Ухвала суду № 70296029, 15.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Голоти Л.О.,

суддів : Зайцева А.Ю., Рибчинського В.П.,

за участю секретаря судового засідання Топольська В.О.,

та з участю : представника апелянта Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Вінницьке обласне управління ОСОБА_2,

апелянта ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_6 про відшкодування збитків та за позовом ОСОБА_4 до Державного ощадного банку України в особі філії - Вінницьке обласне управління про відшкодування збитків, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Вінницьке обласне управління ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ «Державний ощадний банк України») про відшкодування збитків.

Позов обґрунтував тим, що 05.07.2013 року між ним та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір про купівлю-продаж колісного транспортного засобу - марки ВАЗ модель 21134, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, зеленого кольору, за ціною 25100 грн. На виконання умов договору на рахунок відповідача 05.07.2013 року в касу банку було сплачено кошти в розмірі 25100 грн., проте після внесення коштів представник відповідача автомобіль позивачу не передав, що встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2016 року. Під час судового розгляду вказаної справи було досліджено копію облікової картки №72668763 від 19.09.2015 року, яка підтверджує, що представником банку було постановлено на облік автомобіль у ПП «Гермес» на ім?я ОСОБА_6, у власності якого автомобіль перебуває й досі. Таким чином, відповідач в порушення умов договору передав автомобіль іншій особі, в зв’язку з цим позивач зазнав постійних незручностей, оскільки ні машини, ні коштів, у нього не було. Крім того, через значне падіння курсу національної валюти за останні два роки, наразі позивач позбавлений можливості купити за 25100 грн. аналогічний автомобіль.

Виходячи з наведеного, положень ст. ст. 655, 663, 693 ЦК України, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії – Вінницьке обласне управління суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу колісного транспортного засобу від 05.07.2013 року в розмірі 25100 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.05.2016 року залучено до участі в справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_6

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» » в особі філії - Вінницьке обласне управління про відшкодування збитків.

Позов обґрунтував тим, що 05.07.2013 року між ним та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір купівлі-продажу колісного транспортного засобу. Відповідно до умов даного договору продавець зобов’язався продати, а покупець - оплатити вартість транспортного засобу. Предметом договору є транспортний засіб марки ВАЗ модель 21134, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, зеленого кольору, номер кузова ХТА21340В5036634.

На виконання даного договору, цього ж дня позивачем в касу банку було сплачено кошти в розмірі 25100 грн., однак, після внесення коштів відповідач автомобіль позивачу не передав, а передав його іншій особі, в зв’язку з цим, позивач звернувся у суд у березні 2016 року з позовом до відповідача про стягнення збитків.

Зазначає, що за користування коштами позивача відповідач зобов’язаний сплатити проценти згідно з ст. 1048 ЦК України за період з 06.07.2013 року по 16.09.2016 року, що становить 14468 грн.

Виходячи з наведеного, положень ст. ст. 536, 1048 ЦК України, ОСОБА_4 просив стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» » в особі філії - Вінницьке обласне управління проценти за користування грошовими коштами в період з 06.07.2013 року по 01.10.2016 року в розмірі 14468 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.05.2017 року об’єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про відшкодування збитків з цивільною справою за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про відшкодування збитків.

Справа раніше розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.07.2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12.08.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2017 року позов ОСОБА_4 до ПАТ «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_6, про відшкодування збитків задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_4 суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу колісного транспортного засобу від 05.07.2013 року в розмірі 25100 грн.

Позов ОСОБА_4 до Державного ощадного банку України в особі філії - Вінницьке обласне управління про відшкодування збитків - задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_4 проценти за користування грошовими коштами за період з 06.07.2013 року до 01.10.2016 року в розмірі 14468 грн.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України на користь ОСОБА_4 витрати на оплату судового збору в розмірі 1191 грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ПАТ «Державний ощадний банк України» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального й процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги позивача залишити без задоволення повністю.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає положенням ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

У справі встановлено, що 05.07.2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі заступника начальника філії Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк» - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підписано договір купівлі-продажу колісного транспортного засобу.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2., 2.1 вищевказаного договору, продавець зобов’язався продати, а покупець зобов’язався купити та оплатити вартість транспортного засобу. Право продавця на продаж товару підтверджується рішенням Липовецького районного суду Вінницької області у справі № 136/31/13-ц від 25.02.2013 року. Предметом даного договору є транспортний засіб марки ВАЗ, модель 21134, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, зеленого кольору, кузов/рама ХТА211340В5036634, двигун №111835555484.

Відповідно до пунктів 2.2., 3.1, 4.2 договору, товар на момент продажу знятий з обліку в органах ДАІ, вартість транспортного засобу становить 25100 грн. Продавець зобов’язується передати покупцю товар після внесення повної суми платежу, що підтверджуватиметься квитанцією.

Згідно з пунктів 6.1, 7.1, 7.2, 8.1 договору, право власності на товар, купівля-продаж якого здійснюється відповідно до даного договору, переходить від продавця до покупця в момент фактичної передачі товару та документів на нього. При цьому ризики випадкової втрати чи пошкодження товару переходять від продавця до покупця з моменту фактичної передачі товару. Покупець зобов’язався здійснити розрахунок за товар та підписати акт приймання-передачі транспортного засобу. Продавець зобов’язався передати товар та передати покупцеві всі необхідні документи для експлуатації автомобіля та реєстрації його в органах ДАІ та попередньо зняти товар з обліку в органах ДАІ. Сторони по договору домовились, що за неналежне виконання своїх зобов’язань, несуть відповідальність згідно законодавства України та умов цього договору.

Відповідно до копії квитанції № 40337640 від 05.07.2013 року, ОСОБА_4 сплатив в касу банку грошові кошти в розмірі 25100 грн., призначення платежу: за реалізоване майно по кредиту ОСОБА_7 дог. № 8948 від 09.11.2011 року. Із заяви на переказ готівки № 40337640 від 05.07.2013 року вбачається, що грошові кошти в розмірі 25100 грн. надійшли від позивача на користь відповідача.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2016 року у справі № 127/20336/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_6 про визнання права власності, зобов’язання вчинити дії, установлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ «Державний ощадний банк України» 05.07.2013 року був підписаний акт прийому-передачі, в якому зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу продавець передав, а покупець отримав транспортний засіб типу легковий комбі – В, марки ВАЗ, модель 21134, 2011 року випуску, зеленого кольору, держномер АВ 7929ВК, шасі ХТА211340В5036634, двигун 111835555484. Автомобіль повністю відповідає положенням договору купівлі-продажу. Разом із автомобілем продавець передав, а покупець отримав: свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії САР№019820; ключ запалення 1 шт.; транзитний номерний знак «02АК6304».

Проте, на підставі досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень позивача та показань свідків, було встановлено, що фактично автомобіль не був переданий ОСОБА_4

Із відомостей згідно бази даних АІС «ДАІ-2000» УДАІ УМВС України у Вінницькій області та Єдиного державного реєстру МВС України, станом на 11.12.2015 року власником спірного транспортного засобу марки ВАЗ, модель 21134, кузов ХТА211340В5036634, є ОСОБА_6.

Вирішуючи спір та задовольняючи позови, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України доведено свої позовні вимоги, оскільки позивачем у рахунок попередньої оплати за договором купівлі-продажу колісного транспортного засобу від 05.07.2013 року було сплачено в повному розмірі грошові кошти в сумі 25100 грн., однак відповідачем не були виконані зобов’язання за договором та не передано у власність позивачу спірний автомобіль. Суд також виходив з того, що оскільки розмір процентів спірним договором купівлі-продажу колісного транспортного засобу за порушення зобов’язання визначений не був, відтак їх слід нараховувати згідно облікової ставки НБУ, що діяла в період користування відповідними грошовими коштами відповідачем, тобто з 06.07.2013 року до 01.10.2016 року.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, враховано висновки і мотиви, з яких скасовано попереднє рішення суду судом касаційної інстанції, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують правильний висновок суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 656 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ст. 663 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем відповідно до ч. 3 ст. 10 ч. 1 ст. 60 ЦПК України доведено позовні вимоги, судова колегія вважає обґрунтованим, виходячи з нижченаведеного.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2016 року, яке набрало законної сили, у справі № 127/20336/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_6 про визнання права власності, зобов’язання вчинити дії, установлено, що між ОСОБА_4 та ПАТ «Державний ощадний банк України» 05.07.2013 року був підписаний акт прийому-передачі, в якому зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу продавець передав, а покупець отримав транспортний засіб типу легковий комбі – В, марки ВАЗ, модель 21134, 2011 року випуску, зеленого кольору, держномер АВ 7929ВК, шасі ХТА211340В5036634, двигун 111835555484. Автомобіль повністю відповідає положенням договору купівлі-продажу. Разом із автомобілем продавець передав, а покупець отримав: свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії САР№019820; ключ запалення 1 шт.; транзитний номерний знак «02АК6304». Проте, на підставі досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень позивача та показань свідків, було встановлено, що фактично автомобіль не був переданий ОСОБА_4

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставина не передання відповідачем автомобіля ОСОБА_4 є доведена.

Окрім цього, з копії квитанції № 40337640 від 05.07.2013 року убачається, що ОСОБА_4 сплатив в касу банку грошові кошти в розмірі 25100 грн., призначення платежу: за реалізоване майно по кредиту ОСОБА_7 дог. № 8948 від 09.11.2011 року (т.1 а.с. 9). З заяви на переказ готівки № 40337640 від 05.07.2013 року вбачається, що грошові кошти в розмірі 25100 грн. надійшли від позивача на користь відповідача (т.1 а.с. 38).

Судова колегія зазначає, що дійсність квитанції № 40337640 від 05.07.2013 року та факт надходження коштів відповідачем не оспорюється, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України зазначені обставини не підлягають доказуванню.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку також про необґрунтованість тверджень відповідача та третьої особи ОСОБА_3, що кошти згідно договору купівлі-продажу від 05.07.2013 року були внесені ОСОБА_8, а не позивачем, адже ОСОБА_8 не було надано доказів наявності в нього в день укладення договору та здійснення проплати готівкових коштів в розмірі 25100 грн., окрім цього, у справі встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договорів купівлі-продажу від 05.07.2015 року та із копії квитанції № 40337640 від 05.07.2013 року убачається, що платіж було здійснено від імені ОСОБА_4 в погашення кредиту ОСОБА_7.

Також із листа ПАТ «Державного ощадного банку України» адресованому позивачу від 05.07.2013 року №1531 слідує, що ОСОБА_4 внесено повну суму розрахунку за придбання транспортного засобу відповідно до встановленої стартової вартості висновком ТОВ «Експортно консалтинговий центр», яка станом на момент продажу становила 25084 грн. Ціна продажу склала 25100 грн. (т.1 а.с. 13).

Крім того, свідок ОСОБА_9 суду першої інстанції пояснив, що в день укладення договору знаходився в кабінеті, який для них із ОСОБА_3 є спільним і бачив, як позивач передав ОСОБА_3 кошти для внесення їх згідно умов договору купівлі-продажу.

Свідок ОСОБА_10 суду першої інстанції пояснив, що він виконував вказівку свого безпосереднього начальника - ОСОБА_3, а саме виписав довідку-рахунок на спірний автомобіль на ім’я ОСОБА_6

Отже, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу колісного транспортного засобу від 05.07.2013 року в розмірі 25100 грн.

Обґрунтованим колегія вважає також висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошовими коштами на підставі ст. ст. 536, 1048 ЦК України.

Судом вірно було враховано, що відповідачем допущено порушення зобов’язань за договором купівлі-продажу колісного транспортного засобу, проте зазначеним договором розмір процентів за порушення зобов’язання продавцем не визначений, а тому їх слід нараховувати згідно закону – облікової ставки НБУ, що діяла в період користування грошовими коштами позивача відповідачем.

Таким чином, оскільки кошти відповідачем були перераховані ОСОБА_4 02.10.2016 року, що не заперечується сторонами, отже у володінні та користуванні відповідача вони перебували з 05.07.2015 року по 01.10.2016 року, відтак розмір процентів за їх користування протягом вказаного періоду становить 14468 грн. Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині та розрахунками позивача, які в апеляційній скарзі відповідачем не оспорюються та не спростовані.

Доводи апеляційної скарги представника ПАТ «Державний ощадний банк України» про те, що договір купівлі-продажу, за формою не відповідає актам цивільного законодавства та фактично є протоколом про наміри, судова колегія вважає безпідставними, оскільки спірний договір купівлі-продажу є чинним і не визнаний недійсним, окрім цього, предметом розгляду у даній справі є стягнення суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу та процентів за користування грошовими коштами, а не відповідність договору купівлі-продажу вимогам законодавства.

На виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 22.02.2017 року судом були роз»яснені сторонам права, та відповідно право заявити клопотання про призначення відповідної експертизи. Сторони своїм правом не скористались. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для доведення факту належності підпису у заяві на переказ готівки платника ОСОБА_3 ні відповідачем, ні третьою особою заявлено не було.

У свою чергу позивач не заперечував той факт, що його кошти в касу вносив ОСОБА_3, оскільки той мав можливість доступу до каси без черги.

Твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_4 не вносив кошти за договором купівлі-продажу, через що автомобіль був оформлений на ОСОБА_6 спростовуються запереченнями представника Банку на позовну заяву ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на автомобіль від 18.09.2015 року, у яких представник визнавав позивача ( ОСОБА_4А.) покупцем транспортного засобу ВАЗ 21134, 2011р.в./ т.1 а.с.10/

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_8 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при задоволенні заяви позивача про зміну підстав позову, так як, на думку заявника, в даній заяві позивачем було змінено підставу і предмет позову, що суперечить ч. 2 ст. 31 ЦПК України, судова колегія вважає помилковими, адже до початку розгляду справи позивачем було змінено лише підстави позову, а предмет позову - грошові кошти позивачем не змінювався, а тому судом не було допущено порушення норм процесуального права.

Крім того, зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві. / п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»./

Згідно з ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У той же час, судова колегія вважає, що судом першої інстанції справа вирішена правильно та не допущено порушення норм процесуального права.

Інші наведені в апеляційних скаргах доводи також не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, судова колегія вважає, що зазначені в апеляційних скаргах доводи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Вінницьке обласне управління ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л. О. Голота

Судді А. Ю. Зайцев

ОСОБА_11

/підписи/

Згідно з оригіналом: