Рішення № 70303783, 08.11.2017, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/480/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2017 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кіпчарського О.М.

секретаря судового засідання Притули І.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Золочівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису про реєстрацію права власності, визнання права власності на частину майна, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Золочівська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання права власності на частину житлового будинку. В обґрунтування поданої заяви, вказує, що 04.09.2015 року помер її батько ОСОБА_7, як наслідок відкрилась спадщина на його спадкове майно. За життя батько заповіту не складав, вона являється спадкоємицею першої черги за законом. Інші спадкоємці за законом – її мати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на спадкове майно не претендують. За життя батькові належала частина будинку № 56 по вул. Шевченка в с. Жуличі Золочівського району Львівської області, що мав статус колгоспного двору. Станом на 15.04.1991 року у вказаному будинку були зареєстрованими та проживали її батько ОСОБА_7 та його мати, тобто її бабця, ОСОБА_3, зазначені особи були членами колгоспного двору. В лютому 2017 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на спірний житловий будинок. Вказує, що такі дії відповідача порушують її спадкові права, оскільки половина спірного житлового будинку мала б належати її покійному батькові, відповідно вона має право успадкувати цю частку.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять такі задовольнити. Позивач додатково пояснила, що її батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_5 одружились в 1985 році. У шлюбі у них народилось двоє дітей – вона та її сестра ОСОБА_6 Разом з батьками вони проживали у ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач не може пригадати з якого часу вона проживає у м. Золочеві, як і не може вказати чи проживала вона з батьками в спірному житловому будинку, однак, не заперечує, що зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 із часу свого народження. Вказує, що батько інколи їздив в с. Жуличі, проте з якою метою, та чи проживав там її батько, вона пояснити не змогла. Протягом усього часу батько був зареєстрований у спірному житловому будинку. Із своєю бабцею – відповідачкою ОСОБА_3 жодних стосунків вона не підтримувала та не підтримує.

Представник позивача додатково пояснив, що ОСОБА_7 був членом колгоспного двору, працював у колгоспі до 1989 року. Наприкінці 1980-их років потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, зазнав серйозної травми ноги, тривалий час лікувався, в зв’язку із травмою отримав інвалідність другої групи. Станом на 15.04.1991 року ОСОБА_7 був членом колгоспного двору, право на частку в майні колгоспного двору не втрачав, а тому його спадкоємці правомірно претендують на свою частку у спірному будинковолодінні. ОСОБА_3 не була одноосібним власником будинку, а тому неправомірно зареєструвала на нього право власності.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник проти заявленого позову заперечили, просять у задоволенні такого відмовити. ОСОБА_3 пояснила, що проживала із дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в с. Жуличі Золочівського району Львівської області. ЇЇ чоловік вже давно помер, а їхній будинок згорів. В 1970-их роках вона разом із дітьми почала проживати із ОСОБА_9 в будинку, що розташований за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Жуличі, вул. Шевченка, 56. Шлюбу з останнім вона не укладала, згодом він теж помер. В будинку залишились проживати вона та двоє її дітей. На початку 1980-их років її донька ОСОБА_8 вступила до навчального закладу та переїхала на постійне проживання до м. Тернополя, згодом одружилась та постійно проживає у м. Львові. В спірному будинку ОСОБА_10 незареєстрована, фактично там не проживала. ЇЇ син ОСОБА_7 на початку 1980-их років, точної дати вона не пригадує, був засуджений за вчинення злочину та відбував покарання у м. Дрогобичі Львівської області. В 1984 році він повернувся в с. Жуличі, певний час працював трактористом в колгоспі. В 1985 році він одружився із ОСОБА_5 та переїхав на постійне проживання до м. Золочева, де проживав у батьків своєї дружини. У 1986 році у нього народилась дитина – позивач у справі ОСОБА_1, а згодом друга донька – ОСОБА_6 Син зловживав алкогольними напоями, стосунків вона з ним не підтримувала, в с. Жуличі він фактично не приїжджав, по господарству їй не допомагав, їй відомо, що син постійно працював у водоканалі у м. Золочеві.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась, причини неявки не повідомила.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, подала заяву про розгляд справи у її відсутності та про визнання позову.

Представник Золочівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, відповідача ОСОБА_3 та її представника, покази свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з огляду на таке.

В ході судового розгляду судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 доводиться матір’ю ОСОБА_7 та ОСОБА_8

ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії ІІІ-СГ №449491, виданого районним відділом ЗАГС м. Золочів Львівської області 11.03.1986 року.

Як вбачається із копії свідоцтва про шлюб серії 1-СГ №163590, 11.08.2007 року ОСОБА_14 уклала шлюб із ОСОБА_15 Після укладення шлюбу останній змінено прізвище на ОСОБА_15.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 доводиться бабцею позивачу ОСОБА_1

ОСОБА_7 помер 04.09.2015 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-СГ №400155, виданого Почапівською сільською радою Золочівського району Львівської області 07.09.2015 року.

ОСОБА_7 був зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4. При цьому, у вказаному житловому будинку ОСОБА_7 зареєстрований з 1970 року і по день його смерті, що підтверджується відповідними книгами погосподарського обліку та багатьма довідками, що видані в різні роки Почапівською сільською радою Золочівського району Львівської області. Факту реєстрації ОСОБА_7 у спірному житловому будинку протягом вказаного періоду сторони не оспорюють.

Із записів у погосподарських книгах на спірне будинковолодіння, що розташоване за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Жуличі, вул. Шевченка, 56, вбачається, що впродовж багатьох років дане господарство мало різні особові номери.

Як вбачається із записів за період 1961-1969 років, головою даного господарства був ОСОБА_9, окрім цього, з ним проживала його дружина ОСОБА_16 Остання померла 03.10.1969 року, що також відображено у відповідних записах книг погосподарського обліку. Статус ОСОБА_9 вказано як колгоспник.

Після смерті ОСОБА_16, у спірному будинку проживали ОСОБА_9, ОСОБА_3 та її діти ОСОБА_7, ОСОБА_8

В наданих суду поясненнях ОСОБА_3 вказала, що з ОСОБА_9 вона одруженою не була, проживала разом з ним у належному йому будинку, оскільки сама була вдовою, а її будинок згорів.

При цьому, в деяких книгах обліку, зокрема за 1974-1976 та 1980-1984 роки її статус вказано як квартирантка, в інших - як жінка.

Відомості про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_3 були одруженими, відсутні. Будь-яких підтверджень тому, що вони перебували у шлюбі, не має.

У 1983-1984 роках, точної дати судом не встановлено, ОСОБА_9 помер.

Після його смерті, головою господарства вказано ОСОБА_3, яка працювала в колгоспі «ОСОБА_8 і молот» на посадах телятниці та доярки. Остання вибула з місця проживання 03.02.1995 року та повернулась назад у 2004 році.

ОСОБА_8 вибула з місця проживання на навчання та в подальшому до с. Жуличі не поверталась.

Щодо ОСОБА_7 у книгах погосподарського обліку вказано, що він працював у колгоспі «ОСОБА_8 та молот» на посаді тракториста, в подальшому був засуджений до позбавлення волі, вибув до м. Дрогобича. У 1984 році повернувся до с. Жуличі, однак подальші відомості про його роботу та ведення господарства у книгах відсутні.

Із копій виписок з рішень правління колгоспу «ОСОБА_8 і молот» від 15.03.1986 року та 29.03.1987 року, а також із довідки від 04.05.1990 року, вбачається, що ОСОБА_7 був членом колгоспу «ОСОБА_8 і молот» в період з 01 січня 1978 року по 30 червня 1979 року та з 01 січня 1985 року по 31 грудня 1989 року, в стаж роботи йому зараховано 1985 та 1986 роки, в яких він працював, однак, з поважних причин не виробив встановленого мінімуму вихододнів.

ОСОБА_7 приймав участь в колгоспному виробництві в період 1985-1986 та 1988-1989 років, що підтверджується відповідною копією відомості за цей період, кількість відпрацьованих днів за 1988-1989 роки є незначною.

06.02.1990 року ОСОБА_7 надано статус інваліда другої групи, що підтверджується довідкою МСЕК від цього ж дня. В подальшому строк дії групи неодноразово продовжувався.

Як вбачається із довідки № 281 від 10.07.2017 року, виданої виконавчим комітетом Почапівської сільської ради Золочівського району Львівської області, ОСОБА_7 не проживав в спірному житловому будинку з часу одруження – 27.07.1985 року по день своєї смерті.

Водночас, згідно довідки виконавчого комітету Почапівської сільської ради Золочівського району Львівської області від 21.10.2015 року № 562, станом на 15.04.1991 року у вказаному житловому будинку був зареєстрованим та проживав ОСОБА_7 Спірний житловий будинок значився за ОСОБА_3, як колгоспний двір.

В судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка, сільський голова Почапівської сільської ради Золочівського району Львівської області ОСОБА_13 надав показання, що проживає в с. Жуличі тривалий час та особисто знав ОСОБА_7 Останній одружився у 1985 році, після чого переїхав проживати до своєї дружини у м. Золочів та більше до села не повертався. Вказує, що також працював у колгоспі «ОСОБА_8 і молот», але щоб там працював ОСОБА_7 не пригадує, не виключає, що такий міг працювати в колгоспі на іншій дільниці. Знає, що ОСОБА_7 отримав травму після дорожньо-транспортної пригоди, в подальшому працював у водоканалі в м. Золочеві. Пояснити розбіжність в довідках щодо часу фактичного проживання ОСОБА_7 в спірному будинку свідок не зміг, повторно ствердив, що останній фактично вибув із села з часу одруження, матері по господарству не допомагав. В 1995 році ОСОБА_3 вибула із села Жуличі та повернулась назад у 2004 році. Окрім цього, свідок не зміг пояснити, яким чином виконавчим комітетом Почапівської сільської ради Золочівського району Львівської області було видано довідку ОСОБА_6 № 382 від 07.09.2015 року, якою засвідчено факт, що остання поховала ОСОБА_7 за власні кошти, проживала з ним без реєстрації до дня смерті та вела з ним спільне господарство, хоча усі сторони спору, в тому числі позивач, вказали, що на день смерті ОСОБА_7 в с. Жуличі не проживав. З даного приводу свідок ОСОБА_13 вказав, що сільська рада видає багато довідок, з метою, щоб люди отримали компенсацію на поховання, зміст багатьох довідок фактично не перевіряється.

Будучи допитаними в якості свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вказали, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_5 впродовж тривалого часу та знають сім’ю ОСОБА_7. ОСОБА_7 проживав у селі до 1985 року, в подальшому одружився, мав двох дітей, фактично проживав із сім’єю у м. Золочеві. ОСОБА_3 він практично не провідував, спільного господарства з нею не вів. В дорожньо-транспортну пригоду він потрапив вже після одруження, проживаючи в ІНФОРМАЦІЯ_2. Спірне будинковолодіння перебуває в занедбаному стані, по господарству ОСОБА_3 ніхто не допомагав. Внуки ОСОБА_3 не навідували, в селі ніколи не проживали.

Показання свідків підтвердила і сама позивач, яка зазначила у своїх поясненнях, що зареєстрована у м. Золочеві з часу свого народження, тобто з 1986 року. Не пригадує, щоб вона проживала в с. Жуличі, її батько теж постійно проживав у м. Золочеві.

06.01.2016 року ОСОБА_3 зареєструвала право власності на спірний будинок, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 51477014, видане державним реєстратором Золочівського районного управління юстиції ОСОБА_17

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1216,1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На момент відкриття спадщини, право власності ОСОБА_7 на частку в спірному будинковолодінні зареєстрованим не було.

За доводами позивача, її батько ОСОБА_7 працював в колгоспі «ОСОБА_8 і молот», був членом колгоспного двору, станом на 15.04.1991 року був зареєстрованим та проживав в будинку, що розташований за адресою: Львівська область, Золочівський район, с. Жуличі, вул. Шевченка, 56, права на частку в майні колгоспного двору не втратив, а тому йому належить ? частина спірного майна.

При цьому, позивач покликається на норми ст. 120, 123 ЦК УРСР, відповідно до яких майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Окрім цього, позивач вказує, що згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Позивач зазначає, що ОСОБА_7 права на частку в майні двору не втрачав, внаслідок отриманої травми був інвалідом, а тому його право на частку в майні не могло бути припиненим.

Водночас, з вказаного приводу свою позицію неодноразово висловлено Верховним судом України.

Так, згідно правових висновків, що викладені у постановах №6-192цс14 від 24.12.2014 року та № 6-350цс15 від 18.11.2015 року, що прийняті Верховним судом України за наслідками перегляду судових рішень в зв’язку з неоднаковим застосовуванням одних і тих же норм матеріального та процесуального права, порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських ОСОБА_16 народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26 , а згодом – Вказівками № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 5-24/26 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім’ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, належать до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

При вирішенні судами спору про право власності на майно колишнього колгоспного двору застосування норм статей 120, 123 Цивільного кодексу Української РСР без належного з’ясування питання щодо правильності зарахування будинку до суспільної групи господарств – колгоспний двір, яка визначалася відповідно до Вказівок по веденню по господарського обліку в сільських ОСОБА_16 народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом – Вказівок по веденню по господарського обліку в сільських ОСОБА_16 народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69, є помилковим.

Відступати від вказаних правових висновків суд підстав не вбачає.

Сам по собі факт реєстрації ОСОБА_7 у спірному будинковолодінні та його членство і праця в колгоспі «ОСОБА_8 і молот» на посаді тракториста, не є свідченням того, що спірне майно відносилось до колгоспного двору.

ОСОБА_3, а відповідно і її діти, були вселені у спірне будинковолодіння на правах піднаймача (квартиранта), свідченням чого є відповідні записи у погосподарських книгах.

Інформація про придбання спірного майна до 15 квітня 1991 року, як це передбачено п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” – відсутня.

В матеріалах справи не має будь-яких відомостей того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 отримували основні доходи від суспільного господарства колгоспу та спільно вели особисте підсобне господарство на надій їм присадибній земельній ділянці, що є обов’язковою ознакою віднесення господарства до колгоспного двору.

За відсутності таких відомостей та інформації, зарахування будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір не є можливим.

Окрім цього, в ході розгляду справи, зокрема з показів свідків та пояснень позивача, встановлено, що ОСОБА_7 ще до отримання травми та встановлення йому інвалідності, фактично вибув із спірного будинковолодіння, оскільки в 1985 році одружився та разом із своєю сім’єю проживав у м. Золочеві.

Зважаючи на вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що заявлений позов є безпідставним, а тому в задоволенні такого слід відмовити.

Керуючись ст. 15,16 ЦК України, ст. 120,123,563 ЦК УРСР, ст. 3, 10,57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України,-

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Золочівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису про реєстрацію права власності, визнання права власності на частину майна – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через Золочівський районний суд Львівської області, шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.