Рішення № 70303318, 15.11.2017, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7248/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді - Городецької Л.М.,

при секретарі - Думичі Р.М.,

з участю представника

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним, мотивуючи позовні вимоги наступним. 25 серпня 2015 року між нею та відповідачем укладено кредитний договір №Р24.181.72205. Стверджує, що вказаний договір є недійсним, оскільки Розділ 2, 3. 4, 5 Договору містить умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах Банку. Крім того, договір не містить умов його припинення, таким чином, останній не відповідає вимогам п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відповідно до якої договір про надання фінансових послуг повинен містити порядок зміни і припинення його дії. Поряд з тим, спірний договір не містить усіх необхідних умов, які передбачені ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема детального розпису загальної вартості кредиту, річної відсоткової ставки кредиту. На її думку, під час укладення договору було порушено порядок розрахунку та погодження сторонами ціни договору, зокрема встановлення загальної сукупної вартості кредиту та погодження вартості послуг Банку. Також, п.4.2.4 договору містить дискримінаційні умови розкриття інформації, яка стала відомою банку про клієнта, що дає можливість використати її на шкоду споживачу, а укладення спірного договору стало наслідком нечесної підприємницької практики зі сторони відповідача. Просить суд визнати недійсним кредитний договір №Р24.181.72205 від 25 серпня 2015 року укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 з моменту його укладення; звільнити її від сплати судового збору.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та у доповненнях до неї.

Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, подала клопотання про проведення розгляду справи без її участі та письмові заперечення проти позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 25 серпня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір №Р24.181.72205 про надання споживчого кредиту на суму 34998 грн. (а.с.7-8).

Як визначено в статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, тобто на момент укладення спірного договору) передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Як встановлено матеріалами справи, позивач ОСОБА_2 підтвердила, що кредитодавець 25 серпня 2015 року, до підписання кредитного договору, надав їй у письмовій формі інформацію про умови кредитування, зокрема з приводу можливої суми кредиту, строк на який кредит може бути одержаний (60 місяців), наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі, між зобов'язаннями споживача - готівкова (видача коштів з каси Кредитодавця) та безготівкова, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, ануїтет на схема погашення кредиту, орієнтована сукупна вартість кредиту, яка становить 69006,79 грн. (Копія Довідки-повідомлення, яка власноручно підписана позивачкою) (а.с. 64).

Відповідно до п.5.1 Договору, Позичальник заявляє та гарантує, що Банк повідомив йому у належній формі та в повному обсязі інформацію, передбачену ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначена інформація йому відома та зрозуміла, із вказаним законом він ознайомлений; він ознайомлений із тарифами Банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу Договору з усіма додатками, у тому числі, Графіком щомісячних платежів, йому вручено Банком при підписанні Договору з усіма додатками, у тому числі, Графіком щомісячних платежів, йому вручена Банком при підписанні Договору, умови даного Договору він вважає справедливими, і такими, що відповідають його інтересам.

На думку суду, не відповідає фактичним обставинам справи покликання позивачки на те, що ОСОБА_3 котра уклала спірний кредитний договір від імені Банку, не мала для цього відповідного обсягу повноважень, оскільки це спростовується наявною у матеріалах справи довіреністю (а.с.26).

Крім того, необґрунтованими є доводи позивачки щодо неправомірності положень Кредитного договору про право Банку передати її персональні дані третім особам, адже згідно п.6.1 Кредитного договору та Письмової згоди фізичної особи-клієнта Банку від 25 серпня 2015 року, клієнт надає згоду на збирання, накопичення, використання та обробку персональних даних, отриманих Банком з метою надання банківських послуг. Дане право діє безстроково до моменту письмового скасування.

Відповідно до п.п. 3, 5 ст.11 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закону), підставами для обробки персональних даних є, серед іншого, укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних; необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом.

Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі, зокрема , припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом (п.2 ч.2 ст.15 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини за кредитним договором між сторонами не припинені.

Згідно п.15 ч.2 ст. 6, ст.ст. 9, 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», встановлено обов'язок суб'єкта первинного фінансового моніторингу отримувати, обробляти та зберігати персональні дані, оскільки надання або отримання кредиту (позики) є фінансовою операцією, а відповідач при її здійсненні зобов'язаний проводити верифікацію та ідентифікацію клієнта та зберігати документи з персональними даними не менше п'яти років після завершення фінансової операції, завершення ділових відносин з клієнтом.

Згідно ст.2 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, здійснених повністю або частково в інформаційній (автоматизованій) системі та/або в картотеках персональних даних, які пов'язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про фізичну особу.

Підставами виникнення права на використання персональних даних є, зокрема згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних. Суб'єкт персональних даних має право при наданні згоди внести застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних (п.1 ст.11 Закону).

Особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними (ч.1 ст.8). Суб'єкт персональних даних має право , серед іншого, відкликати згоду на обробку персональних даних.

Аналіз змісту вказаних вище правових норм дає підстави вважати, що право особи на відкликання згоди на обробку персональних даних може стосуватись майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.

Поряд з тим, як встановлено у судовому засіданні, Позичальник під час укладення оспорюваного договору була ознайомлено із його текстом та змістом в цілому, у тому числі з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни їх викладу не висловила.

Згідно ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди. Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач не скористався вказаним вище правом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу вимог ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Окрім того, не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи покликання позивачки на дискріманаційні умови кредитного договору та їх несправедливість.

За статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

При укладенні оспорюваного договору сторони передбачали у ньому, усі вимоги законодавства, що стосуються їх чинності встановлені ЦК України та Законом України «Про захист прав споживача».

Підставою для визнання договору недійсним є недодержання стороною чи сторонами вимог закону в момент укладення договору.

Судом встановлено, що укладення оспорюваного договору відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства. Посилання позивача як на підставу визнання недійсним договору - не ознайомлення з умовами кредитку та не надання у повному обсязі інформації про умови кредитування суд оцінює критично, оскільки у кредитному договорі передбачено умову про ознайомлення сторін з усіма умовами кредитування відповідно до чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, у відповідності до вимог ст.214 ЦПК України, суд виходить із того, що ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 638, 627 ЦК України, суд -

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача та визнання кредитного договору №Р24.181.72205 від 25 серпня 2015 року недійсним - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.М.Городецька