
Справа № 195/1708/17
2/195/469/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И
16.11.2017 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області
Томаківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Скрипченко Д.М., при секретарі Левкович Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в зал суду сел. Томаківка цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05.11.2007 року на загальну суму 51 992,05 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами вказаного кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит на суму 3900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно умов укладеного договору, Договір складається із Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписав заяву на отримання кредиту та згоден з Умовами та правилами, тарифами складають між ним та Банком Кредитний договір, підтверджується підписом у заяві.
При укладанні Кредитного договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В ст.599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У порушення вимог статей 526,527,530 ЦК України та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Справу розглянуто згідно ч.2 ст.158 ЦПК України у відсутності представника позивача, який надіслав до суду заяву з проханням справу розглянути за його відсутності. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, та просить застосувати строк позовної давності.
Дослідивши подані документи, заслухавши відповідача, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті у їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, що складаються з копій заяви позичальника та умов надання кредитів фізичним особам, при укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, що може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, відповідно до укладеного договору б/н від 05.11.2007 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит на суму 3900 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно умов укладеного договору, Договір складається із Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
Відповідач належним чином не виконує умови договору, внаслідок чого, станом на 17.10.2017 р. заборгованість становить – 51 992,05 грн., яка складається з наступного: 4726,41 грн. – тіло кредиту; 41 213,64 грн. – заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом; 3100,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією.
Відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг штрафи становлять: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина); 2452,00 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором.
Відповідно до ст.ст.1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідач не визнаючи даний позов, заперечуючи проти його задоволення, звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності.
Відповідно до положень ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом встановлено, що позивачем нарахована заборгованість за період, який виходить за межі трирічного строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з положеннями ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У відповідності до роз'яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Згідно з п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Згідно ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Перебіг позовної давностіза вимогами кредитора,які випливають з порушення боржиком умов договору про погашення боргу частинами /щомісячними платежами/, починається стосовно кожної окремої частини, від дня,коли відбулося це порушення. Позовна давність у такому випадку обчислюється по кожному простроченому платежу.
Згідно ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст.10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі i щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього по обліку теплопостачання, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням.
Таким чином обставини позовних вимог не знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст.256, 257,258,267,1054 ЦК України, суд -
ВИРІШИВ:
У позові ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Томаківський районний суд.
Суддя: ОСОБА_2
Судове рішення № 70301340, Томаківський районний суд Дніпропетровської області було прийнято 16.11.2017. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 195/1708/17. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: