Постанова № 70281791, 13.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року Справа № 910/1960/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: від позивача:Охріменко О.О., дов. №439 від 19.09.2017р.,від відповідача: від органу ДВС: Радзівіл С.Г. (директор), не з'явився (повідомлено належно),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно.УА"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.07.2017у справі№910/1960/16 Господарського суду міста Києваза заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Зерно.УА"провідстрочку виконання рішення судуза позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Зерно.УА"простягнення 23016704,81 грн.за участіВідділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерно.УА" (далі - Товариство, ТОВ "Зерно.УА", боржник) звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відстрочку виконання рішення цього господарського суду від 05.04.2016 у справі №910/1960/16 на 60 місяців.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. (суддя Якименко М.М.) заяву ТОВ "Зерно.УА" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016р. задоволено. Відстрочено виконання вказаного рішення на 60 місяців до 13.06.2022р.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована доведеністю боржником наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017р. (головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.) ухвалу скасовано та відмовлено у задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016р. у даній справі.

Постанова апеляційного господарського суду обґрунтована положеннями статей 42, 44 Господарського кодексу України, статей 43, 101, 115, 121 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновку про недоведеність заявником сукупності обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання боржником судового рішення, та відсутність підстав для відстрочки його виконання, оскільки отримання боржниками доходів від підприємницької діяльності не в тому обсязі, в якому було заздалегідь заплановано, не є підставою для відстрочення виконання судового рішення, а задовольняючи заяву про відстрочку виконання рішення суду на 60 місяців, місцевий господарський суд безпідставно не прийняв до уваги фінансовий стан позивача та необхідність виконання ним державних контрактів під час здійснення своєї фінансово-господарської діяльності.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а ухвалу залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, зокрема статей 94, 95, 121 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення місцевого суду, оскільки боржником погашено 70% від загальної суми боргу, а виконання укладених з контрагентами господарських договорів дозволить акумулювати кошти для подальших розрахунків з кредитором, тоді як відсутність відстрочки унеможливлює відновлення повноцінної господарської діяльності боржника та робить загрозу його банкрутства невідворотною. Крім того, відповідач вказує на необхідність залучення органу державної виконавчої служби до участі у розгляді заяви про відстрочку виконання судового рішення та неповідомлення апелянтом (стягувачем) цього органу про час і місце засідання апеляційного суду.

Позивач у поданому відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін оскаржувану постанову з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2016р. у справі №910/1960/16 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 16474516,37 грн. попередньої оплати, 3014836,50 грн. пені, 1153216,15 грн. штрафу, 2357886,95 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. В решті позовних вимог відмовлено.

30.09.2016 року на примусове виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ.

В обґрунтування заяви від 19.05.2017р. про відстрочку виконання рішення місцевого суду Товариство посилалося на тяжкий фінансовий стан, обумовлений відсутністю коштів на банківських рахунках, сезонним характером бізнесу в зерновій сфері, погашенням більшої частини боргу під час виконавчого провадження (64% від загальної суми стягнення), а також на реальність загрози банкрутства та укладення протягом 2015-2016рр. договорів з іншими суб'єктами господарювання на зерновому ринку, виконання яких надасть можливість забезпечити надходження достатніх грошових коштів для того, щоб розрахуватись з позивачем у грудні 2017р.

На підтвердження вказаних обставин відповідач надав платіжні документи про сплату заборгованості в сумі 16474516,37 грн. на стадії виконавчого провадження у квітні 2017р., копію фінансового звіту за 2016р., довідку про залишок грошових коштів на банківських рахунках станом на 19.05.2017р., довідку про наявність на балансі основних засобів станом на 19.05.2017р., копії договорів поставки зерна, укладених з контрагентами у жовтні 2015р. і листопаді-грудні 2016р., та докази листування з позивачем по питанню відстрочки сплати боргу.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як роз'яснено у п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже відстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом перед наданням відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, повинна бути підтверджена відповідними засобами доказування.

Встановлення та підтвердження факту наявності виключних обставин, на які посилається ТОВ "Зерно.УА", можливо лише внаслідок перевірки судом відповідних доказів наявності зазначених обставин, що безпосередньо впливають на можливість виконання рішення суду боржником у момент звернення рішення до виконання.

У свою чергу саме боржник повинен довести той факт, що обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, будуть тривати протягом періоду, до закінчення якого заявник просить відстрочити виконання рішення суду.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як передбачено статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як правильно зазначив апеляційний суд, в порушення приписів статей 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу ухвала місцевого господарського суду про надання боржника відстрочки виконання рішення взагалі не містить аргументованих мотивів її винесення, оскільки суд обмежився лише посиланням на доведеність наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що твердження відповідача щодо його тяжкого фінансового становища не є тими виключними обставинами, які дають підстави для відстрочки виконання судового рішення, оскільки фінансове становище товариства утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Зазначене підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

Так згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004 року державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі "Чижов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пар. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

За таких обставин, отримання боржниками доходів від підприємницької діяльності не в тому обсязі, в якому було заздалегідь заплановано, не є підставою для відстрочення виконання судового рішення (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 21.09.2011 у справі № 6-51287св10).

Водночас апеляційний суд правомірно зазначив про те, що посилання відповідача на необхідність відновлення повноцінної роботи Товариства та акумуляції коштів для розрахунку з позивачем можуть бути, за наявності відповідних доказів, підставою для розстрочки виконання рішення суду, але аж ніяк не відстрочки його виконання на 60 місяців до 13.06.2022р.

Судом апеляційної інстанції встановлено той факт, що підприємство відповідача продовжує свою господарську діяльність, а докази наявності виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відсутні.

Також судом апеляційної інстанцій правомірно взято до уваги, що при застосуванні відстрочки виконання судового рішення не повинні порушуватися права та законні інтереси стягувача у даній справі, однак, місцевий господарський суд необґрунтовано не прийняв до уваги фінансовий стан позивача та необхідність виконання ним державних контрактів під час здійснення своєї фінансово-господарської діяльності.

Касаційна інстанція відхиляє безпідставні посилання скаржника на необхідність залучення органу державної виконавчої служби до участі у розгляді заяви про відстрочку виконання судового рішення та неповідомлення апелянтом (стягувачем) цього органу про час і місце засідання апеляційного суду, оскільки сторонами не заявлялися до судів попередніх інстанцій та останніми не задовольнялися клопотання про залучення органу ДВС у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, в зв'язку з чим, відповідний орган не є в розумінні статті 21 Господарського процесуального кодексу України стороною у справі, неповідомлення якої могло б вважатися процесуальним порушенням, допущення якого згідно з п.2 ч.2 статті 11110 цього Кодексу є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів враховує, що доводи скаржника про те, що відсутність відстрочки унеможливлює відновлення повноцінної господарської діяльності боржника та робить загрозу його банкрутства невідворотною, мають характер припущень, оскільки не підтверджені відповідними доказами (подані до господарського суду заяви кредиторів про визнання Товариства банкрутом, ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Зерно.УА" тощо), відтак, ці доводи обґрунтовано не визнано апеляційним судом підставами для надання боржнику відстрочки виконання судового рішення аж на 60 місяців.

Натомість, як встановлено апеляційним судом та не спростовано Товариством, відповідач веде активну підприємницьку діяльність та при зверненні у травні 2017р. із заявою про відстрочку виконання рішення на тривалий (5-річний) строк навіть зазначив про те, що виконання договорів, укладених протягом 2015-2016рр. з іншими суб'єктами господарювання на ринку зерна, надасть йому можливість забезпечити надходження достатніх грошових коштів для того, щоб розрахуватись з позивачем ще у грудні 2017р.

За приписами ч.2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в порядку касації та зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, судова колегія вважає обґрунтованим та законним висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2016р. у даній справі. Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

Враховуючи викладене колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови, яку прийнято з дотриманням норм чинного законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно.УА" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017р. у справі №910/1960/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець