Ухвала суду № 70305117, 13.11.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/2016/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кріль М.Д.

Провадження № 22-ц/783/5331/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.

Категорія: 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 квітня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_7 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа Мокрицький (раніше ОСОБА_2) ОСОБА_8, ОСОБА_6, державний нотаріус Червоноградської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, реєстраційна служба Червоноградського МУЮ, ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Червоноградське відділення №7856 Львівської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом від 19.08.2004 року, зареєстрованих в реєстрі за №2-1696 та №2-1698 та інших, якщо наявність таких буде підтверджена спадковою справою, виданих відповідачу ОСОБА_2 державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 по спадковій справі №428/2004, заведеної після смерті ОСОБА_10, згідно з якими ОСОБА_2 успадкував частку квартири померлого у м. Червонограді по вул. Шептицького, 11/33 та інше майно, яке має право успадковувати позивачка.

Оскаржуваним заочним рішенням позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину задоволено частково, визнано недійсними видані відповідачу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 по спадковій справі №428/2004 заведеній після смерті ОСОБА_10, який помер 10.02.2004 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.08.2004 року зареєстровані в реєстрі за № 2-1696 та № 2-1698. У визнанні недійсними інших свідоцтв по даній спадковій справі – відмовлено у зв’язку з відсутністю таких. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 243,60 грн. судового збору та 100 грн. вартості оголошення у пресі про виклик відповідача.

Заочне рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що 10.02.2004 року помер батько ОСОБА_2 і дідусь позивачки - ОСОБА_10. На час смерті ОСОБА_10 квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_10, ОСОБА_11 та відповідачу по справі - ОСОБА_2 в рівних частинах кожному. Після смерті ОСОБА_10 відкрилася спадщина, і оскільки спадкодавець не залишив заповіту спадкування здійснювалося за законом. На думку апелянта на момент відкриття спадщини на позивачка була неповнолітньою, мала 15 років 10 місяців, не проживала з спадкодавцем, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 1269 ЦК України зобов’язана була подати заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, і оскільки така заява позивачкою не подавалась, вона згідно з ч. 1 ст. 1272 ЦК України вважається такою, що не прийняла спадщини, а відтак визнання судом недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_12 не відповідає чинному законодавству. Крім цього, на момент смерті матері ОСОБА_2 - ОСОБА_11, 30.10.2014 pоку, відповідач був власником квартири, а відтак посилання суду на те, що оскільки він не подав заяву до нотаріальної контори, то вважається таким, що не прийняв спадщину, є безпідставним і не може бути підставою для усунення від спадкування, оскільки квартира не належала до спадкового майна. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_6, ОСОБА_7, її представника ОСОБА_5 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до частини першої ст.3 ЦПК України, частини першої ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зі змісту ст.10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи недійсними, видані ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 є спадкоємцем майна після смерті дідуся, ОСОБА_10, за правом представлення, є такою, що прийняла спадщину після його смерті, оскільки на день смерті була неповнолітньою, а відтак видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину в цілому на спадкове майно, належне спадкодавцю ОСОБА_10 на праві власності на день смерті, суперечить чинному законодавству.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом положень ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини праов на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування.

Згідно з ч.1 ст. 1266 ЦК України, внуки спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхній матері, батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1268 ЦК малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими , що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою – четвертою статті 1273 цього Кодексу вважаються такими, що прийняли спадщину.

Згідно з роз»ясненнями п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статі 1269 ЦК, слід вважати їх правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.02.1994 р. помер батько позивачки ОСОБА_13, що стверджується копією свідоцтва про смерть.

10.02.2004р. помер дідусь позивачки, ОСОБА_10, що стверджується копією свідоцтва про смерть, який був батьком її батька, ОСОБА_2

Після смерті дідуся, ОСОБА_10, відкрилася спадщина на належне йому на день смерті майно.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_10 заповіт не складав, а відтак спадкування після його смерті здійснюється за законом, і спадкоємцями його майна, відповідно до ст. 1261 ЦК України, були дружина, ОСОБА_10 та діти, ОСОБА_2М та ОСОБА_13, який помер 18.02.1994 року, а тому спадкоємцем майна, з врахуванням положень ст. 1266 ЦК України, є його дочка, внучка спадкодавця ОСОБА_10, позивачка у справі, ОСОБА_7, яка на день смерті спадкодавця була неповнолітньою.

З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_10, який помер 10.02.2004 року, державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори заведена спадкова справа №428/04 та видані оспорювані свідоцтва про право на спадщину за законом №2-1696 та №2-1698, спадкове майно, на яке видані свідоцтва складалося з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 та грошових вкладів з нарахованими процентами і всіма видами компенсаційних нарахувань на банківських рахунках в ПАТ «Ощадбанк».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який дав належну оцінку зібраним у справі доказам та прийшов до вірного висновку про те, що оскільки оспорюваними свідоцтвами про право на спадщину за законом №2-1696 та №2-1698, підтверджується, що все майно після смерті ОСОБА_10 успадкував лише його син, ОСОБА_2, а спадкоємець майна ОСОБА_7, яка згідно зі ст. 1265 ЦК України є спадкоємцем за правом представлення, не була закликана до спадкування, що свідчить про порушення її прав та законних інтересів, а відтак позовні вимоги про визнання недійсними цих свідоцтв є підставними.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_7 не прийняла спадщини, оскільки не подавала до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яку, як вважає апелянт, спадкоємець ОСОБА_7 повинна була подати з врахуванням положень ч. 3 ст. 1269 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до положень ст. 1269 ЦК України особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, тобто, подання заяви особою, яка досягла чотирнадцяти років є правом, а не обов»язком неповнолітньої особи.

Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 прийняла спадщину, відповідають положенням ч. 4 ст. 1268 ЦК України, оскільки на момент смерті спадкодавця була неповнолітньою.

Згідно ст. 1301 ЦК, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видано, не має права на спадкування, а також у інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз»ясненнями п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути : визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, порушення у зв»язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

На думку колегії суддів, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом №2-1696 та №2-1698, виданим ОСОБА_2 після смерті його батька, ОСОБА_10, який помер 10.02.2004 року, оскільки такі були видані з порушенням чинного законодавства про спадкування, що призвело до порушення прав та законних інтересів інших спадкоємців, а саме, прав та законних інтересів позивачки у справі ОСОБА_7, спадкоємцю за правом представлення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог ніким не оскаржується, а відтак його законність та обґрунтованість в цій частині вимог ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – відхилити.

Заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 15 квітня 2016 року – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_14