Рішення № 70294301, 07.11.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16235/16-ц

Провадження № 2/161/816/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Кихтюка Р.М.,

при секретарі – Козак О.А.,

з участю представника позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Панхім» до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ фірма «Панхім» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 19.04.2016 року водій ТзОВ «Панхім» ОСОБА_3 на бензовозі «КАМАЗ», р.н. НОМЕР_1, який є власністю ТзОВ «Панхім-Інвест» та перебуває в оренді у ТзОВ фірма «Панхім», виконував рейс по доставці нафтопродуктів, що належать ТзОВ фірма «Панхім» на замовлення ТОВ «Ресурси Полісся» в с. Бродки Миколаївського району Львівської області.

В подальшому, ввечері цього ж дня, водій ОСОБА_3 на пропозицію ОСОБА_2, який назвався представником покупця нафтопродуктів, заїхав на вказаному бензовозі до боксу ФГ «Поляна», що знаходиться за адресою: с. Бродки Миколаївського району по вул. Шкільній, 3а, в якому бензовоз повинен був залишатись на ніч до поступлення коштів від покупця нафтопродуктів на рахунок ТзОВ фірма «Панхім», які на рахунок фірми так і не поступили.

Водночас, 20.04.2016 р. ОСОБА_2 зачинив на замок двері вищевказаного приміщення боксу, де знаходився бензовоз, загородив виїзд причепом та трактором і не допускав до бензовоза водія ОСОБА_3 та злив із нього у власні ємкості дизельне паливо в кількості 10050,00 л. загальною вартістю 143 715,00 грн.

Вказує, що протягом періоду часу з 20 по 23 квітня 2016 р. ОСОБА_2 не допускав до вказаного бензовоза водія ОСОБА_3 та інших представників ТзОВ фірма «Панхім»: генерального директора ОСОБА_4, завідувача складом ОСОБА_5 та не давав можливості забрати бензовоз та дизпаливо.

20.04.2016 року генеральний директор ОСОБА_4 звернувся до Миколаївського відділення поліції Стрийського ВП ГУНП у Львівській області із заявами про незаконне заволодіння відповідачем вищевказаним транспортним засобом із дизпаливом і 22.04.2016 року під час виконання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей було виявлено відсутність дизпалива у бензовозі. При цьому, ОСОБА_2 пояснив, що він злив дизпаливо у власні ємкості ще 20.04.2016 року.

Вказує, що внаслідок винних дій ОСОБА_2 на дату подання позову ТзОВ фірма «Панхім» завдана майнова шкода в розмірі 59 481,02 грн., яка складається з наступного: 744,88 грн. – вартість 60 л. неповернутого дизпалива; 11991,80 грн. – витрати на відрядження працівників ТзОВ фірма «Панхім» до м. Миколаїв та с. Бродки; 1 814,84 грн. – витрат на пальне, що зазнало підприємство у зв’язку з поверненням нафтопродуктів та бензовоза; 7 109,50 грн. – витрат на залучення кредитних коштів згідно договору овердрафту; 18 910 грн. – упущена вигода; 18 910 грн. – штрафні санкції, що підприємство має сплатити за невиконання зобов’язань.

У зв’язку з чим, просив стягнути з відповідача на користь ТзОВ фірма «Панхім» 59 481,02 грн. завданої майнової шкоди.

В ході судового розгляду справи представником позивача подано суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині витрат на залучення кредитних коштів згідно договору овердрафту, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь ТзОВ фірма «Панхім» 72775,21 грн. завданої матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 23.10.2017 року залучено до участі в справі в якості позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Панхім» – як правонаступника товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Панхім».

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав з підстав, викладених у заяві про збільшення позовних вимог та просив її задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з’явилися, хоча про час та місце слухання справи були повідомлені судом належним чином. Доказів, які б вказували на поважність причини неявки до суду, не представлено, а тому суд ухвалив проводити заочний розгляд справи, у відповідності до ст. 224 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом з’ясовано, що 19.04.2016 року водій ТзОВ «Панхім» ОСОБА_3 на бензовозі «КАМАЗ», р.н. НОМЕР_1, виконував рейс по доставці нафтопродуктів, що належать ТзОВ фірма «Панхім» на замовлення ТОВ «Ресурси Полісся» в с. Бродки Миколаївського району Львівської області (а.с. ).

Оскільки після доставки пального, кошти за нього на рахунок товариства не поступили, то водій відмовився відпускати дизпаливо і як слідує із матеріалів кримінального провадження, зокрема, ухвали про проведення обшуку, відповідач самовільно перелив із вказаного бензовоза у власні ємкості привезене пальне (а.с. ). І вказані обставини сторонами не оспорюються.

Постановою від 29.06.2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140250000389 від 22.04.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України – закрито (а.с. ).

Проте, ухвалою слідчого судді Миколаївського районного суду Львівської області від 05.10.2017 року вказана вище постанова скасована (а.с. ).

Разом з тим, як вбачається із представлених доказів, відповідачу в подальшому стало відомо, що дизпаливо і бензовоз належить позивачу, однак відповідач заволодів нафтопродуктами без достатніх правових підстав і відмовився добровільно його повернути та чинив перешкоди у доступі до нього та його поверненні, чим спричинив позивачу майнову шкоду.

Частиною 1 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже, як слідує із акту № 1-27.04.16 від 27.04.2016 р. про виявлення нестачі продукції (товару) та актом списання № СпТ-000114 від 29.07.2016 р при відкритті автоцистерни після повернення виявлено нестачу 60 літрів дизельного палива на суму 744,88 грн. (а.с. ).

Крім того, позивачем понесені витрати на відрядження працівників товариства до с. Бродки Миколаївського району Львівської області з метою поверненням дизельного пального та бензовоза, що підтверджується відповідними наказами № 1/в від 18.04.2016 р., № 2/в від 19.04.2016 р., № 3/в від 19.04.2016 р., № 4/в від 21.04.2016 р., звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №1 від 27.04.2016 р., № 2 від 27.04.2016 р., № 3 від 27.04.2016 р. на загальну суму 11991,80 грн. (а.с. )

При цьому, позивачем понесені витрати на пальне, що зазнало підприємство у зв’язку з поверненням нафтопродуктів та бензовоза, які становлять 1814,84 грн. та підтверджується бухгалтерською довідкою №29/04-1 від 29.04.2016 р., актом №106 списання паливно-мастильних матеріалів на експлуатацію автомобіляНОМЕР_2 за квітень 2016 р., подорожнім листом службового легкового автомобіля серії ПЗС № 196612, актом №107 списання паливно-мастильних матеріалів на експлуатацію автомобіляНОМЕР_3 за квітень 2016 р., подорожнім листом службового легкового автомобіля серія ПЗС №196606(а.с. ).

Разом з тим, не підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на залучення кредитних коштів, упущеної вимоги та штрафних санкцій, оскільки суду не представлено беззаперечних доказів, що саме у зв’язку із вказаними діями відповідача була необхідність в отриманні кредитних коштів та їх залучення у господарській діяльності.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа перед­бачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Під звичайними умо­вами обороту слід розуміти типові для нього умови функціонування ринку, на які не впливають непередбачені обставини або обставини, які підпадають під ознаки непереборної сили. Обов’язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на по­терпілого.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що заявляючи вимогу про відшкодування суми упущеної вигоди, представником позивача не надано належних доказів для про реальну можливість отримання доходів, якби її права не були порушені.

Приєднання позивачем до позову копії договорів на виконання певних робіт щодо поставки нафтопродуктів не може бути переконливим та беззаперечним доказом того, що ним недоотримано певні кошти чи сплачено штрафні санкції. А тому в стягненні суми упущеної вигоди та штрафних санкцій також слід відмовити.

Таким чином, дослідивши та оцінивши в сукупності представлені докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід стягнути 14551,52 грн. заподіяної шкоди.

Крім цього, підлягають у відповідності до ст. 88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави слід стягнути 1378 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст. ст. 6, 10, 11, 58, 60, 61, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, керуючись ст. ст. 22, 319, 321, 386, 1166 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Панхім» 14551 (чотирнадцять тисяч п’ятсот п’ятдесят одну) грн. 52 коп. завданої майнової шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк