Ухвала суду № 70302885, 15.11.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 322/279/17 Головуючий у 1 інстанції: Шиш А.Б.

Провадження №22ц/778/3621/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 14 липня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вказаним, посилаючись на те, що 18 жовтня 2011 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір, згідно якого ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 1000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань відповідачем, станом на 31 грудня 2016 року, у відповідача виникла заборгованість в сумі 26674 гривні 01 копійка, а саме 1143 гривні 26 копійок – заборгованість за кредитом, 20029 гривень 37 копійок – заборгованість по відсотках за користування кредитом, 3755 гривень – заборгованість за пенею та комісією, 500 гривень штрафу (фіксована частина) та 1246 гривень 38 копійок штрафу (процентна складова).

Посилаючись на ці обставини, банк просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 26674 гривні 01 копійка.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 14 липня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом попередньої інстанції, 18 жовтня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 було укладено договір, згідно якого ОСОБА_5 отримав кредит в сумі 1000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань з 31 травня 2012 року, у нього виникла заборгованість за кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язався вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди ( ст.611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення – невиконання зобов'язання в обумовлений строк.

В законодавстві визначають різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

За правилом пункту 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг, строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт) за кредитними картками з встановленим мінімальним щомісячним платежем, а також овердрафту, що виникає по таким карткам, приведений у пам’ятці клієнта/довідці про умови кредитування, що є невід’ємною частиною договору, а також встановлюються даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами і частину заборгованості за кредитом. Згідно зі статтею 212 ЦК України, у випадку наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) в повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості.

Відповідно до п. 2.1.1.12.6.3 Умов та Правил надання банківських послуг проценти за користування кредитом (кредитним лімітом) та/або овердрафтом нараховуються в дату їх сплати, передбачену пунктами 2.1.1.12.4 і 2.1.1.12.5, при цьому проценти розраховуються щомісячно за кожний календарний день за фактично витрачені в рахунок Кредиту та/або овердрафту кошти, з дня списання суми з карткового рахунку до дня, коли кредит (кредитний ліміт) та/або овердрафт стають простроченим кредитом.

Разом з цим, відповідно до п. 2.1.1.12.6.4 Умов та Правил надання банківських послуг, у разі непогашення суми простроченого кредиту (кредитного ліміту, кредитної лінії), овердрафту або його частини понад 210 днів увесь, кредит (овердрафт) вважається простроченим та нарахування з дати переведення кредиту (овердрафту) у статус прострочених боргових зобов’язань проводяться згідно з п.п. 2.1.1.12.6.1. На залишок простроченої заборгованості позичальник сплачує пеню у розмірі, зазначеному в п. 2.1.1.12.6.1 цих Умов. При цьому винагорода відсотки за користування кредитом не сплачуються.

Далі суд попередньої інстанції зазначив, що з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості випливає, що безперервна прострочена заборгованість відповідача з повернення кредиту виникла з 31 травня 2012 року, відтак період прострочення повернення відповідачем частини кредиту у 210 днів розпочався з 01 червня 2012 року (ч. 1 ст. 253 ЦК України) та закінчився 27 грудня 2012 року.

Отже, після 27 грудня 2012 року весь кредит став простроченим, відповідно до пунктів 2.1.1.12.4, 2.1.1.12.6.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, враховуючи домовленість сторін про дострокове повернення всієї суми кредиту, повинна обчислюватися з дня, до якого вся сума кредиту мала бути повернута відповідачем.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 посилався, зокрема, на те, що позивач звернувся з позовом за межами строку позовної давності.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, останній платіж ОСОБА_5 було здійснено 26 травня 2012 року.

Судом першої інстанції також встановлено, і цей факт не оспорено банком, 12 червня 2014 року позивачем з бонусного рахунку відповідача було здійснено автоматичне погашення частини кредиту, в сумі 155 гривень, що не свідчить про визнання відповідачем свого боргу та не може слугувати підставою для переривання позовної давності, з чим погоджується і колегія суддів.

Враховуючи, що останнім днем погашення кредиту в повному обсязі є 27 грудня 2012 року, право на подачу позову у позивача виникло 28 грудня 2012 року.

З позовом у цій справі банк звернувся 01.03.2017 року (а.с. 2).

Таким чином, як вірно встановив суд попередньої інстанції, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом поза межами встановленого законом строку позовної давності, а тому суд вірно відмовив в позові з цих підстав.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа №6-14цс14) та від 18 червня 2014 року (справа №6-61цс14)., які відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Доводи апеляційної скарги в тому числі і щодо необхідності стягнення процентів за останні три роки, неврахування іншої правової позиції ВСУ, невірним застосуванням судом норм законодавства, зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався апелянт в суді першої інстанції, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

На підставі вищенаведеного,судова колегія вважає,що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 14 липня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: