Ухвала суду № 70302838, 16.11.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11977/17

Провадження № 22-ц/779/1650/2017

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Ясеновенко

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Горейко М.Д., Матківського Р.Й.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів за апеляційною скаргою ТОВ «Єврокар Україна» на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

У апеляційній скарзі ТОВ «Єврокар Україна» посилається на незаконність ухвали суду.

Апелянт зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 109 ЦПК позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Судом не було враховано того, що згідно ст.18 Договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, місцезнаходження відповідача – 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корпус,57 оф.57/1, а фактичне місце розташування – Дарницький район м. Києва, а тому дана справа підсудна Дарницькому районному суду м. Києва.

Апелянт вказує на те, що спір між сторонами виник з договірних відносин, які регулюються Цивільним кодексом України, а не Законом України «Про захист прав споживачів», а тому встановлена ч.5 ст. 110 ЦПК України альтернативна підсудність на дані правовідносини не поширюється.

Відповідач також зазначає, що підстави позову, зазначені у позовній заяві, взагалі не стосуються законодавства про захист прав споживачів, позивачем не вказано, які норми ЗУ «Про захист прав споживачів» порушено, який спосіб захисту порушеного права передбачено цим Законом.

Апелянт зазначає, що відповідно до роз’яснень п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 137 ЦПК щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості про те, яке право споживача порушено, коли і в чому це виявилося, про способи захисту, які належить вжити суду.

Відповідач вказує на те, що підсудність справ визначається за предметними та територіальними ознаками, а оскільки предметом позову в даній справі є стягнення коштів у зв’язку з визнанням договору недійсним з підстав відсутності нотаріального посвідчення правочину та відсутності у відповідача ліцензії, то такий спір не підсудний Івано-Франківському міському суду.

Крім того, укладеним між сторонами договором було передбачено місце виконання умов договору, а саме м. Київ.

Також зазначає, що відповідно до ст.ст. 26, 28 ЗУ «Про захист прав споживачів» звертатись до суду із позовами про захист прав споживачів мають право спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальні органи та органи місцевого самоврядування.

Просить ухвалу суду скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про місце і час розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

В заяві зазначив, що 15.03.2017 року уклав з відповідачем договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов’язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування автомобіль «Kia Sportage QL Comfort», а він відповідно зобов’язався сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно умов договору і у день укладення останнього сплатив на рахунок відповідача 54312 грн.

Позивач посилався на те, що договір не відповідає принципу справедливості та добросовісності, укладений з порушенням ст. 18 та ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки умови договору є несправедливими за наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, вчинений з використанням нечесної підприємницької діяльності, та в порушення ст. 799 ЦК нотаріально не посвідчений.

Зокрема, позивач посилався на те, що представник відповідача під час укладення договору пояснив, що лише після сплати коштів в сумі 54312 грн. договір буде вважатись укладеним, і він (позивач) вважав, що оплачує авансовий платіж, однак відповідач ввів його в оману, оскільки за умовами договору вказана сума є комісійною платою за організацію договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні плати, пов’язані з підготовкою та укладенням договору.

Позивач також посилався на положення ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» про те, що забороняється як таке, що вводить в оману недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач чи будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідно до ч.5 ст.110 ЦПК позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Враховуючи вищенаведене, доводи апелянта про те, що підстави позову, зазначені у позовній заяві, взагалі не стосуються законодавства про захист прав споживачів, позивачем не вказано, які норми ЗУ «Про захист прав споживачів» порушено, який спосіб захисту порушеного права передбачено цим Законом є безпідставними.

При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду про відкриття провадження у справі постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 313, 314, 315, ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ТОВ «Єврокар Україна» відхилити, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: М.Д. Горейко

ОСОБА_3