Ухвала суду № 70280528, 13.11.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/1000/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

13 листопада 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КОЖУХ О.А., СОБОСЛОЯ Г.Г.

при секретарі СОЧЦІ І.І.

за участю позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Присліпської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Міжгірського районного нотаріального округу ОСОБА_4, про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 6 березня 2017 року, -

встановила:

03.11.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 та Присліпської сільської ради Міжгірського району мотивуючи наступим.

Під час розгляду Міжгірським районним судом земельного спору між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (справа № 302/761/16-ц) ОСОБА_3 подав суду копію заповіту від 09.03.2006, складеного начебто ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителем с. Писліп, 170, що був посвідчений секретарем Присліпської сільської ради ОСОБА_6 за реєстровим № 8. Відповідно до змісту заповіту ОСОБА_5 усе своє майно заповів ОСОБА_3. Між тим, однозначно стверджувати, що заповіт складено на користь саме цієї особи не можна, оскільки в документі зазначені лише прізвище, ім’я і по-батькові особи, оскільки таких осіб лише в с. Присліп є декілька.

У позивача виникли обґрунтовані підозри щодо дійсності заповіту. Так, ОСОБА_5 мав лише початкову освіту, не володів навичками каліграфічного письма, тоді як рукописний текст у заповіті складено ідеальним почерком.

Батько позивача – ОСОБА_7 і спадкодавець ОСОБА_8 були рідними братами, обоє померли, тому позивач як племінниця ОСОБА_5 є його спадкоємцем другої черги за правом представлення.

За правилами вчинення нотаріальних дій посадовими особами сільських рад, текст заповіту особисто заповідачем подавався для посвідчення у двох примірниках, один із яких залишався у справах сільської ради, заповіт не повинен був викликати неясностей щодо його змісту, мав містити зазначення місця народження заповідача і мав бути особисто ним підписаний. За відповідних умов (фізичні вади заповідача тощо), заповіт міг бути підписаний іншою особою з відповідним оформленням цього факту. Оскільки у заповіті немає даних про такі обставини, він мав бути складений і підписаний ОСОБА_5 особисто.

Відтак позивач стверджує, що ОСОБА_5 як малограмотна особа не складав і не підписував особисто заповіту, на що вказує і підпис у заповіті, який відтворює прізвище «Кочерган», хоча в інших офіційних документах той розписувався інакше – «коротким» підписом. Заповіт було посвідчено службовою особою органу місцевого самоврядування із порушенням установленого законодавством порядку. З жовтня 2016 року за фактом підроблення заповіту розслідується кримінальне провадження № 12016070110000479.

Порушення вимог щодо форми заповіту та порядку його посвідчення є підставою нікчемності заповіту (ст. 1257 ч. 1 та інші норми ЦК України щодо спадкування та правочинів).

Позивач ОСОБА_1 має право на позов щодо недійсності заповіту. Так, вона народилася в с. Присліп, її батьками були ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 Уклавши 11.10.1975 шлюб, позивач змінив прізвище з «Кочерган» на «Семченко», після розірвання у 1988 році шлюбу прізвищем позивача залишилося «Семченко». Батько позивача ОСОБА_7 помер 20.09.1969, дядько позивача ОСОБА_8 помер 18.12.2012.

Оскільки свідоцтва про народження ОСОБА_7 та ОСОБА_5, які б підтверджували їх родинний зв’язок між собою, не збереглися, позивач намагався отримати офіційним порядком дублікати цих свідоцтв. Отриманими архівними довідками від 10.10.2016 №№ С-4096/01-25 і С-4097/01-25 стверджується, що ОСОБА_7 народився в с. Присліп 01.05.1922, а ОСОБА_8 народився в с. Присліп 26.03.1924, їх батьками були ОСОБА_8 Міхал і ОСОБА_10.

У ОСОБА_5 на момент його смерті не було спадкоємців першої черги, оскільки його дружина ОСОБА_11 померла у 1996 році, єдина донька ОСОБА_12 померла у 1998 році, онуків не було.

Встановлення факту родинних стосунків позивача ОСОБА_1 із її дядьком ОСОБА_5, який помер, необхідне для визнання недійсним підробленого заповіту та подальшого оформлення спадкових прав за ОСОБА_5 Позасудовим порядком позивач позбавлений можливості вирішити відповідні питання.

На майно ОСОБА_5 за оспорюваним заповітом претендує ОСОБА_3, за його позовом розглядається судом справа № 302/914/16-ц, у залученні ОСОБА_1 до участі в якій було відмовлено. За таких обставин є підстави та необхідність об’єднання в одне провадження справи № 302/914/16-ц і справи за даним позовом.

Посилаючись на ці обставини, на норми законодавства щодо спадкування та порядку оформлення спадкових прав, позивач ОСОБА_1 просила по суті:

встановити факт родинних відносин між фізичними особами, а саме: факт, що померлий 18.12.2012 ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який був жителем ІНФОРМАЦІЯ_4, був рідним братом батька позивача – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, і, відповідно, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, є племінницею ОСОБА_5;

визнати недійсним заповіт, посвідчений 09.03.2006 секретарем Присліпської сільської ради Міжгірськго району Закарпатської області, зареєстрований за № 8, складений від імені ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав у ІНФОРМАЦІЯ_4, та застосувати наслідки недійсності правочину.

Позивач клопотав про об’єднання в одне провадження пред’явлених у цій справі вимог із справою № 302/914/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Присліпської сільської ради Міжгірського району про визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом.

Рішенням Міжгірського районного суду від 06.03.2017 вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду надавши право ОСОБА_1 повторного звернення до суду в порядку окремого провадження, у позові про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідченого 09.03.2006 Присліпською сільською радою, актовий запис № 8, відмовлено.

Позивач рішення суду оскаржив, вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та істотне порушення норм процесуального права, зазначає, зокрема, таке.

Суд незаконно залишив вимогу позову про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, оскільки її належало розглядати саме у позовному провадженні через наявність спору про право цивільне (спадкового спору).

При вирішенні справи суд не врахував дійсні підстави, з яких був пред’явлений позов, дійсні обставини справи та необґрунтовано відхиливши клопотання позивача, спрямовані на з’ясування обставин справи та доведення позову, фактично незаконно позбавив його можливості доводити свої вимоги.

Крім того, суд не врахував встановлені обставини посвідчення оспореного заповіту, відповідно до яких службова особа органу місцевого самоврядування не мала повноважень посвідчувати заповіт, який, до того ж, спадкодавець не читав, а його підписання саме спадкодавцем ця службова особа прямо не підтвердила.

Посилаючись на ці обставини, позивач просить рішення суду скасувати, позов – задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, які апеляцію підтримали, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи апеляції, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Як убачається з матеріалів справи та з правової позиції позивача ОСОБА_1, позов до ОСОБА_3 і Присліпської сільської ради Міжгірського району про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 пред’явила на захист своїх спадкових прав, що, як вважає позивач, виникли з факту перебування у родинних відносинах із дядьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 18.12.2012. При цьому, факт встановлення родинних відносин ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5 визначається позивачем як ключовий, оскільки від цього залежить право на позов щодо іншої пред’явленої вимоги – про визнання заповіту ОСОБА_5 від 09.03.2006 недійсним. Позивач зазначав, що такий факт належить встановити судовим порядком у позовному провадженні, позаяк має місце відповідний спадковий спір із ОСОБА_3

За приписами ст. 234 ч. 1, ч. 2 п. 5, ст. 235 ч. 6, ст. 256 ч. 1 п. 1, ч. 4 ЦПК України, факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у порядку окремого провадження (в порядку непозовного цивільного судочинства), якщо при цьому відсутній спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження. За наявності такого спору (з’ясування цих обставин на стадії відкриття провадження в справі або на стадії її судового розгляду) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, а суд – залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Це процесуальне питання вирішується ухвалою відповідно судді або суду (ст. 208 ч. 1 п. 1, ч. 2, ст. 256 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції вирішив питання про залишення вимоги позову щодо встановлення факту родинних відносин із істотним порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 пов’язала вимоги позову про встановлення факту родинних відносин та про визнання заповіту недійсним і виходила з того, що через наявність спору про право обидві ці вимоги належить розглядати в позовному провадженні. Залишаючи рішенням вимогу про встановлення факту родинних відносин без розгляду, суд зазначив, що ОСОБА_1 об’єднала в одне провадження цю вимогу (окреме провадження) із вимогою про визнання заповіту недійсним. Суд зазначив, що «відповідно до ст. 256 ЦПК України якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, то суд залишає заяву без розгляду». Однак, суд одночасно: не взяв до уваги, що правова позиція ОСОБА_1 саме в тому й полягала, що має місце спір про право і тому пред’явила цю вимогу саме в позовному провадженні; не навів ніякої мотивації та не зробив відповідного висновку про те, має місце у зв’язку з цією вимогою спір про право чи ні. За змістом рішення суду про залишення вимоги про встановлення факту родинних відносин без розгляду слід дійти висновку, що суд вважав відсутнім спір про право, втім, щодо цього відсутнє будь-яке обґрунтування, яке б спростовувало відповідну процесуальну позицію позивача, а в рішенні зазначено, що відповідачі заперечували проти задоволення позову, що, в свою чергу, вказує на наявність спору за обома вимогами позову (а.с. 113-116).

За таких умов, залишення вимоги в даній справі без розгляду із посиланням на ст. 256 ч. 4 ЦПК України та із одночасною констатацією про можливість повторного звернення до суду в порядку окремого провадження суперечить обставинам справи та не узгоджується ані з процесуальною ані з формальною логікою.

Далі. Ухвалою судді суду першої інстанції від 11.11.2016 було відкрито провадження в справі (а.с. 31), ухвала ніким не оскаржувалася. Тобто, була визнана відповідність заяви вимогам ст.ст. 119, 120 ЦПК України. У подальшому суд першої інстанції в порядку, передбаченому ст. 207 ч. 1 п. 8 ЦПК України не діяв і продовжив провадження в справі за обома вимогами, довів справу до судових дебатів і ухвалення рішення. Суд, якщо дійшов у нарадчій кімнаті до висновку про необхідність додаткового з’ясування певної обставини, вчинення певних процесуальних дій у зв’язку, зокрема, з необхідністю залишення вимоги позову про встановлення факту родинних відносин без розгляду, повинен був керуватися положеннями ст. 195 ч.ч. 2-4 ЦПК України, а з урахуванням відповідного результату – положеннями ст. 10 ч. 4, ст. 160 ч. 2, ст. 235 ч. 6, ст. 256 ч. 4 ЦПК України, обговорити і за наявності для того підстав вирішити питання про залишення встановленим порядком відповідної вимоги без розгляду. Крім того, суд не був позбавлений права і можливості діяти і в порядку, передбаченому ст. 126 ч. 2 ЦПК України.

Відповідно до вимог цивільного процесуального закону суд першої інстанції не діяв і, насамкінець, ухвалив недопустиме процесуальне рішення про залишення вимоги позову без розгляду, позаяк вирішив процесуальне питання рішенням, а не ухвалою, як це вимагається законом. Внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права у справі створена недопустима процесуальна ситуація, коли щодо вимоги, якою обумовлювалося право на позов як таке, виникла правова невизначеність, а друга вимога позову, яка випливає з першої вимоги та права на відповідний позов, вирішена по суті.

Частиною 2 статті 126 ЦПК України передбачено, що залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи. Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом ДСА України від 17.12.2013 № 173, встановлює, що кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується АСДС автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження справи в інстанціях; у разі роз’єднання позовів у цивільній справі в самостійні провадження нова судова справа реєструється як така, що надійшла до суду в день постановлення відповідного процесуального документа (ухвали) суду, їй присвоюється новий єдиний унікальний номер, до нової справи підшиваються завірені суддею копії процесуальних документів з попередньої справи, що мають значення для цієї справи (п.п. 2.14., 2.21.). Цим нормам Інструкції відповідають положення п. 2.2.4. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30.

Беручи до уваги взаємозв’язок наведених норм, особливості апеляційного провадження в справі, роз’єднання позовів (вимог) у самостійні провадження може мати місце лише в суді першої інстанції, апеляційним судом така процесуальна дія не може бути вчинена, оскільки не можуть бути забезпечені вимоги щодо присвоєння відповідній справі єдиного унікального номера та інші вимоги діловодства і документообігу.

Відтак, на підставі ст. 311 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині залишення без розгляду вимоги позову про встановлення факту родинних відносин скасувати, справу щодо цієї вимоги для продовження розгляду направити до суду першої інстанції. Після надходження справи № 320/1000/16-ц (апеляційне провадження № 22-ц/777/1161/17) до суду першої інстанції цьому суду належить вирішити питання про роз’єднання вимог про встановлення факту родинних відносин і про визнання заповіту недійсним із виділенням вимоги про встановлення факту родинних відносин в самостійне провадження (окрему справу) із присвоєнням єдиного унікального номера, яку залежно від встановлених обставин вирішити відповідним процесуальним порядком. Цивільну справу № 320/1000/16-ц за вимогою про визнання заповіту недійсним після роз’єднання вимог слід невідкладно повернути до апеляційного суду.

Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 4, ст. 311 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів –

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Міжгірського районного суду від 6 березня 2017 року в частині залишення без розгляду вимоги позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Присліпської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області про встановлення факту родинних відносин скасувати, справу щодо цієї вимоги для продовження розгляду направити до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді