Ухвала суду № 70276516, 14.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 825/382/17 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС України у м.Києві на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Відповідач) про зобов'язання Відповідача укласти трудовий договір з 25.01.2017 року; вирішення питання щодо стягнення з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання постанови.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Відповідача, заперечення Позивача та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Відповідачем направлено начальнику ГУ ДФС у Чернігівській області О.В. Барановському лист від 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16 про звільнення заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ОСОБА_2 в порядку переведення для подальшої роботи в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Також, Відповідач просив надати довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_2 або повідомити чи розпочато проведення перевірки відповідно до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч.ч.3, 4 ст.1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №563; довідку про результати спеціальної перевірки відповідно до п.5 Порядку проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; довідку про використанні відпустки та отримання матеріальної допомоги.

Начальником Головного управління ДФС у Чернігівській області О.В.Барановським наказом від 20.01.2014 року №10-о відповідно до п.2 ч.1 ст.41 Закону України «Про державну службу», звільнено з 23.01.2017 року ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Чернігівській області в порядку переведення для подальшої роботи до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Вказаний наказ прийнятий на підставі заяви ОСОБА_2, листа ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві від 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16.

25.01.2017 року Позивач звернулась до в.о. начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві Ванюка Ю.М. із заявою в якій просила, керуючись раніше досягнутою домовленістю, прийняти її на роботу на відповідну посаду до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Однак, Відповідачем було відмовлено в укладенні трудового договору.

В запереченнях на позовну заяву Відповідач зазначив, що 06.01.2017 року вже було укладено трудовий договір з іншою особою, а тому відсутня можливість прийняти Позивача на роботу на відповідну посаду.

Так, за приписами частини 5 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Частиною 1 статті 32 КЗпП України передбачено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

З наведених правових норм випливає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення.

Між тим, Відповідач, запросивши ОСОБА_2 на роботу на посаду завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві в порядку переведення, порушив вимоги частини 5 статті 24 КЗпП України, відмовивши Позивачу в укладанні трудового договору.

Відповідач посилається на те, що впродовж двох місяців жодної реакції на лист 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16 з боку ГУ ДФС у Чернігівській області не надходило, Позивачем у даний період також не вчинено жодних дій, а чинним законодавством України не передбачено спеціального строку для розгляду вказаного листа про звільнення особи в порядку переведенню. Водночас, відповідно до п.192 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 30.11.2011 року №1242,документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа в установі, до якої надійшов документ.

Слід зазначити, 27.12.2016 року направлено лист №639/7/25-01-04-17 в.о. начальнику ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві Ванюк Ю.М. про те, що ГУ ДФС у Чернігівській області не заперечує щодо звільнення із займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України та ст.41 Закону України «Про державну службу», заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ГУ ДФС у Чернігівській області ОСОБА_2. Визначитись з датою переведення працівника на даний час неможливо у зв'язку з її тимчасовою непрацездатністю.

23.01.2017 року ГУ ДФС у Чернігівській області листом №241/7/25-01-04-17 направлено до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві завірену копію довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» та довідку про використання відпустки ОСОБА_2.

Також, твердження апелянта про те, що договір не був укладений через ненадання Позивачем паспорту, трудової книжки, документу про освіту не підтверджені жодними доказами, а тому колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

За таких обставин, позовна вимога про зобов'язання укладення трудового договору з 25.01.2017 року ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві з ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки Відповідачем порушені вимоги законодавства про працю, що позбавило можливості Позивача використати своє право на роботу в іншій установі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство України не встановлює вимог, щодо обов»язкового зазначення у гарантійному листі терміну, в який слід звільнити особу в порядку переведення на інше підприємство, установу, організація; в той же час, Відповідачем лист від 24.11.2016 року №4006/7/26-57-04-16 про звільнення заступника начальника відділу фактичних перевірок управління податкового та митного аудиту ОСОБА_2 в порядку переведення для подальшої роботи в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві не було відкликано чи скасовано тощо.

В частині вирішення спору про стягнення з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає таке.

Частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу 3 пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13.

Згідно з довідкою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві середньоденна заробітна плата за посадою завідувача сектору ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків управління обслуговування платників Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києва становить - 258,49 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку (зобов»язання укласти трудовий договір) з 25.01.2017 року по 07.09.2017 року, що становить 154 робочих дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача становить 39807,46 грн (258,49 грн х 154).

Щодо задоволення вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у сумі 2000,00 грн, колегія зазначає таке.

За приписами ст.87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам - наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати. Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Положеннями статті 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2017 у розмірі 1600,00 грн.

Тобто, розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 640,00 грн за одну годину.

З урахуванням наданих Позивачем відповідних доказів, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що понесені Позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн не перевищують граничних розмірів компенсації та підлягають присудженню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Положеннями ст.159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС України у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 15 листопада 2017 року.