Рішення № 70265138, 10.11.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7898/16-ц

Провадження № 2/161/795/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Олексюка А.В.,

при секретарі – Шолом С.І.,

з участю: позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача Державного казначейства України – ОСОБА_3,

представника відповідача прокуратури Волинської області – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, третя особа прокуратура Волинської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що органами досудового слідства прокуратури міста Луцька Волинської області його було звинувачено у вчиненні ряду злочинів, у зв’язку з чим 04.10.2007 року його було взято під варту, де він перебував до 03.03.2009 року, а потім протягом ще п’яти років знаходився на підписці про невиїзд.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11.03.2013 року, який залишено без змін апеляційною і касаційною інстанціями, його за ч. 2 ст. 166, ч. 2 ст. 172 КК України (в редакції 1960 року), ч. 2 ст. 308, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 364 КК України виправдано.

Вказує, що в результаті незаконного затримання та арешту, безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності за тяжкі і особливо тяжкі злочини, тривалого перебування під вартою в умовах слідчого ізолятора та інших подальших обмежень права і свободи, він зазнав значних моральних страждань.

Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» позивач з врахуванням збільшених позовних вимог, просить суд відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України завдану йому моральну шкоду незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, стягнувши з держави Україна, шляхом списання у безспірному порядку коштів з державного бюджету з рахунку Державного казначейства України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 9264320,00 грн.

Ухвалою суду від 10.11.2017 року залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача прокуратуру Волинської області.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав викладених в позовній заяві. Просили суд позов задовольнити. Крім того, просили суд стягнути з відповідачів понесені витрати за проведення експертизи.

Представник відповідача Державного казначейства України ОСОБА_3 та представник відповідача прокуратури Волинської області ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, просили суд відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених в письмових запереченнях. Крім того, представники відповідачів наголошували, що позивач неправильно розраховує розмір моральної шкоди, оскільки бере за базову величину розрахунку мінімальну заробітну плату у розмірі 3200,00 грн., проте має брати як розрахункову величину 1 600,00 грн., відповідно до Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою прокурора міста Луцька ОСОБА_5 від 04.10.2001 року було порушено кримінальну справу № 31-011-02 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 166, ч. 1 ст. 172 КК України (в редакції 1960 року).

10.10.2003 року постановою старшого слідчого прокуратури міста Луцька ОСОБА_6 винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.

Постановою прокурора міста Луцька ОСОБА_7 від 20.09.2007 року скасовано постанову старшого слідчого прокуратури міста Луцька ОСОБА_6 від 10.10.2003 року.

Постановою слідчого від 25.09.2007 року кримінальна справа № 31-011-02 об’єднана в одне провадження з кримінальною справою № 31-193-07, справі присвоєно № 31-193-07.

02.10.2007 року постановою слідчого в ОВС прокуратури міста Луцька ОСОБА_8 порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за фактом отримання хабара, шляхом зловживання владою, за ознаками складу злочинів передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 364 КК України. Порушену кримінальну справу об’єднано з кримінальною справою № 31-193-07.

02.10.2007 року о 16:55 год. ОСОБА_1 затримано, що підтверджується протоколом затримання від 02.10.2007 року.

Постановою Луцького міськрайонного суду від 05.10.2007 року продовжено термін затримання обвинуваченого ОСОБА_1 до 10 діб.

Постановою Луцького міськрайонного суду від 12.10.2007 року ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу – взяття під варту.

Постановою слідчого в ОВС прокуратури міста Луцька ОСОБА_8 від 18.10.2007 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 308, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 368 КК України та об’єднано з кримінальною справою № 31-193-07 в одне провадження.

Постановою слідчого від 24.12.2007 року ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 166, ст. 172 КК України (в редакції 1960 року), ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 308, ч. 364, ч. 2 ст. 368 КК України.

Кінцеве обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 166, ч. 2 ст. 172 КК України (в редакції 1960 року), ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України пред’явлено 10.04.2008 року та оголошено обвинуваченому про закінчення досудового слідства.

Обвинувальний висновок по справі № 31-193-07 затвержено прокурорм міста Луцька 24.06.2008 року.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11.03.2013 року у справі № 1-167/11/14-к, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10.09.2013 року, ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 166, 172 КК України ( в редакції 1960 року) та ст.ст. 307, 308 КК України – визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вини, за ст. ст. 364, 368 КК України – визнано невинуватим та виправдано, у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину (а.с. 37-49).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, перед вирішенням справи по суті, суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам позивача щодо підсудності даного спору Луцькому міськрайонному суду.

Відповідно до статей 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним засудженням особі, щодо якої постановлено виправдовувальний вирок, вирішує суд, який розглядав справу у першій інстанції.

ОСОБА_9 звертався до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з позовом до Державного казначейства України, третя особа прокуратура Волинської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури. Однак, ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30.12.2014 року, яка набрала законної сили, дану позовну заяву повернуто позивачу для подання до належного суду за підстудністю.

Як наслідок, ОСОБА_1 16.06.2016 року з аналогічним позовом звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Оскільки відповідно до ст. 117 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються, дану справу розглядає Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Частинами першою та другою статті 12 Законом № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону № 266/94-ВР).

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року №760/23169/14-ц, яка в силу вимог статті 360-7 ЦПК України повинна враховуватися судом під час прийняття рішення.

У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У відповідності з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Як встановлено судом, позивач перебував під слідством та судом з моменту порушення 02.10.2007 року прокуратурою міста Луцька відносно позивача кримінальної справи № 31-193-07 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 3 ст. 364 КК України та його затримання 02.10.2007 року о 16:55 год. правоохоронними органами, до моменту набрання законної сили вироком суду, яким його було виправдано – 10.09.2013 року, що становить 71 повних місяці.

Однак, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та беручи до уваги, що позивачем вказано моментом його затримання дату – 04.10.2017 року, тому компенсація за завдані йому страждання рахується судом починаючи з 04.10.2007 року до моменту набрання законної сили вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області суду, яким його було виправдано (10.09.2013 року), що становить 71 повних місяці.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, які пов’язані з протиправною поведінкою щодо нього з боку правоохоронних органів, також через приниження честі та гідності, а також ділової репутації позивача, тощо.

Таким чином, на думку суду позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів досудового розслідування щодо притягнення його до кримінальної відповідальності є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

При цьому суд не бере до уваги твердження позивача, що компенсація за завдані йому страждання повинна рахуватись, до закінчення обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд до 03.04.2014 року - дати винесення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11.03.2013 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10.09.2013 року щодо виправданих ОСОБА_1 та ОСОБА_10 залишено без змін, оскільки вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Подача касаційної скарги не зупиняє його виконання.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Частиною 4 цієї ж статті визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 07.12.2016 року було призначено судово-психологічну експертизу, згідно висновку якої № 6280 від 18.08.2017 року вбачається, що глибина та інтенсивність суб’єктивних переживань ОСОБА_1 вгаслідок дій і рішень у зв’язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини визначаються суб’єктивною значимістю для ОСОБА_1 події, особливостями характеру, структури особистості, соціального статусу, та суб’єктивного стилю сприйняття ОСОБА_1 психотравмувальних подій, які описані у дослідній частині даного експертного висновку. Внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності з обвинуваченням у скоєнні тяжких злочинів, тримання під ватрою, обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд виникли зміни у емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах ОСОБА_1, які перешкоджають активному функціонуванню його як особистості. ОСОБА_1 внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, перебування під вартою, обмеження свободи у вигляді підписки про невиїзд спричинені психологічні страждання, як правова основа поняття моральної шкоди. Орієнтовно-рекомендована сума компенсації за завданні страждання становить 2895,1 МЗП (розмір мінімальної заробітної плати в Україні на момент винесення рішення судом).

Однак суд не може погодитися з розрахованою позивачем та вказаною у висновку експерта сумою відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне.

Так, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На думку суду, під поняття «інші виплати», які визначені у Законі від 06.12.2016 № 1774-VIII відноситься і виплати передбачені Законом № 266/94-ВР, в тому числі на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

За таких обставин, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат та можливості їх відновлення, приймаючи до уваги стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках і стосунках з оточуючими, ступеню зниження престижу і ділової репутації, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи з засад розумності та справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача становить 113600 грн. (1600 грн. х 71 повних місяців) з розрахункову величини мінімальної заробітної плати у розмірі 1600,00 грн. Тому, суд задовольняє позовні вимоги частково. Належні та допустимі докази того, що позивач поніс більшу моральну шкоду ніж присуджується судом, в матеріалах справи відсутні.

У відповідності до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13.04,2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, на яке покладено повноваження по здійсненню через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.

Пунктом 1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказ Державного казначейства України від 02.02.2007 року, № 28 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2007 року за № 149/13416, виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогами державних виконавців за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.

Відповідно до положень ст. 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду провадиться з Державного бюджету Державним казначейством України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ч. 1, 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Разом з тим, стягненню підлягають лише документально підтверджені судові витрати (ст. 88 ЦПК України).

Однак, позивачем не надано суду квитанцію про оплату вартості експертизи, а тому в задоволенні вимоги щодо стягнення в його користь понесених витрат на проведення експертизи слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 213, 214, 215, 226 ЦПК України, на підставі статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 113600 (сто тринадцять шістсот) гривень на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя

Луцького міськрайонного суду ОСОБА_11