Рішення № 70313815, 13.11.2017, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

709/1818/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року Чорнобаївський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді - Кваші І.М.,

за участі секретаря - Дем"яненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чорнобай цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Чорнобаївської районної державної адміністрації, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька посилаючись на те, що вони з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Чорнобаївського районного суду від 20 січня 2014 року. Мають спільного малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач проживає за межами України, де саме вона не знає. Позивач зазначила, що дитина часто хворіє застудними хворобами, для лікування та профілактики, яких, за рекомендаціями лікарів, необхідне перебування дитини на морі, тому просить суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за межі України до досягнення дитиною повноліття у супроводі матері або її офіційному представникові. Також позивач просить надати їй дозвіл без згоди батька оформити проїзні документи дитини для виїзду за кордон.

Позивач в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем проживання.

Третя особа Орган опіки та піклування Чорнобаївської райдержадміністрації в судове засідання не з"явилися. 25.10.2017 року до суду надійшла заява, в якій представник третьої особи просить справу розглянути в їх відсутність, проти позову не заперечують.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження. (а.с.7).

Рішенням Чорнобаївського районного суду від 20 січня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано, позивач змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.10).

Згідно ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до положення ч. 1 ч. 2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 33 Конституції України закріплено право кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

У відповідності до ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року, держави - учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Крім цього, ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

З точки зору ст. 1 СК України, одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Так, статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Водночас фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України», постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Статтею 18 Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Крім того за змістом ст. 4-2 Правил перетинання державного кордону, виїзд дитини за кордон здійснюється на підставі документів, в яких зазначено державу прямування (місце виїзду).

Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на держави зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням дітей із за кордону.

Відповідно до цілей Гаазької конвенції її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання. Тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав. Тобто зміна країни проживання дитини вимагає узгодження із іншим із батьків, адже такий переїзд , як правило спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення про дозвіл на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі.

Так, позивачем не наведено правових підстав надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька не позбавленого батьківських прав, аж до досягнення дитиною повноліття.

Чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення.

Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди батька на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

Надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон до досягнення нею повноліття та без згоди одного із батьків, суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень ст.ст. 141, 157 СК України, які визначають рівність прав і обов'язків батьків відносно виховання дитини.

Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків батька і матері у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей.

Крім того, позивачем не визначено, на підставі чого та на який термін або протягом якого проміжку часу передбачається виїзд дитини, тобто саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька з вказівкою періоду, на який необхідно надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, з визначенням при цьому конкретного часу та місця перебування.

Виходячи з того, що під час розгляду спору між батьками дитини щодо її виїзду за кордон підлягають дослідженню вимоги позивача щодо надання дозволу з врахуванням місця виїзду, мети виїзду, часу виїзду, то з цією метою суд повинен вимагати надання відповідних документів, а при задоволенні позову - зазначати ці обставини виїзду в резолютивній частині рішення

Відповідно до частини першої ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як визначено в ст.ст. 57 - 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень доказами, якими є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Чорнобаївської районної державної адміністрації, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Черкаської області через Чорнобаївський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.М. Кваша