Рішення № 70284309, 16.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2017Справа №910/14142/17

За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

До Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне»

Про стягнення 178 173,96 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Березова І.Г., Таргонська В.В.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» (далі - відповідач) про стягнення 178 173,96 грн., з яких: 128 725,77 грн. основного боргу, 17 648,24 грн. інфляційних втрат, 3 098,19 грн. 3% річних, 2 956,61 грн. пені, 25 745,15 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.17. порушено провадження у справі № 910/14142/17 та призначено її до розгляду на 20.09.17.

15.09.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

20.09.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення на відзиві.

В судовому засіданні 20.09.17. було оголошено перерву до 10.10.17.

09.10.17. відповідачем було подано письмові заперечення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.17. було витребувано докази та відкладено розгляд справи на 24.10.17.

20.10.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судових засіданнях 24.10.17., 08.11.17. було оголошено перерву до 08.11.17., 09.11.17.

08.11.17., 09.11.17. відповідачем було подано доповнення до відзиву.

В судовому засіданні 09.11.17. було оголошено перерву до 16.11.17.

В судовому засіданні 16.11.17. позивачем було підтримано подане ним 09.11.17. клопотання про витребування у відповідача та КП «ГІОЦ» укладеного між вказаними особами договору, який був чинний у період з 01.07.14. по 31.05.17. з усіма додатками та додатковими угодами та витребування всіх дислокацій, що складались сторонами відповідно до умов такого договору.

Розглянувши означене клопотання в судовому засіданні 16.11.17., суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1 постави Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Разом з тим, заявником не подано доказів неможливості самостійно надати витребувані докази, як і не надано доказів звернення до відповідача та КП «ГІОЦ» з вимогами надати такі документи.

В судовому засіданні 16.11.17. позивачем подано письмові пояснення по справі та підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 16.11.17. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе прийняти рішення у справі № 910/14142/17.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14142/17.

В судовому засіданні 16.11.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 151 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або з інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

За приписами ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 12.1 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, які було затверджено Наказом № 65 від 01.07.1994 р. Державного комітету України, (чинним на момент укладання спірного правочину) було встановлено такий порядок відпускання води та приймання стічних вод для підприємств - шляхом укладання договору з Водоканалом, в якому останній, за узгодженням з місцевими органами державної виконавчої влади, має право обмежити водокористування абонента в окремі години й дні. У разі згоди Водоканалу розрахунки за воду можуть бути оформлені через відкриття особового рахунку (абонентської картки). При укладанні договору з абонентами на відпускання води одночасно укладається договір на приймання від них стічних вод. Для абонентів-громадян, а також для окремих підприємств при незначних витратах питної води, при тимчасовому або сезонному водокористуванні - шляхом подання заяви до Водоканалу і оформлення останнім особових рахунків. За вимогою Водоканалу договір може бути укладений з будь-яким водокористувачем.

Як свідчать матеріали справи, 08.08.00. між Державним Комунальним об'єднанням «Київводоканал» (правонаступником якого відповідно статуту є Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») (постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» (абонент) було укладено договір № 8360/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими Наказом № 65 від 01.07.1994. Голови Держжитлокомунгоспу України.

За умовами п. 2.2 Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до Договору.

Договір є безстроковим, діє на весь період часу надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1 Договору).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання», сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Статтею 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Тобто, ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

Відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає Державним санітарним нормам та правилам «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», затвердженим Наказом № 400 від 12.05.10. Міністерства охорони здоров'я України, та водовідведення.

За умовами п. 2.1 Договору постачальник приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водо лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, які було затверджено Наказом № 65 від 01.07.1994. Державного комітету України.

Судом встановлено, що в межах Договору відповідачеві було відкрито особовий рахунок та присвоєно код 2-797 для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення.

Наявними в матеріалах справи документами, а саме розшифровками з рахунку абонента, підтверджується, що за період з 01.09.16. по 31.05.17. позивачем було надано, а відповідачем спожито послуг з холодного водопостачання (код 2-797) та водовідведення на суму 136 013,28 грн.

Судом встановлено, що у відповідності до Договору відповідачеві було відкрито, в тому числі, особовий рахунок за кодом 2-50797 для здійснення розрахунку за послуги з постачання води для підігріву та приймання стоків гарячої води.

З представлених до суду документів, а саме розшифровок з рахунку абонента, вбачається, що заявником по означено вище коду за період з 01.07.14. по 31.05.17. було нараховано плату за послуги з постачання поди на підігрів та за послуги з приймання стоків гарячої води на суму 126 048,33 грн.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Умовами п.п. 12.5, 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом № 65 від 01.07.1994. Державного комітету України, передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті.

Згідно з п. 3.1 Наказу № 190 від 27.06.08. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору. Рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам. Якщо субспоживач має особисті рахунки, то він розраховується за питну воду та скидання стічних вод з виробником. Розподіл суми рахунку між субспоживачами, на яких не відкрито окремих особових рахунків, здійснюється споживачами самостійно. У випадках, коли засоби обліку на вводах субспоживачів відсутні, розрахунки за воду проводяться за нормами водоспоживання, при цьому обсяг стічних вод, які належать до сплати, дорівнює обсягу водоспоживання (п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України).

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що по коду 2-797 за спірний період відповідачем було оплачено 97 272,25 грн., по коду 2-50797 за спірний період відповідачем було оплачено 32 799,26 грн. та також позивачем здійснено перерахунок належної до сплати суми і зменшено її розмір ще на 3 264,33 грн.

Відповідач, не визнаючи заборгованість перед позивачем по коду 2-797 не надає жодних доказів в розумінні приписів ст.ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, які б ставили під сумнів надані позивачем суду розрахунки, розшифровки та докази здійснених відповідачем оплат, крім тих, які враховані позивачем.

Додатково стосовно заперечень відповідача суд відзначає, що відповідно до п. 3.7 Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

При цьому, за наявності у відповідача обґрунтованих доказів підробки позивачем документів, ОСББ «Ювілейне» не позбавлене права звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою щодо підробки документів.

За твердженнями позивача, абонентом не було належним чином виконано свої обов'язки з оплати послуг, наданих Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал»:

- за кодом 2-797 (для потреб холодного водопостачання і водовідведення) в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 38 741,03 грн.:

- за кодом 2-50797 в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 89 984,74 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, фактично заборгованість відповідача за кодом 2-50797, що заявлена позивачем до стягнення, складається з:

- 1 807,76 грн. заборгованості за постачання води на підігрів (для потреб гарячого водопостачання);

- 88 176,98 грн. заборгованості за надання послуг з приймання стоків гарячої води.

З огляду на наведене вище, приймаючи до уваги умови укладеного Договору, суд дійшов висновку, що: строк оплати спожитих відповідачем у період з вересня 2016 року по травень 2016 року (включно) послуг з холодного водопостачання і водовідведення за кодом 2-797 настав; строк оплати спожитих відповідачем у період з липня 2014 року по травень 2016 року (включно) послуг стоків гарячої води за кодом 2-50797 настав.

Суд додатково зауважує, що правову позицію стосовно обліку та нарахування плати за стоки гарячої води у межах договору на постачання питної води та приймання стічних вод наведено у постанові від 06.08.15. Вищого господарського суду України по справі № 910/12140/13.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що:

- позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» в частині стягнення заборгованості з оплати послуг з приймання стоків гарячої води за кодом 2-50797 підлягають задоволенню на суму 88 176,98 грн.;

- позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» в частині стягнення заборгованості з оплати послуг холодного водопостачання і водовідведення за кодом 2-797 підлягають задоволенню на суму 38 741,03 грн.

З приводу обліку та нарахування позивачем обсягів питної води на підігрів (для потреб гарячого водопостачання) за кодом 2-50797 суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виробник - це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

У статті 13 зазначеного Закону України встановлено перелік комунальних послуг, який не є вичерпним.

Відповідно до п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом № 190 від 27.06.08. Міністерства з питань житлово-комунального господарства України та зареєстрованих Міністерством юстиції України 07.10.08., суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

За п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, відповідно до п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач.

При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

До матеріалів справи не подано доказів, що тепловий пункт за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, за яку останній виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні відповідача.

При цьому, лист ПАТ «Київенерго» № 202/52/450 від 20.10.17. не приймається судом, оскільки містить суперечливі відомості - при наданні інформації частина її надана стосовно ОСББ «Молодіжне», а частина щодо ОСББ «Ювілейне».

При цьому, суд звертає увагу як позивача так і відповідача, що ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, позивачем не представлено до суду доказів того, що у спірний період між позивачем та відповідачем існували договірні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води, адже укладений сторонами Договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі не регулює відносин сторін з приводу постачання холодної води, яка іде на підігрів, а на балансі відповідача теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води, не перебувають.

В процесі розгляду справи відповідачем факт існування між сторонами таких відносин було заперечено, однак не доведено відсутності у абонента обов'язку оплачувати послуги з приймання стоків гарячої води за кодом 2-50797.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для облікування Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» та заявлення до стягнення з відповідача вартості холодної води, яка іде на підігрів (для потреб гарячого водопостачання), облікованої позивачем за кодом 2-50797.

Аналогічну правову позицію щодо відсутності підстав для стягнення вартості води на підігрів у разі незнаходження на балансі споживача бойлеру наведено у постановах від 09.12.14., від 26.03.15. та від 23.09.15. Вищого господарського суду України по справах № 910/13142/13, № 910/12492/13 і № 910/24791/14.

З огляду на наведене суд дійшов висновку щодо неправомірності вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1807,76 грн. як заборгованості за послуги з постачання питної води на підігрів (для потреб гарячого водопостачання), а отже, і відсутності підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» в цій частині.

Позивачем пред'явлено до стягнення 17 648,24 грн. інфляційних втрат, 3 098,19 грн. 3% річних, 2 956,61 грн. пені, 25 745,15 грн. штрафу.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені, штрафу. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За безпідставну відмову від оплати послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% від несплаченої суми (п. 4.1 Договору).

За умовами п. 4.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення.

З огляду на висновки суду щодо відсутності підстав для нарахування позивачем оплати за послуги з постачання води на підігрів, суд зазначає на безпідставності нарахування неустойки на визначену заявником за означені послуги заборгованість.

Здійснивши власний перерахунок пені за порушення строків оплати послуг з приймання стоків гарячої води за кодом 2-50797 та оплати послуг за кодом 2-797 для потреб холодного водопостачання і водовідведення, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в сумі 2 861,99 грн. та штрафу в розмірі 25 383,60 грн.

Штраф в сумі 361,55 грн. та пеню в сумі 94,62 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Одночасно, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, суд зазначає, що заявлення позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення строків внесення оплати за постачання води на підігрів є безпідставним, а отже, позовні вимоги в цій частині на суму 2569,52 грн. інфляційних втрат та 153,04 грн. 3% річних залишаються судом без задоволення.

Одночасно, заявлення до стягнення з відповідача нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України за порушення грошових зобов'язань за Договором в частині оплати послуг з приймання стоків гарячої води за кодом 2-50797 та оплати послуг за кодом 2-797 для потреб холодного водопостачання і водовідведення є правомірним.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що представлений розрахунок містить арифметичні помилки та обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2945,15 грн. та інфляційних втрат в сумі 15 078,72 грн.

При цьому, суд зауважує, що у застосуванні індексації було враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» Верховного Суду України та Інформаційному листі № 01-06/928/2012 від 17.07.12. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права, відповідно до яких сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі № б/н від 01.07.14. Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на корись позивача підлягає стягненню: заборгованість з оплати послуг з приймання стоків гарячої води за кодом 2-50797 в розмірі 88 176,98 грн., заборгованість з оплати послуг холодного водопостачання і водовідведення за кодом 2-797 в розмірі 38 741,03 грн., штраф в розмірі 25 383,60 грн., пеня в розмірі 2 861,99 грн., інфляційні втрати в розмірі 15 078,72 грн., 3% річних в розмірі 2 945,15 грн.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейне» (02140, м. Київ, вул. Гмирі Бориса, 9; ідентифікаційний код 25286492) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1 А, ідентифікаційний код 03327664) заборгованість з оплати послуг з приймання стоків гарячої води за кодом 2-50797 в розмірі 88 176 (вісімдесят вісім тисяч сто сімдесят шість) грн. 98 коп., заборгованість з оплати послуг холодного водопостачання і водовідведення за кодом 2-797 в розмірі 38 741 (тридцять вісім тисяч сімсот сорок одна) грн. 03 коп., штраф в розмірі 25 383 (двадцять п'ять тисяч триста вісімдесят три) грн. 60 коп., пеню в розмірі 2 861 (дві тисячі вісімсот шістдесят одна) грн. 99 коп., інфляційні втрати в розмірі 15 078 (п'ятнадцять тисяч сімдесят вісім) грн. 72 коп., 3% річних в розмірі 2 945 (дві тисячі дев'ятсот сорок п'ять) грн. 15 коп. та судовий збір в розмірі 2597 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто сім) грн. 81 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.11.17.

Суддя Т.М. Ващенко