Ухвала суду № 70312388, 16.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження № 22-ц/796/10195/2017 Головуючий у 1 інстанції - Мирошниченко О.В.

Унікальний номер справи № 752/5766/16-ц Доповідач - Андрієнко А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого судді Андрієнко А.М.

Суддів: Заришняк Г.М.

МараєвоїН.Є.

При секретарі Гарматюк О.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, Ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, Ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, Ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем ОСОБА_2 на адресу ректора Київського національного лінгвістичного університету ОСОБА_4 направлено листа, в якому вказано інформацію, яку позивач вважає недостовірною, та за спростуванням якої останній звернувся до суду, а саме: «ОСОБА_3 був директором нашого Інституту з липня 2013 року до кінця 2015 року, поки на нього не почали масово скаржитись аспіранти та науковці, споживачі послуг інституту. Як виявилося, ОСОБА_3 виступав посередником та перепродував послуги інституту аспірантам та науковцям. Виявивши такі махінації з боку ОСОБА_3, ми почали власне розслідування і виявили цілу низку подібних порушень. Наш інститут співпрацював з іноземними партнерами, і після виявлення шахрайства з боку ОСОБА_3 його було виключено з усіх проектів та колектив виявив йому недовіру і поросив добровільно скласти повноваження директора та піти з посади, після чого ОСОБА_3 зник, переховується, на зустрічі не приходить, на телефонні дзвінки не відповідає.»; «Але він не припинив свої шахрайські вчинки, а почав виступати ніби то від нашого імені, робити е-мейл розсилки та приймати далі грошові кошти за послуги, до яких не має відношення з початку 2016»; «Після цього європейські партнери припинили з нашим інститутом усі ділові відносини, поставили вимогу відкрити нову юридичну особу (інститут), а цей старий ліквідувати, щоб не мати відношення до ОСОБА_3 та його негідних вчинків, чим ми зараз і займаємося. Така людина як ОСОБА_3 паплюжить звання вченого своїми діями і тому не може займати керівні відповідальні посади…»; «Під час розслідування виявилося, що ОСОБА_3 працював у Київському національному університеті технологій та дизайну і за півтора місяці зібрав велику суму грошових коштів зі студентів ніби то на користь кафедри. Коли це було виявлено, ОСОБА_3 було негайно звільнено з посади завідуючого кафедрою фінансів КНУТД…»; «… Та нам стало відомо, що історія з шахрайськими діями повторилася і у стінах вашого університету»; «Зараз відбувається процес примусового звільнення ОСОБА_3 з посади директора НДІЕР та ліквідації інституту». Просив суд визнати, що незаконні дії ОСОБА_2 були спрямовані на приниження честі, достоїнства та ділової репутації ОСОБА_3; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати розповсюджену недостовірну інформацію шляхом направлення на адресу Київського національного лінгвістичного університету рекомендованого з власноручним підписом листа; зобов'язати ОСОБА_2 публічно (в присутності ректора та працівників Київського національного лінгвістичного університету) вибачитися перед ОСОБА_3; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 90 000 грн. моральної шкоди.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 подала до Голосіївського районного суду м. Києва зустрічний позов про стягнення з ОСОБА_3 10 000 грн., а в подальшому збільшила позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., мотивуючи тим, що позивач ОСОБА_3 своїми діями, які виразились у направленні численних звернень відносно ОСОБА_2 до державних установ та правоохоронних органів, а також навчальних закладів за місцем роботи ОСОБА_2, створює негативні наслідки для останньої, які пов'язанні з необхідністю надавати чисельні пояснення, приймати участь у процесуальних заходах, змінюючи звичний спосіб життя, робочий графік та понесення додаткових витрат.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, Ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, Ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, Ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про стягнення моральної шкоди, а в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Міністерство освіти і науки України, Головна державна служба зайнятості України, Ректор Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, про захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення моральної шкоди залишити без змін, мотивуючи тим, що рішення в частині відмови в задоволенні її позовних вимог було постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи. Зазначила, що судом при обґрунтуванні причин відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_2 не було доведено належними та допустимими доказами наявність незаконних дій або бездіяльності ОСОБА_3, якими їй завдано моральних страждань. Зроблено висновок, що звернення ОСОБА_3 до підприємств, установ та організацій не може вважатись саме по собі незаконною дією, оскільки таке звернення фізичної особи є її правом, передбаченим Конституцією України. Судом не враховано, що ОСОБА_3 після направлення скарг та не отримуючи бажаної йому відповіді чи наслідків, повторно направляв звернення з погрозами настання негативних наслідків у випадку невиконання його вимог, що свідчить про явне зловживання наданими йому правами. Судом не взято до уваги, що зловживання ОСОБА_3 правом, є обґрунтування його незаконної поведінки та як наслідок заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2. Вказувала, що судом проігноровані пояснення свідків по справі, які повідомили, що дії ОСОБА_3 спричиняють значні негативні наслідки для останньої як в професійному так і особистому житті, негативно впливають на стан здоров'я, що також свідчать про наявність заподіяної ОСОБА_2 моральної шкоди.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчать розписки про його повідомлення.

На підставі ст.. 305 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка повідомлена належним чином, оскільки явка за таких обставин не є обов'язковою.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Разом із тим, відповідно до ст.. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ст.. 277 ЦК України Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'їнедостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з ст.47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за виключенням образи або наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних. Оціночні судження не підлягають спростуванню і доказуванню їх правдивості.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції й практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

В своїх позовних вимогах позивач зазначила, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 постійно протягом тривалого часу звертається в різні установи із запитами щодо неї, чим створює негативні наслідки для неї.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього Кодексу.

Законодавець передбачає стягнення моральної шкоди в разі поширення про особу інформації, що не відповідає дійсності та ганьбить її честь та гідність.

Позивачем не надано доказів того, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 будь-яким чином поширює про неї недостовірну інформацію.

Та обставина, що відповідач за зустрічним позовом звертається із запитами в різні установи та просить повідомити інформацію щодо позивача ОСОБА_2 не є підставою для стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди, оскільки на підставі Закону України « Про звернення громадян» ОСОБА_3 має право на такі звернення в межах, дозволених законом, на збирання інформації ,однак, ці дії, на думку колегії суддів, не є такими, що ганьблять честь та гідність позивача, а тому підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди суд не вбачає, так як позивач не надала доказів, а судом не встановлено протиправність поведінки ОСОБА_3 щодо позивача ОСОБА_2

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст..ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 11 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: Судді :