Постанова № 70275815, 13.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 листопада 2017 р. 16:39 год. справа № 820/4870/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання – Алавердян Е.А.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України у Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківської області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_4 ОСОБА_4 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Київській області, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд: скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.12.2013 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що 15.09.2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області було повідомлено ОСОБА_4 ОСОБА_4 про скасування дозволу на імміграцію в Україну 30.12.2013 року. Позивачка вважає вказане рішення противоправним, незаконним і необґрунтованим та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та її право на постійне проживання в Україні на законних підставах у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Представник позивача у судове засідання прибув, дав аналогічні викладеним у позовній заяві пояснення, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Управління Державної міграційної служби України у Київській області в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. До канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 06.11.2017 року надійшли заперечення проти адміністративного позову, відповідно до яких ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу всупереч міграційного законодавства, тобто з порушенням вимог п. 6 ч. 2 ст. 4 та п. 6 ч. 7 ст. 9 закону України «Про імміграцію», з огляду на що Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області було правомірно прийнято рішення від 30.12.2013 року № 48 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», оскільки встановлено, наявність умов, за яких дозвіл на імміграцію не надається. Також, представник відповідача просив здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого представника Управління Державної міграційної служби України у Київській області.

Представник третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у судове засідання не прибув, правом участі у судовому засіданні не скористався, письмової правової позиції до суду не надав. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, встановив наступне.

Судом встановлено, що 15.09.2017 року позивачка отримала лист № 04/1-23307 на своє звернення від 08.09.2017 року про обмін посвідки на постійне місце проживання у зв'язку з непридатністю її до подальшого використання до Головного управління Державної міграційної служби України, де дізналась що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області від 30.12.2013 року громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано дозвіл на імміграцію в України.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 27.02.2006 року громадянка ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є матір'ю іммігрантки та її неповнолітня донька ОСОБА_5 Мі, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка міста Харкова, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

На підставі зазначеного ОСОБА_4 ОСОБА_4 27.02.2006 року, керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області прийнято рішення, щодо надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка є матір'ю іммігрантки та документовано посвідкою на постійне проживання серії КВ №10936/55226.

Виходячи із матеріалів справи, 25.11.2013 року до Управління Державної міграційної служби України в Київській області надійшов запит від 13.11.2013 року № 4/18187 від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4, яка звернулась до вказаного територіального органу з питанням обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку з непридатністю для використання діючої.

У ході перевірки проведеною Управління Державної міграційної служби України в Київській області відповідно до пункту 4. 5 Розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681 встановлено, що рішення прийняте ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 27.02.2006 року про надання дозволу на імміграцію позивачці відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 та п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону, суперечить вимогам міграційного законодавства.

Згідно з висновку про перевірку законності надання дозволу на імміграцію позивачці від 27.02.2006 року Управління Державної міграційної служби України в Київській області, неповнолітня Хо ОСОБА_4 Мі, ІНФОРМАЦІЯ_2, на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянства України, не могла отримати дозвіл на імміграцію самостійно, але тільки спільно з батьками, в зв’язку з чим позивачка не могла бути визнана як мати іммігрантки. Зазначені обставини свідчать що рішення про надання дозволу на імміграцію прийнято усупереч законодавства, а тому доцільним є скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та вжити заходів щодо її вилучення.

Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області 30.12.2013 року прийнято рішення № 48 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», оскільки встановлено наявність умов за яких дозвіл на імміграцію не надається.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі за текстом – Закон № 3773) іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом ч. 15 ст. 4 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно зі змістом ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (надалі за текстом - Закон № 2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про імміграцію" визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про імміграцію", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Згідно з положеннями п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про імміграцію" встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтею 10 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, Закон України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (надалі за текстом – Порядок № 1983).

У відповідності до п.п. 2 п. 2 цього Порядку № 1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Судом встановлено, що ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 27.02.2006 року прийнято рішення щодо надання позивачці дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка є матір'ю іммігрантки та документовано посвідкою на постійне проживання серії КВ 10936/55226 з терміном дії “безстроково”.

Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись п. 6 ч. 2 ст.4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст.10 Закону України "Про імміграцію", не виявив, у зв'язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

У висновку від 30.12.2013 року про перевірку законності надання дозволу на імміграцію позивачці зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Проте, неповнолітня Хо ОСОБА_4 Мі, ІНФОРМАЦІЯ_2, на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено її належність до громадянства України. Тобто, отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно. Таким чином, на думку Управління Державної міграційної служби України в Київській області, позивачка не могла бути визнана як мати іммігрантки.

Також у висновку зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції родичів та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, лише повнолітня дитина може нести фінансові зобов’язання перед батьками, а тому ця вимога не могла бути виконана позивачкою, що відповідно до п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" є підставою для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з п.п. 21-24 Порядку № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.

Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

Державна міграційна служба, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що доказів надання позивачкою при отриманні дозволу на імміграцію не повного пакету документів, передбачених законом, приховування даних щодо сімейного стану, не надано.

Окремо суд зазначає, що ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області під час надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою ОСОБА_4 ОСОБА_4 жодних заперечень щодо комплектності поданих документів не повідомляв, адже відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про імміграцію» неподання особою всіх визначених законом документів є підставою для неприйняття заяви про надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, суд приходить до висновку, що доказів порушення позивачем при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну судом не встановлено, а відтак відсутні підстави у розумінні ст. 12 Закону України «Про імміграцію» для скасування такого дозволу.

При цьому відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України “Про імміграцію”.

Під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування наданого позивачці дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання КВ № 10936/55226 від 27.02.2006 року.

Крім того, суд звертає увагу, що в порушення вимог Порядку № 1983, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення ОСОБА_4 ОСОБА_4 для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення не вивчались обставини, зокрема, не спростовано належність ОСОБА_5 Мі, ІНФОРМАЦІЯ_2 до громадянства України.

Згідно з довідкою від 20.11.2015 року № 3248/8.3-д про реєстрацію особи громадянином України ОСОБА_5 Мі встановлено, що ОСОБА_5 Мі набула громадянства України на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".

Таким чином, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини у виниклих обставинах. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію.

Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Також, у позовній заяві ОСОБА_4 ОСОБА_4 зазначила, що оскаржуване рішення Управління ДМС у Київській області порушує права малолітньої дитини позивача - ОСОБА_5 Мі, ІНФОРМАЦІЯ_3. Оскільки, у разі скасування дозволу на імміграцію позивачці, малолітній ОСОБА_5 Мі, ІНФОРМАЦІЯ_3 втрачає законну підставу для проживання в Україні.

Суд, вирішуючи спір по суті, враховує практику ЄСПЛ, а саме рішення по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86 "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання".

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалась наявність малолітньої дитини та її законне право на проживання разом з батьками.

Крім того, згідно з положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на встановлені у справі обставини суд приходить до висновку про необхідність скасування рішення відповідача, як прийнятого не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, а також права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Враховуюче викладене, у ході розгляду зазначеної справи, відповідачем не надано доказів правомірності прийняття рішення про скасування дозволу на міграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, прийнятого ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо скасування Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 48 від 30.12.2013 року.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд присуджує документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Київській області на користь громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме судовий збір у сумі 640,00 (шістсот сорок) грн. 00 коп..

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов громадянки ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_5 до Управління Державної міграційної служби України у Київській області, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківської області про скасування рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11, код ЄДРПОУ 37826158) від 30.12.2013 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11, код ЄДРПОУ 37826158) на користь громадянки ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_5 (61105, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 16.11.2017 року.

Суддя Супрун Ю.О.