Ухвала суду № 70318213, 15.11.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.

за участі: представника відповідача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково; стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 150 000 грн та 1600 грн судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі Міністерство оборони України (далі по тексту – Міноборони) просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Ключовими доводами апеляційної скарги є наступні.

Заявник зазначає, що з позовної заяви не можливо з'ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача, яке вчинило Міноборони, хто винен в ушкодженні його здоров'я, ким та на підставі яких документів було встановлено вину відповідача, не зазначено ким це право порушено.

Наголошує, що матеріали справи не містять жодного документу, який свідчить про наявність ушкоджень здоров'я позивача, датованого періодом проходження військової служби та підтверджує факт вчинення Міноборони, посадовою чи службовою особою незаконних дій чи бездіяльності, вину та причинний зв'язок між такими діями і моральною шкодою.

Заявник вказує, що висновок військово-лікарської комісії стосовно того, що захворювання позивача пов’язано з проходженням військової служби свідчить лише про те, що захворювання позивача було наявне у період служби у військових частинах Збройних Сил України і не встановлює причин виникнення захворювання та не підтверджує протиправності дій відповідача, а з довідки ЧОПЛ від 30.06.2017 № 01-05/1371 вбачається, що лікування позивач розпочав проходити виключно після звільнення зі Збройних Сил України.

Заслухавши суддю–доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1, який просив задовольнити апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_2, який просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позов, районний суд, керуючись положеннями ст. 17 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 23, 1167 ЦК України, виходив з тривалості й глибини душевних страждань позивача, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок травми, а також з фізичного та психічного погіршення стану його здоров'я, пов’язаного з проходженням військової служби в Збройних Силах, де він отримав чисельні хвороби, які турбують його і на даний час, що підтверджується медичними документами по встановленню причинного зв’язку захворювань. Посилаючись на ст. 3 ЗУ «Про Збройні Сили України» дійшов висновку, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 з 01.08.1991 по 20.02.2009 проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується військовим квитком серії ГГ №288319 (а.с. 17-18).

Згідно пп. 12,13 свідоцтва про хворобу № 479-п 04 грудня 2008 року Військово-лікарською комісією психоневрологічного профілю ГВМКЦ «ГВКГ» МО України за результатами огляду ОСОБА_2 було встановлено діагноз та постановлено: шизофренія, параноїдна форма. Хронічний вірусний гепатит «С» з незначним порушенням функції печінки. Захворювання, ТАК, пов’язані з проходженням військової служби. Непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку (а.с. 16).

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 779 від 29.12.2008 ОСОБА_2 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 6 ст. 26 (за станом здоров'я) ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу» (а.с. 15).

Як вбачається із свідоцтва про хворобу № 480-п, постановою військово-лікарської комісії МО України від 30 грудня 2009 року затверджено постанову госпітальної військово-лікарської комісії психоневрологічного профілю ГВМКЦ «ГВКГ» за результатами огляду ОСОБА_2 та констатовано, що захворювання останнього є таким, що пов’язане з проходженням військової служби (а.с. 80-81).

28 січня 2010 року МСЕК позивачу була встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби ( а.с. 79).

Після встановлення інвалідності ОСОБА_2 кожні два роки проходив переогляди, за результатами яких в довідках МСЕК ( серії МСЕ-ЧНВ № 191671 від 21.01.2010, серії МСЕ-ЧНВ №272784 від 10.01.2012, серії АВ № 01236399 від 10.01.2014, серії АВА № 020222 від 21.01.2016), виданих позивачу, підтверджено останньому встановлення другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби (а.с. 78-79).

З довідки Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні від 30.06.2017 за № 01-05/1371 вбачається, що ОСОБА_2 за період з грудня 2008 по березень 2017 рік знаходився на лікуванні в ЧОПНЛ всього 11 разів (а.с. 82-93).

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням її здоров'я. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Виходячи з того, що ОСОБА_2 встановлена друга група інвалідності, яка є наслідком захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, районний суд дійшов вірного висновку про виникнення у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди. При цьому, враховуючи тяжкість вимушених змін в житті позивача, глибину його фізичних страждань та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд також погоджується з висновком районного суду щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000 грн.

Апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди саме Міністерством Оборони України, так як, на думку заявника, матеріали справи не містять документів на підтвердження факту вчинення Міноборони, посадовою чи службовою особою незаконних дій чи бездіяльності, вини та причинного зв'язку між такими діями і моральною шкодою, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Враховуючи зазначені положення цивільного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять жодного документу, який свідчить про наявність ушкоджень здоров'я позивача, датованого періодом проходження військової служби, є власним тлумаченням відповідачем змісту медичної документації та наявної в ній інформації і також довільними його міркуваннями, оскільки судом першої інстанції та апеляційним судом наявність ушкодження здоров'я позивача та причинний зв'язок з проходженням військової служби встановлено за медичними документами компетентних медичних органів, які містяться в матеріалах справи та є належними і допустимими доказами у справі.

Так, згідно з п. 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою КМУ від 03.12.2009 №1317, метою проведення медико-соціальної експертизи є, в тому числі, виявлення причини настання інвалідності.

Як вбачається з довідок МСЕК, виданих за результатами огляду ОСОБА_2, захворювання позивача визнано таким, що пов’язане з проходженням військової служби.

У свідоцтвах про хворобу №№ 479-п та 480-п військово-лікарської комісії (а.с. 15, 80-81) також зазначено, що захворювання позивача пов’язане з проходженням військової служби та, що останній непридатний до військової служби.

Крім того, огляди позивача військово-лікарська комісія проводила за розпорядженнями військових комісарів, перший огляд і постановка діагнозу та встановлення причинного зв’язку захворювання було здійснено 04 грудня 2008 року (а.с. 16), звільнено позивача з військової служи наказом від 29 грудня 2008 року саме за станом здоров'я, що вбачається з витягу із наказу про звільнення (а.с.15). З чисельних виписок з історій хвороби позивача вбачається, що він вимушений по декілька разів на рік проходити стаціонарне лікування, медичні огляди та обстеження, його постійно турбує погане самопочуття, головні болі, високий тиск, поганий сон та притаманні встановленій психічній хворобі почуття страху та тривоги, роздратованість, поганий настрій.

За викладених обставин, оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.