Ухвала суду № 70293154, 14.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Мазурик О.Ф., Кравець В.А.

при секретарі: Борисенко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року в справі за позовом Державного житлово - комунального підприємства Національної академії наук України до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення,

в с т а н о в и л а :

у листопаді 2015 року Державне житлово - комунальне підприємство НАН України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило виселити останнього із гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позову зазначав, що на підставі розпорядження Президії Національної Академії Наук України № 291 від 02.03.2000 року гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на його балансі. Відповідач був прописаний та проживає у гуртожитку як член сім'ї наймача, а саме колишньої дружини ОСОБА_3, яка працювала на посаді двірника до 28.02.2001 року та отримала ордер на вселення у вказаний гуртожиток. Проте на даний час відповідач проживає у гуртожитку безпідставно, оскільки ні він, ні члени його сім'ї не перебувають у трудових відносинах з Державним житлово-комунальним підприємством НАН України.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.12.2016 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 з гуртожитку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.07.2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, розгляд справи відбувся без його участі. На повістках вказана не повна адреса та не вірно вказано номер кімнати, тому він не мав змоги отримувати судові повістки. Крім того, у період з 12 серпня по 10 листопада 2016 року він брав участь в АТО. Суд не встановив, у кого на балансі перебував гуртожиток до 15.02.1996 року; кому та коли видавався ордер ( відповідачу чи його дружині); ким та на підставі яких документів приймалося рішення про постійну реєстрацію у спірному приміщенні з 15.04.1999 року. Крім того, суд не встановив чи змінювався правовий статус спірного жилого приміщення з гуртожитку на службове житло і чи надавалося воно йому чи його дружині як службове.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_7 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.08.2015 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.03.2012 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в позові Державного житлово - комунального підприємства НАН України до ОСОБА_8 про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням встановлено, що на підставі розпорядження Президії Національної Академії Наук України № 29і від 02.03.2000 року гуртожиток, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на балансі Державного житлово-комунального підприємства НАМ України.

З копії паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_3, яка була дружиною відповідача, та трудової книжки ОСОБА_3 вбачається, що остання працювала в ЖКК-2 НАН України на посаді двірника з 24.10.1997 року по 28.02.2001 року, була звільнена за переведенням до КП житлового господарства Радянського району м. Києва. При цьому, ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою спірного гуртожитку 15.02.1996 року тимчасово до 15.02.2000 року, а 15.04.1999 року була зареєстрована в гуртожитку постійно. 14.08.2008 року ОСОБА_3 була знята з реєстрації за вказаною адресою.

Згідно з повідомленням ЖКК-2 НАН України № 6-123 від 03.06.2015 року на ім'я адвоката ОСОБА_9, відповідач ОСОБА_8 згідно картки Ф-А дійсно був зареєстрований тимчасово з 15.02.1996 року до 15.02.2000 року в гуртожиток по АДРЕСА_1 до дружини, яка працювала в ЖКК НАН України і отримала ордер на вселення в гуртожиток. 15.04.1999 року ОСОБА_8 був зареєстрований за адресою зазначеного гуртожитку постійно.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що якої встановлено ці обставини.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на даний час проживає в гуртожитку без законних на те підстав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 127 ЖК Української PCP для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Згідно з ч. 1 ст. 132 ЖК Української PCP сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Відповідно до п. 40 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року № 208 сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Право на вселення та проживання у спірному житловому приміщенні відповідача було похідним від права на проживання його колишньої дружина, яка працювала ЖКК-2 НАН України на посаді двірника з 24.10.1997 року по 28.02.2001 року та була звільнена за переведенням до КП житлового господарства Радянського району м. Києва.

Сам же відповідач ніколи не був ні працівником відповідача, ні аспірантом, відтак самостійного права на проживання у спірному жилому приміщенні, після звільнення цього приміщення особою, якій воно було надане не має.

Позивач в обґрунтування позову посилався саме на те, що відповідач не має права на проживання у гуртожитку після звільнення колишньої дружини ОСОБА_10

Підставами заявленого позову є не саме посилання на норми права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Відтак той факт, що позивач просив виселити відповідача із спірного жилого приміщення на підставі ст. 124 ЖК УРСР (виселення із службового житла) сам по собі не може бути підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст. 124 ЖК УРСР, проте це не призвело до ухвалення неправильного вирішення спору. До того ж у резолютивній частині рішення вказано про виселення відповідача з гуртожитку.

Оскільки відповідач не набув самостійного права на проживання у спірному жилому приміщенні суд першої інстанції дійшов правильних висновків про його виселення.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Так, відповідач не приймав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, проте будь - яких доказів на підтвердження правомірності свого проживання у спірному жилому приміщенні при розгляді справи у апеляційному порядку відповідач не надав.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді