Рішення № 70318290, 24.10.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/23416/17

Провадження № 2/761/6065/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 жовтня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

за участю секретаря Яриновської Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), відповідно до вимог якого просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за Договором позики від 27 квітня 2016 року у розмірі 626 564 грн. 02 коп., в тому числі 520 735 грн. 00 коп. основного боргу, 98 564 грн. 41 коп. процентів за користування позикою, 7 575 грн. 61 коп. три відсотки річних.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким відповідач позичив у позивача грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США з терміном повернення до 31.12.2016 року. Проте, відповідач не виконав зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду.

В судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених в позові та просили суд позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Відповідно до ст.224 ЦПК України суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних матеріалів за згодою представника позивача. Представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 27 квітня 2016 року між сторонами було укладено договір позики, за якими позивач надав відповідачу позику у сумі 20000 доларів США. Факт укладення договору позики між позивачем та відповідачем, отримання останнім від позивача вищезазначеної суми у розмірі 20000 доларів США, а також волевиявлення відповідача повернути отримані в борг гроші не пізніше 31 грудня 2016 року, підтверджується відповідною розпискою, підписаною відповідачем (а.с. 3), проте у зазначений в розписці строк відповідач борг не повернув

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має права вимагати його виконання у будь який час.

При цьому, відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

У відповідності з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК України).

Частиною 2 ст.59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі зазначеного та оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань за договором позики щодо повернення позивачу суми позики в повному обсязі до 31.12.2016 року, то суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми грошових коштів в сумі 520732,00 грн. та трьох процентів річних у розмірі 7575,58 грн.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки позивачем було заявлено до стягнення 520732,00 грн. основного боргу, то суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в межах заявлених до стягнення позовних вимог.

Стосовно стягнення з відповідача процентів за користування позикою в сумі 98564,41 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи у справі № 6-1412цс16 статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення процентів за користування позикою в сумі 34068,50 грн. із розрахунку, проведеного судом, виходячи із суми боргу, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають частковому задоволенню.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі зазначеного та оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань за договором безвідсоткової позики грошей щодо повернення позивачу суми позики, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з ОСОБА_2 суму боргу частковому задоволенню в розмірі 520 732,00 грн., а також 34 068,50 процентів за користування позикою та 7575,58 грн. трьох процентів річних, перерахунок яких здійснено судом.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню, судовий збір у розмірі 5623,13 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223-228, 232, 294 ЦПК України; ст.ст. 525, 526, 545, 610, 612, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в сумі 520732,00 грн., 34068,50 грн. процентів за користування позикою та 7575,58 грн. трьох процентів річних.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5623,13 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ М.А. РИБАК