Рішення № 70299126, 15.11.2017, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( в повному обсязі)

Провадження № 2/300/225/2017

Справа № 300/626/17

15.11.2017 року смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді: Конепуд В.І., з участю секретаря с/з ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Воловець цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу посилаючись на те, що вони з відповідачем уклали шлюб 29.02.1992 року у Підполозянській сільській раді народних депутатів Воловецького району Закарпатської області за актовим записом №4. Від даного шлюбу народилося двоє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час є вже повнолітнім та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Причиною розірвання шлюбу є те, що кожен із них має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Відповідач нехтує сімейними цінностями, вчиняє вдома сварки, принижує позивачку та її батьків, які проживають разом з ними і є інвалідами. Відповідач веде себе з позивачкою грубо та наносить їй побої. 09.01.2017 року чоловік наніс їй легкі тілесні ушкодження, у зв?язку з чим притягувався до кримінальної відповідальності. Вказана поведінка відповідача негативно впливає на її психічний стан та кожен раз приносить їй душевні страждання. Відповідач не здатний підтримувати нормальну атмосферу в сім'ї, піклуватися про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Сімейне життя між подружжям поступово погіршувалось та призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Більше одного року сторони не ведуть спільного господарства та не проживають однією сім'єю.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та зазначила, що повторно звернулася в суд із заявою про розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 У листопаді 2016 року в задоволенні позову про розірвання шлюбу рішенням суду їй було відмовлено, як безпідставного. Підставою для повторного звернення до суду з аналогічним позовом стала протиправна поведінка відповідача ОСОБА_3, який 09.01.2017 року наніс їй легкі тілесні ушкодження та продовжує грубо поводитися з нею, тому подальше спільне сімейне життя та збереження шлюбу з відповідачем є неможливим, за наданий судом строк для примирення вони не примирились, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає. Протиправна поведінка ОСОБА_3 пагубно впливає на її стан здоров?я. Постійно тримає в напрузі як її, так і дітей. Прость суд залишити на її вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_5, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище "Райчинець" та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_6 на розгляд справи не з'явився, в судовому засіданні що відбулося раніше просив суд звернути увагу на зміну підстави та предмета заявленого позову про розірвання шлюбу - протиправну поведінку відповідача, яка загрожує здоров?ю позивачки і може призвести до непередбачуваних наслідків.

Відповідач ОСОБА_3 в суді позовні вимоги не визнав, на розірвання шлюбу не погодився. Вважає позов не обгрунтованим, оскільки вони з позивачкою проживають однією сім'єю, він забезпечує сім'ю коштами та робить все можливе для збереження один до одного взаємоповаги та підтримки, що фактично є моральною основою будь-якого шлюбу. Крім цього, позивачкою не надано доказів, що їх непованолітній син повинен проживати саме з нею, тоді як вона не забезпечена житлом, а проживає у своїх батьків. Відповідач також надав суду письмове заперечення щодо заявлених позовних вимог позивачки.

Неповнолітній син подружжя - ОСОБА_5 в суді пояснив, що після розірвання шлюбу батьків бажає проживати разом з матір?ю ОСОБА_2, батька ОСОБА_3 буде навідувати та періодично з ним зустрічатися.

Представник служби у справах дітей Воловецької РДА - головний спеціаліст ССД Воловецької РДА ОСОБА_7 на розгляд справи не з'явилась, надала суду заяву про проведення слухання справи без участі представника служби у справах дітей. Вважає за необхідне після розірвання шлюбу між сторонами, неповнолітню дитину ОСОБА_5 залишити на вихованні матері ОСОБА_2 ( а.с. 34-35 ).

Як вбачається із акту обстеження умов проживання дитини ОСОБА_5 за адресою: с. Підполоззя, № 80 Воловецького району, для виховання та розвитку дитини створені належні умови. Дитина проживає разом з бабою ОСОБА_8, дідом ОСОБА_9, матір?ю ОСОБА_2 та братом ОСОБА_4 Ставлення членів сім?ї до дитини хороше (а.с. 37-38 ) .

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 112 ч.2 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3, 4 ст.56 СК України).

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Розглядаючи заперечення відповідача ОСОБА_3 щодо розірвання шлюбу, залишення на вихованні неповнолітнього сина у позивачки та стягнення з нього судових витрат, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що воно не може бути взяте до уваги із слідуючих підстав.

Як вбачається з рішення Воловецького районного суду від 02.11.2016 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в задоволенні позову було відмовлено. Підставою для відмови в задоволенні позову було недоведеність позивачем своїх тверджень конкретними доказами ( а.с. 17).

Досліджуючі письмові докази суд звертає увагу на обставини, які мають суттєве значення по розгляду даної справи, а саме наявність обвинувального акту у кримінальному провадженні №12017070090000007 відносно ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого, ч.1 ст. 125 КК України. В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_3, 09.01.2017 року, близько 20.30 год., перебуваючи в житловому будинку №80, в с. Підполоззя, Воловецького району, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно, в ході сварки, наніс своїй дружині ОСОБА_2 один удар дерев'яною палицею по голові, внаслідок чого спричинив їй тілесне ушкодження у вигляді забійної рани тім'яної ділянки голови, яке згідно висновку експерта №7 від 12.01.2017 р. є легким тілесним ушкодженням. Вказані дії органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.1 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження. Суд, враховуючи спільну заяву сторін, думку прокурора, у відповідності до вимог ст. 46 КК України звільнив обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності.

Судом встановлено, що розлад в сім'ї є стійким та тривалим, позивачка вдруге звертається до суду з позовом про розірвання шлюбу, оскільки неправильна поведінка відповідача призвела до втрати взаємоповаги та небажання перебувати з останнім у зареєстрованому шлюбі. Сторони подружніх стосунків не підтримують, фактично спільного господарства не ведуть. Під час наданого судом строку для примирення не дійшли згоди, примирення між ними не відбулося.

Сторони не змогли створити міцної сім'ї, їх шлюб фактично існує формально, обставини та причини, які спонукали позивачку наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими. Подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими і це суперечило б інтересам одного з них та їх дітей, що має істотне значення. Протиправна поведінка ОСОБА_3 ставить під загрозу здоров'я позивача.

Таким чином, суд вважає встановленим, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їх дітей, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Позовна вимога ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітнього синаОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з нею, підлягає до задоволення з наступних підстав.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається із Закону України "Про охорону дитинства" від 21.06.2001 року №-2558-ІІІ, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Відповідно до "Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок", схваленої Постановою Верховною Радою України №475-XFV від 05.03.1999 року, держава захищає материнство та дитинство і визнає пріоритетність інтересів матері та дитини в суспільстві та забезпечує неухильне додержання законодавства України та норм міжнародного права стосовно сім'ї та жінок.

Згідно зі ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Згідно роз'яснень, що містяться в п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Пунктом 1 ст. 9 Конвенції про права дитини установлено можливість розлучення дитини з одним із батьків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід розірвати, неповнолітнього сина необхідно залишити на вихованні матері - позивача ОСОБА_2 та за її вибором залишити їй прізвище "Райчинець".

Відповідно до ст.113 Сімейного Кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Крім того, згідно зі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 640 грн.

Керуючись ч. 1 ст. 51 Конституції України, ст. ст. 10, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 215 ЦПК України, ст. 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити повністю.

Шлюб, зареєстрований 29.02.1992 року у Підполозянській сільській раді народних депутатів Воловецького району Закарпатської області за актовим записом №4 між ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - розірвати.

Неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 - залишити на вихованні матері у позивача ОСОБА_2.

Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_2 прізвище - "Райчинець".

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 ( шістсот сорок ) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:

Суддя: Конепуд В.І.