Рішення № 70301403, 07.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 33

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Городничої В.С.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам Державної казначейської служби України, ОСОБА_2, в інтересах якого діє Громадської організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація», на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Дніпропетровської місцевої прокуратури №3, третя особа: прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих незаконною бездіяльністю посадової особи органу прокуратури, –

В С Т А Н О В И Л А :

01 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він 05 серпня 2013 року звернувся до прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 із заявою про вчинення слідчим СВ Кіровського РВ ОСОБА_3 злочину, однак, прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 (на той час прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська) ОСОБА_4 не було внесено відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за вказаною заявою позивача. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2013 року визнано бездіяльність прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська ОСОБА_4 незаконною та зобов’язано прокурора внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_2 про кримінальне правопорушення від 05 серпня 2013 року. Бездіяльність прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_4, яка була встановлена судом, завдала йому, позивачу, значної матеріальної шкоди, фізичних страждань та моральної шкоди, він був змушений витратити дуже велику кількість часу та грошей, у зв’язку з чим він не працював, як наслідок не отримував доходи, а тому зазначає, що має право на відшкодування упущеної вигоди в розмірі 1392,48 грн. Крім того, ним були понесені витрати на надання йому адвокатських послуг та витрати на пальне для пересування по місту, відвідуючи адвоката, суд, прокуратуру. Таким чином, матеріальні збитки складають 672,00 грн. Моральну шкоду, з урахуванням душевних страждань, позивач оцінює у 18000,00 грн. Тому позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 2064,48 грн., моральну шкоду в сумі 18000,00 грн. та судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять у зв’язку з явкою до суду.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 300,00 гривень, в іншій частині позову відмовлено; судові витрати у вигляді судового збору віднесено за рахунок держави, у стягненні судових витрат, пов’язаних з явкою до суду, позивачу відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє ГО «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація», посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Із апеляційною скаргою звернулась також Державна казначейська служба, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг та часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у скасованій частині нового, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що позивач 05 серпня 2013 року звернувся до прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська із заявою про вчинення слідчим СВ Кіровського РВ ОСОБА_3 злочину (а.с. 22).

Однак посадовими особами прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська не було внесено відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за вказаною заявою ОСОБА_2

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2013 року у справі №203/4750/13-к визнано бездіяльність прокурора незаконною та зобов’язано прокурора внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_2 про кримінальне правопорушення від 05 серпня 2013 року (а.с.14).

Згідно повідомлення слідчого прокуратури Дніпропетровської області від 03.03.2014 року, досудове розслідування за зверненням ОСОБА_2 від 05 серпня 2013 року розпочате 11.12.2013 року (а.с. 34).

У зв'язку із набранням 15 грудня 2015 року чинності ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" №1697-У1І та згідно з наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 №76ш на території Дніпропетровської області міські, районні, районні у містах та міжрайонні прокуратури припинили свою діяльність шляхом реорганізації у місцеві прокуратури за територіальним принципом. Відповідно до Додатку до Закону України "Про прокуратуру" на території м. Дніпра створено чотири місцеві прокуратури, до територіальної юрисдикції якої належать райони міста, Солонянський та Дніпровський райони Дніпропетровської області. Так, прокуратура Кіровського району м. Дніпропетровська разом із прокуратурою Дніпропетровського району була реорганізована у Дніпропетровську місцеву прокуратуру №3.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Оскільки підставою для відшкодування шкоди є, встановлена ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2013 року незаконна бездіяльність прокурора в частині невиконання своїх службових обов'язків, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України, відповідно до якої обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 25 травня 2015 року №6-440цс16, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За змістом п. 9 Постанови Пленуму ВСУ №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, з відповідними змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування, відповідно до закону, шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія погоджується з висновком місцевого суду, що у зв’язку з викладеними вище фактами протиправної бездіяльності прокурора, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача.

Разом з цим, при визначенні моральної шкоди, що спричинена позивачу, у розмірі 300,0 грн. місцевим судом не взято до уваги всі фактичні обставини справи у їх сукупності, тривалість, характер, ступінь моральних переживань позивача та не наведено належного обгрунтування стягнення моральної шкоди у занизькому розмірі 300,0 грн.

При визначенні розміру моральної шкоди суд апеляційної інстанції враховує характер та ступінь душевних переживань позивача, які були викликані свавільним нехтуванням його правами, неправомірною бездіяльністю посадової особи органу прокуратури, що встановлена наведеним вище судовим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, необхідністю додаткових зусиль для відновлення права щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення на підставі заяви фізичної особи, в зв’язку з оскарженням зазначеної бездіяльності до суду; період порушеного права ОСОБА_2 з часу звернення його із заявою про вчинення кримінального правопорушення 05.08.2013 року до моменту відновлення його права у відповідності до ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2013 року у справі №203/4750/13-к, якою, зокрема, зобов’язано прокурора внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі вищевказаної заяви ОСОБА_2 Оцінивши встановлені факти у їх сукупності, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія дійшла висновку про необхідність стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн., який є достатньою і необхідною сатисфакцією за спричинені позивачу душевні страждання.

Посилання ОСОБА_2 на те, що рішеннями Європейського суду з прав людини на користь позивачів стягується моральна шкода у значно більших розмірах, – не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки розмір моральної шкоди визначається індивідуально у кожному конкретному випадку і належне детальне обґрунтування розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, наведене вище.

Разом з тим, колегія погоджується з правовим обґрунтуванням та висновком місцевого суду щодо необхідності відмови позивачу у стягненні на його користь матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, витрат на правову допомогу адвоката та на придбання пального в загальному розмірі 2064,48 грн., у зв’язку з недоведеністю даної позовної вимоги.

Позивачем не представлені суду докази, що відповідають вимогам ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження реальної можливості отримати дохід у розмірі 1392,48 грн. та його неотримання у зв’язку з неправомірними діями (бездіяльністю) винної особи; не представлені докази факту витрат на правову допомогу адвоката та розміру таких витрат; не надані докази витрачання придбаного автомобільного пального на суму 672,00 грн. саме для відвідування правоохоронних органів та суду; клопотання про витребування відповідних доказів судом позивачем не заявлені, що стверджується журналом та звукозаписом процесу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення на його користь 2064,48 грн. підлягає залишенню без змін.

Частиною 2 статті 85 ЦПК України передбачено, що витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Граничні розміри компенсації за судовими рішеннями витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз, витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, відповідно до статей 85-87 ЦПК визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Встановлено, що, у зв’язку з розглядом даної справи, позивач ОСОБА_2 два рази з’являвся за викликами до місцевого суду 30.05.2017 року та 26.06.2017 року. З урахуванням часу призначення кожного із вказаних судових засідань та періоду перебування позивача у суді до моменту закінчення даних засідань, а також враховуючи, що на дорогу від місця проживання позивача до місцевого чи апеляційного суду та на зворотній шлях позивач витрачав кожного разу, у середньому (зважаючи на особливості транспортного сполучення у м. Дніпрі), не більше двох годин, – колегія дійшла висновку, що, у зв’язку з розглядом даної справи, позивач витратив на відвідування судів 8 годин. Виходячи з погодинного мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи (19,34 грн.), розмір компенсації за відрив від звичайних занять дорівнює 154,72 грн. Однак, враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України та зміст позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягають судові витрати за ст. 85 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 15,47 грн. (154,72 грн. х 10%).

Колегія наголошує, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, керуючись положеннями ст. 303 ЦПК України, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у скасованій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, –

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_2, в інтересах якого діє Громадської організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна Громадська організація», – задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2017 року в частині розміру присудженої до стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 300,00 грн. та в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_2 судових витрат у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 15 (п’ятнадцять) грн. 47 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку.

Головуючий

Судді