Рішення № 70282515, 26.10.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод УКРБУДМАШ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профітекс-Проджект"

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання договору недійсним

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача - Кузьменко С.В., представник за довіреністю;

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - ОСОБА_3, представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, не будучи стороною правочину, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив суд визнати недійсним договір №1 про відступлення права вимоги від 24.06.2015, укладений між ТОВ «Профітекс-Проджект» та ФОП ОСОБА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір відступлення права вимоги не відповідає правовій конструкції Договору відступлення права вимоги, а натомість за своєю суттю є договором факторингу, як це визначено у ст. 1077 ЦК України, оскільки за його умовами відступлення права вимоги здійснено на платній основі (839,00 грн.), а визначальним фактором договору факторингу є оплатність відступлення права вимоги, тобто позивач вказує, що за умовами спірного договору фактично відбулось фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника ТОВ «Завод Укрбудмаш»). Зважаючи на те, що відповідно до ст. 1079 ЦК України, ст.ст. 4, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактором можуть бути лише банки та фінансові установи, які мають ліцензію на здійснення фінансових послуг та включені до державного реєстру фінансових установ, а ФОП ОСОБА_1 такого статусу не має, Позивач вважає Договір №1 про відступлення права вимоги від 24.06.2015 на підставі ст.ст. 203, 2015 ЦК України є недійсним.

Відповідач-1 відзиву чи пояснень по суті спору не надав, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відповідач-2 проти позову заперечив, послався на те, що договір відступлення права вимоги №1 від 24.06.2015 є оплатним правочином щодо заміни кредитора у зобов'язанні (який регулюється ст.ст. 512-517 ЦК України), а не договором надання фінансової послуги (фінансування) - факторингу (ст.ст. 1077-1086 ЦК України).

Ухвалою суду від 17.10.2017 зобов'язано відповідачів надати суду докази сплати Первісному кредитору винагороду у розмірі 839, 00 грн. (вісімсот тридцять дев'ять гривень 00 коп.) згідно п. 1.4, та докази передачі Новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, відповідно до п. 2.1 Договору від 24.06.2015 № 1 про відступлення права вимоги.

На виконання вимог суду 26.10.2017 відповідачем-2 подані витребувані судом документи.

У задоволенні заяви відповідача про призначення розгляду справи колегіально, суд відмовив.

У задоволенні заяви відповідача про відвід судді І.І. Борисенко суд відмовив за необґрунтованістю підстав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТЕКС-ПРОДЖЕКТ» (надалі - Первісний кредитор) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Новий кредитор) був укладений Договір №1 про відступлення права вимоги (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки обладнання №11/07-14/1 від 11.07.2014 року (далі - Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» (надалі - Боржник) на підставі Статуту.

Відповідно до п. 1.4. Договору відступлення права вимоги за Основними договорами здійснюється на платній основі. Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору винагороду у розмірі 839,00 грн. (вісімсот тридцять дев'ять гривень 00 коп.).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 Договору №1 первісний кредитор повинен передати Новому кредитору всі документи, які засвідчують права що передаються, та інформацію, яка є важливою для реалізації Новим кредитором своїх прав та здійснення обов'язків за Основним договором, протягом трьох робочих днів з дня набрання законної сили цим Договором. Первісний кредитор письмово сповіщає Боржника про поступку права вимоги за Основним договором шляхом передачі Боржнику повідомлення (додаток №1 до цього Договору) та копію цього Договору.

Відповідно до п.п. 4.1,4.2 Договору, цей договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. З дати набрання чинності цим договором боржник стає зобов'язаним виконувати свої зобов'язання за основним договором перед Новим кредитором, а Новий кредитор стає зобов'язаним належним чином виконувати зобов'язання первісного кредитора за основним договором перед боржником.

Вказаний договір відступлення прав вимоги від 24.06.2015 №1 позивач просить суд визнати недійсним, посилаючись на те, що він є за своєю суттю договором факторингу.

Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Поняття договору факторингу визначено частиною 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

У цьому випадку права грошової вимоги до боржника переходять до фактора з метою забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором (забезпечувальне відступлення).

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога.

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 р. у справі №6-301цс15.

Із наведених норм права визначення договору факторингу можна виділити наступні його ознаки:

- фактор (новий кредитор) надає послуги по фінансуванню діяльності клієнта (первісний кредитор) шляхом надання в його розпорядження коштів;

- такі послуги надаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор) відповідної плати послуг фактора (новий кредитор);

- грошові кошти передаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника).

Отже, обов'язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.

Відповідно, здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договором факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК України), за відсутності обов'язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації договору факторингу.

В такому випадку (відсутність плати первісного кредитора за надані йому послуги) між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2017 року у справі № 922/5334/15.

Отже, відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Цесія - це факт заміни особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. Так, договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги, і чинний Цивільний кодекс України такого не забороняє.

Нормами Цивільного кодексу України не встановлено заборони щодо оплатності договору цесії, сторони самі визначають оплатний він чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу а якщо - безоплатний, то - застосовуються положення про договір дарування.

Дійсно, пунктом 1.4. Договору №1 про відступлення права вимоги встановлено, відступлення здійснюється на платній основі. Згідно з відступленням права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору винагороду у розмірі 839,00 грн. (вісімсот тридцять дев'ять гривень 00 коп.).

Як встановлено судом, 23.12.2015 ФОП ОСОБА_1 сплачено ТОВ «Профітекс-проджет» 839,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №6 від 23.12.2015.

Отже, з аналізу змісту Договору відступлення прав вимоги №1 від 24.06.2015 вбачається, що він є оплатним договором про відступлення права вимоги, а відтак за своєю суттю не є договором факторингу, він не передбачає надання фінансових послуг Банками.

Текст укладеного між сторонами Договору не містить жодного посилання на факторинг, навпаки термінологія та суть Договору підтверджує, що Сторони уклали оплатний договір відступлення прав вимоги (цесія).

Щодо твердження позивача про те, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Судом встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України того, що воля сторін в правочині - договору відступлення права вимоги була спрямована саме на встановлення інших цивільно-правових відносин (зокрема договору факторингу), ніж ті, які передбачені правочином, як не було і доведеного того, що оспорюваний договір укладений з такою метою.

Як було зазначено раніше, судом встановлено, що на виконання п. 1.4 Договору ФОП ОСОБА_1 було сплачено ТОВ «Профітекс-проджект» 839,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №6 від 23.12.2015. Окрім того, судом встановлено, що на виконання п. 1.4 Договору, ФОП ОСОБА_1 були передані ТОВ «Профітекс-проджект» документи, які засвідчують право вимоги за Договором поставки обладнання №11/07-14/1 від 11.07.2014, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.07.2015, який наявний в матеріалах справи.

Судом встановлено, що договір відступлення права вимоги не має ознак факторингу, спірний Договір відступлення права вимоги №1 від 24.06.2015 року є оплатним правочином щодо заміни кредитора у зобов'язанні (який регулюється ст.ст.512-519 ЦК України), а не договором надання фінансової послуги (фінансування)- факторингу (ст.ст. 1077-1086 ЦК України.), у зв'язку з чим доводи позивача щодо того, що договір відступлення права вимоги №1 є за своєю суттю договором факторингу судом визнаються необґрунтованим.

Пунктом 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

З урахуванням зазначених вище норм законодавства - заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому порядок укладення договору відступлення права вимоги встановлений ст.ст. 512-517 ЦК України. Таким чином, отримання первісним кредитором (ТОВ «Профітекс-Проджект») згоди боржника (ТОВ «Завод Укрбудмаш») на укладення Договору відступлення прав вимоги №1 від 24.06.2015 нормами - ст.ст. -512-517 ЦК України не передбачено.

Відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Отже, позивач, який виступає у якості боржника по вказаному договору, відповідно до вимог ст. 518 Цивільного кодексу України наділений правами пред'явлення своїх заперечень проти нового кредитора у зобов'язанні, а також користуватися іншими правами, наданими йому чинним законодавством для захисту своїх прав.

Також, суд вказує, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним Договір відступлення права вимоги № 1 від 24.06.2015 не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним Договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими Позивач обгрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту Позивача. Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком Позивача, відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

З матеріалів справи не вбачається наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а саме не наведено доводів (обґрунтування) того, яким чином спірний договір про відступлення права вимоги - Договір відступлення права вимоги № 1 від 24.06.2015, укладений між відповідачами, порушує суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача.

При цьому судом взято до уваги, пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Одночасно у п. 26 вказаної постанови зазначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом не встановлено факту невідповідності в момент вчинення спірного Договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам ЦК України, на які посилається позивач у позовній заяві.

Враховуючи викладене суд відмовляє у задоволенні позову.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 08.11.2017

Суддя І.І. Борисенко