру простроченої заборгованості Товариства по тілу кредиту (169349,22 дол. США), встановленої при розгляді даної справи, а також вказує на врахування судами невірного контррозрахунку відповідача в частині заборгованості за процентами та пенею.

Відповідач у поданих письмових поясненнях на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у долучених письмових поясненнях просить касаційну скаргу задовольнити з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб-2, 3, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.09.2013р. між відповідачем (позичальник) та позивачем (кредитодавець) був укладений кредитний Договір №255/1/13-КL за умовами п.1.1 якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

Кредитодавець надає позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором. Кредит може надаватися траншами. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією (п.1.2 кредитного договору).

Згідно з п.1.3 кредитного договору максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3000000 доларів США.

На виконання вимог чинного законодавства України та викладених умов кредитного договору позивач протягом всього строку дії кредитного договору надавав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується відповідним меморіальним ордером. Банк свої зобов'язання по кредитному договору виконав в повному обсязі, що також підтверджується виписками по рахунках обліку заборгованості по кредиту, доданими до позовної заяви.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що 12.02.2015р. відповідачем було вчинено односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог (шляхом направлення заяви від 12.02.2015р.), що випливають з кредитного договору №255/1/13-КL від 23.09.2013р. та договорів банківського вкладу "Універсальний" в іноземній валюті від 14.02.2014р. №055270 та №055273 на загальну суму 2136850,78 дол. США.

ПАТ "Златобанк" направлено Товариству повідомлення №2045 від 29.09.2016р. про нікчемність угоди, оформленої заявою ТОВ "Фросбі-М" від 12.02.2015р. про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2079028,01 дол. США.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що, на думку позивача, внаслідок систематичного невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р., станом на 20.08.2015р. прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів становить 2306300 дол. США., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 185918,43 дол. США., нарахована пеня за простроченим кредитом та процентами - 534674,96 грн., штраф - 5000 грн.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки судів про правомірне припинення зобов'язань позичальника за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р. шляхом вчинення 12.02.2015р. одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2136850,78 дол. США, що підтверджується судовими рішеннями у справах №№910/18212/15; 910/9544/15; 910/17681/15, внаслідок чого залишок простроченої заборгованості Товариства по тілу кредиту становить 169349,22 дол. США та 24030,72 дол. США. - за нарахованими процентами. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що Уповноваженою особою Фонду не було дотримано вимог закону при проведенні повторної перевірки та при направленні відповідачу повідомлення від 29.09.2016р. про нікчемність правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р., а сама перевірка була здійснена під час процедури ліквідації, не зазначено конкретну дату проведення перевірки, не надано доказів створення комісії для проведення повторної перевірки правочинів, не додано до повідомлення пропозицій, висновків та актів перевірки.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів І та апеляційної інстанцій передчасними з огляду на таке.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ч.1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється законодавства. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це односторонній правочин, який оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 Цивільного кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною, а випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені статті 602 цього Кодексу. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому його слід вважати вчиненим, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Таким чином, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно, щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні був боржником в іншому зобов'язанні. Також зарахування можливе у разі однорідності вимог. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Відповідно до ч.ч.2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснено в п.п.4, 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

В свою чергу, в п.2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 статті 220, ч.2 статті 228 Цивільного кодексу України, ч.2 статті 207 Господарського кодексу України, статті 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, ч.1 статті 227, ч.1 статті 229, ч.1 статті 230, ч.1 статті 232 Цивільного кодексу України, ч.1 статті 207 Господарського кодексу України). За змістом ч.2 статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Колегія погоджується з висновком апеляційного суду про те, що правомірність правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог, вчинених у формі заяв ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №16 та №3752), як оспорюваних правочинів, була встановлена судовими рішеннями у справах №910/17681/15, №910/18212/15 та №910/9544/15 (за участю тих же сторін), які набрали законної сили.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2016р. у справі №910/18212/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016р., відмовлено у позові ПАТ "ЗЛАТОБАНК" до ТОВ "ФРОСБІ-М" про визнання недійсним одностороннього правочину у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р. (вх. №752).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2015р. у справі №910/17681/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016р., відмовлено у позові ПАТ "ЗЛАТОБАНК" до ТОВ "ФРОСБІ-М" про визнання недійсним одностороннього правочину у формі заяви про зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015р. (вх. №16).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016р. у справі №910/9544/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016р., задоволено позов ТОВ "ФРОСБІ-М" до ПАТ "ЗЛАТОБАНК" про визнання зобов'язання за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р. припиненим на суму 2136850,78 дол. США.

Таким чином предметом позову у справах №910/17681/15 та №910/18212/15 було визнання недійсними правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог, вчинених у формі заяв ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №16 та 3752), саме як оспорюваних правочинів (позови подавалися згідно з ч.3 статті 215 Цивільного кодексу України), а підставою позову Банком визначалося порушення норм цивільного законодавства (ненастання строку виконання зобов'язання за кредитним договором тощо).

Відтак колегія суддів не може погодитися з твердженням скаржника про те, що при прийнятті вказаних вище рішень жодним чином не розглядалося питання нікчемності заяви ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р., про яку (нікчемність) Банком надіслано позичальнику повідомлення від 29.09.2016р., тобто обставини, якими керувалися суди вирішенні зазначених спорів до 29.09.2016р., наразі істотно змінилися.

Адже, односторонні правочини зарахування зустрічних односторонніх вимог, вчинені у формі заяв ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №16 та 3752), не оцінювалися господарськими судами при вирішенні попередніх (пов'язаних) спорів на предмет їх нікчемності з підстав, передбачених спеціальним законом, а саме п.п.1, 2, 7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки повідомлення про нікчемність від 29.09.2016р. направлено Банком на адресу Товариства вже після завершення апеляційного перегляду судових рішень у справах №910/17681/15, №910/18212/15 та №910/9544/15, а в силу приписів ч.2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як роз'яснено в п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Наведене свідчить про помилкове застосування судами приписів ч.3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України в частині ототожнення фактів, що мають преюдиціальне значення, та оціночних суджень (правомірність оспорюваного правочину тощо), вміщених у судовим рішеннях по інших справах.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно приписів п.3 ч.1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Частинами 1 та 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п.1,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення").

Згідно з п.п.1, 2, 7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

В порушення вимог статей 43, 84 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції при розгляді справи взагалі не надавалася правова оцінка повідомленню Банку від 29.09.2016р. про нікчемність правочину зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р. та не спростовувалися доводи позивача з цього приводу, які істотно впливають на обґрунтованість розміру позовних вимог, заявлених до стягнення. При цьому суд безпідставно обмежився встановленням залишку простроченої заборгованості Товариства по тілу кредиту в сумі 169349,22 дол. США та 24030,72 дол. США. заборгованості за нарахованими процентами з огляду на преюдиціальні обставини припинення зобов'язань позичальника за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р. в сумі 2136850,78 дол. США, встановлених постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016р. у справі №910/9544/15, не відхиливши належним чином твердження позивача про те, що, з урахуванням судових рішень у справі №910/27271/15 (між тими ж сторонами), встановлено факт існування заборгованості ТОВ "ФРОСБІ-М" за тілом кредиту в більшій сумі (189270,23 дол. США), що значно відрізняється від меншого розміру простроченої заборгованості (169349,22 дол. США), стягнутої за результатами вирішення даного спору.

В свою чергу суд апеляційної інстанції не відхилив викладені в апеляційній скарзі доводи Банку щодо невідповідності розміру кредитної заборгованості ТОВ "ФРОСБІ-М", зазначеної в оскаржуваному рішенні та судових рішеннях у справі №910/27271/15 (а.с.131 том 2).

Згідно з ч.2 та п.1 ч.4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч.2 ст.38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Таким чином чинне законодавство наділяє Фонд повноваженнями повідомляти сторони про нікчемність правочинів на стадії ліквідаційної процедури Банку незалежно від часу проведення перевірки на предмет виявлення нікчемних правочинів, чим спростовується помилковий висновок апеляційного суду про те, що прийнявши рішення про нікчемність правочину 29.09.2016р., тобто через 16 місяців після запровадження процедури ліквідації, Уповноважена особа Фонду порушила вимоги законодавства та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Апеляційний суд також зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено проведення саме повторних перевірок при встановленні нікчемності правочинів.

Однак колегія суддів зауважує, що зі змісту положень ч.2 та п.1 ч.4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не вбачається встановлення заборони Фонду проводити відповідні перевірки в період процедури ліквідації Банку, у зв'язку з чим, передчасним є подальший висновок апеляційного суду про те, що Уповноваженою особою Фонду не було дотримано вимог закону при здійсненні повторної перевірки та при направленні повідомлення про нікчемність відповідачу, а сама перевірка була здійснена під час процедури ліквідації без зазначення конкретної дату її проведення.

Водночас з матеріалів справи не вбачається оскарження позичальником у судовому порядку повідомлення Банку від 29.09.2016р. про нікчемність правочину зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015р.

Дійсно, сам по собі факт направлення Фондом повідомлення сторонам про нікчемність не встановлює таку нікчемність правочину з моменту направлення повідомлення, а лише вказує на наявність доводів позивача про нікчемність правочину щодо зарахування вимог, які повинні ретельно перевірятися господарським судом.

Колегія суддів також враховує, що апеляційний суд на підставі ч.1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України правомірно не прийняв наказ Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Златобанк" №49/1а від 04.07.2016р. (а.с.50 том 3) в якості додаткового доказу, неможливість подання якого до суду першої інстанції заявник не обґрунтував незалежними від нього причинами, проте, зазначає, що наведене перешкодило з'ясувати наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв'язку між згаданим наказом та повідомленням від 29.09.2016р. про нікчемність правочину з огляду на майже 3-місячний строк між прийняттям вказаних актів.

У повідомленні про нікчемність зазначено, що в результаті повторної перевірки правочинів вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) встановлено, що критеріям нікчемного правочину (п.п.1, 2, 7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") відповідає правочин, оформлений заявою про зарахування.

Судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки та не спростовано доводи позивача щодо нікчемності правочинів зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинених у формі заяв ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №16 та 3752), на підставі п.п.1, 2, 7 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Натомість суд обмежився відхиленням доводів позивача про те, що наслідком проведення зарахування однорідних вимог за день до введення тимчасової адміністрації стала неплатоспроможність Банку.

При цьому апеляційним судом не спростовано твердження скаржника про те, що односторонній правочин вчинено в період прямої заборони регулятора на прийняття погашення заборгованості перед Банком у формах, відмінних від грошової форми, яка (заборона) запроваджена постановою Національного банку України від 04.12.2014р. №777/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" до категорії проблемних" (а.с.31-33 том 3).

Відповідно до п.п.1.8, 10.12, 10.13 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003р. №492 (далі - Інструкція) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. Видаткові операції за вкладними (депозитними) рахунками фізичних осіб здійснюються за розпорядженням власника рахунку або за його дорученням на підставі довіреності, засвідченої нотаріально, а у випадках, визначених законодавством України, - іншими уповноваженими на це особами.

Судовими рішеннями у справах №910/18212/15 та №910/9544/15 встановлено той факт, що предметом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №752) були, зокрема вимоги Товариства за договорами банківського вкладу від 14.02.2014 №055270 та №055273 на загальну суму 2079028,01 дол. США, вкладниками за якими значаться фізичні особи - Атрошенко В.А. та Атрошенко А.Ф.

Водночас, судами попередніх інстанцій не перевірено тих істотних обставин, чи фізичними особами-власниками вкладних рахунків у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" подавалися заяви про перерахування депозитних коштів з їх рахунків на позичковий рахунок для погашення кредитної заборгованості Товариства, а також чи видавалися розпорядження щодо подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами за рахунок цих коштів, внаслідок чого Банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження позичальника за вкладними рахунками фізичних осіб та у відповідача не виникло грошових вимог до Банку за поданим листом ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015р. (вх. №752) щодо перерахування депозитних коштів на рахунок останнього для погашення зобов'язань в сумі 2079028,01 дол. США. за кредитним договором №255/1/13-КL від 23.09.2013р.

Касаційна інстанція враховує, що Верховний Суд України у постанові від 06.04.2016р. у справі №910/8058/15-г дійшов висновку про те, що поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено, тому банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження підприємства за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів та видачу готівки.

Викладене залишилось поза увагою судів І та апеляційної інстанцій.

Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч.1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки згідно приписів ч.2 статті 1117 цього Кодексу касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славкіної М.А. задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р. у справі №910/22361/15 скасувати.

Справу №910/22361/15 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець