Постанова № 70258873, 10.11.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі

головуючого судді Сливка Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, перекладача Чан Сак Нгуєн, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 Державної міграційної служби України у Тернопільській області до ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Hoang Phiang Link) про затримання особи з метою її ідентифікації та забезпечення в подальшому примусового видворення за межі України,–

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_5 Державної міграційної служби України у Тернопільській області (далі УПМС України в Тернопільській області) звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Hoang Phiang Link) у якому просить затримати її строком на шість місяців з поміщенням у Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України з метою її ідентифікації та забезпечення в подальшому примусового видворення за межі України. В обґрунтування таких своїх вимог зазначає, що з матеріалів Бережанського відділу поліції Головного ОСОБА_5 національної поліції в Тернопільській області (далі Бережанського ВП ГУН в Тернопільській області) ним встановлено факт перебування іноземців на території України без документів, що посвідчують їх особу та свідчать про перетин державного кордону. Однією із таких осіб є відповідач. ЇЇ особу встановлено з її ж слів. Позивач вважає, що для того аби достеменно встановити особу відповідача, що дасть можливість у подальшому вирішити питання про її видворення, слід затримати останню та помістити до відповідного пункт тимчасового тримання.

Представник позивача у судовому засідання вказані вимоги підтримала з мотивів, викладених у позові та просила їх задовольнити. Додатково зазначила, що рішення про видворення відповідача позивачем не приймалось.

У судовому засіданні ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Hoang Phiang Link), вказала, що її ім’я та дата народження відповідає тим, котрі зазначило УПМС України в Тернопільській області. Вона є громадянкою ОСОБА_6 Республіки В’єтнам. З Об’єднаних Арабських Еміратів, а саме: міста Дубай, вона літаком потрапила на територію України. Куди саме їй не відомо. При цьому вона мала і паспорт, який надавав їй право на перетин державного кордону і відповідну візу. Така поїздка була здійснена нею в статусі туриста. У подальшому вона поїхала до м. Донецьк. Після того як у цьому місті стало не комфортно жити вона автомобілем переїхала у м. Бережани, Тернопільської області де і була виявлена. До такого виявлення вона перебувала на території України близько трьох місяців. Про себе пояснила, що закінчила п’ять років навчання з дванадцяти. Нікого з рідних у неї немає. Даючи пояснення суду відповідач спочатку заперечувала проти її поміщення до пункту тимчасового тримання, а у судових дебатах попросила помістити її туди та повернути до ОСОБА_6 Республіки В’єтнам.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Hoang Phiang Link) – ОСОБА_4 у судовому засіданні вказав, що поміщення відповідача до пункту тимчасового тримання суперечитиме нормам Європейської Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши письмові докази у справі вважає, що у задоволенні даного позову слід відмовити з наступних міркувань:

06 листопада 2017 року т.в.о. начальника Бережанського ВП ГУН в Тернопільській області надіслав на адресу начальника УПМС України в Тернопільській області матеріали ЄО № 2374 від 06 листопада 2017 року по факту виявлення групи іноземців в кількості семи осіб, з яких троє чоловічої та четверо жіночої статі, котрі перебувають на території України без документів. Про вказане свідчить фотокопія супровідного листа № 7495/101/0117 від 06 листопада 2017 року.

До цього листа було додано рапорт старшого оперуповноваженого Бережанського ВП ГУН в Тернопільській області, зареєстрований в журналі обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення цього відділу поліції за № 2374 від 06 листопада 2017 року. У ньому зазначено, що в ході проведення операції «Мігрант» на території Бережанського району 06 листопада 2017 року в готелі «Едем», що по вул. Замость, 3 у м. Бережани, було виявлено факт незаконного перебування на території України сімох громадян азіатської зовнішності, четверо з яких жінки та троє чоловіки. Однією з таких осіб зазначено: Hoang Phiang Link, ІНФОРМАЦІЯ_1

Особа котру виявили за описаних вище обставин та відповідач є однією і тією людиною – громадянкою ОСОБА_6 Республіки В’єтнам. Вказана обставина визнана сторонами, сумнівів щодо її достовірності та добровільності такого визнання не виникає, тому, в силу ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), зважаючи, що жодна із сторін проти цього не заперечує, її доказування суд вважає недоцільним.

Частиною 1 ст. 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22 вересня 2011 року (далі Закон № 3773-VI). Також він встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Статтею 9 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці <…> в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. <…>. Іноземці <…> під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців <…> в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Ця норма права кореспондується з іншою, – абзацом 1 ч. 1 ст. 15 Закону № 3773-VI де вказано, що в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Представник позивача ні у адміністративному позові, ні у судовому засіданні не вказує на те, що відповідач перетнула кордон України незаконно. Жодного доказу про це не надає. Такими доказами, до прикладу, могил б бути відповіді з компетентних органів державної прикордонної служби України у яких був би підтверджений, чи спростований факт перетину відповідачем державного кордону України. До такого переконання суд приходить взявши до уваги ст. 16 Закону № 3773-VI де зазначено, що при в’їзді в Україні іноземців здійснюється їх реєстрація в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

При цьому слід вказати, що сама відповідач у судовому засіданні пояснила, що при перетині кордону України мала відповідний паспорт та візу. Також остання вказала орієнтовний час прибуття та вид транспорту, котрий був нею використаний, зазначила, що про усі повідомлені суду обставини, тобто коли, де та за яких обставин вона перетнула кордон України повідомила позивачу.

Такі факти давали позивачу об’єктивну можливість перевірити їх шляхом направлення відповідних запитів до компетентних органів. Доказів того, що такі дії УПМС України в Тернопільській області були проведені немає.

Отож стверджувати про те, що відповідач перетнула кордон України незаконно підстав немає.

Також у позовній заяві позивач посилався на те, що відповідач незаконно перебуває на території України. До такого переконання він прийшов у зв’язку з ним, що вона не немає жодних документів, що посвідчують її особу, свідчать про перетин державного кордону України та не надає пояснень щодо себе та обставин такого перетину.

Такі твердження позивача не ґрунтуються на нормах права з огляду на таке:

статтею 4 Закону № 3773-VI визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України і лише їх відсутність може дати змогу говорити про те, що той чи інший іноземець перебуває на території України незаконно.

Те, що у особи немає документів, котрі посвідчують її особу чи підтверджують законність перетину державного кордону жодним чином не свідчить про те, що вони їй не видавались. До такого висновку можливо прийти лише шляхом здобуття додаткової інформації від відповідних органів.

Суд не бере до уваги поданий представником позивача лис № 6151/71-500-0973 від 08 листопада 2017 року за підписом першого секретаря з консульських питань Посольства України в ОСОБА_6 Республіці В’єтнам, оскільки він не дозволяє встановити коло осіб до якого має відношення. Твердження представника позивача про те, що зазначений лист це відповідь на запит до якого було додано рапорт старшого оперуповноваженого Бережанського ВП ГУН в Тернопільській області суд відкидає, позаяк вони не підтверджуються жодним доказом.

Окрім цього слід сказати, що навіть у разі якщо Посольством України в ОСОБА_6 Республіці В’єтнам відповідачу дійсно не оформлялась віза, то це ще не може свідчити про те, що вона не може мати іншого, законного права перебувати на території України.

Позивачем не надано доказів відсутності у відповідача правових підстав для законного перебування на території України, а тому такі його твердження є безпідставними та до уваги судом братись не можуть.

За умови коли у суду відсутні докази незаконного перетину відповідачем державного кордону та незаконного перебування на території України говорити про її видворення, на що посилається позивач, є передчасно.

Також суд звертає особливу увагу на мету з якою позивач пов’язує необхідність затримати відповідача на шість місяців, а це ідентифікація її особи. У цьому контексті слід зазначити наступне:

іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3 Закону № 3773-VI).

Частинами 1 та 2 ст. 29 Конституції України визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Право кожного на свободу та особисту недоторканність закріплено також і в чинних міжнародних договорах України. Згідно зі статтею 3 Загальної декларації прав людини 1948 року, пунктом 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенції), реченням першим пункту 1 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою (речення друге пункту 1 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року).

Пунктом 1 статті 5 Конвекції визначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 18 лютого 2010 року у справі «Гарькавий проти України» зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (пункт 63 зазначеного рішення).

Підсумовуючи суд зазначає, що позбавлення відповідачки свободи шляхом її затримання лише задля того аби встановити її особу, та ще й на шість місяців, зважаючи не відсутність доказів будь-якої неправомірної поведінки з її сторони є порушенням вимог як ст. 29 Конституції України так і ст. 5 Конвенції, а тому – неприпустимим.

Щодо посилань позивача на вимоги ст. 1837 КАС України тут слід зазначити наступне:

з системного аналізу частини 1 та абзацу 3 частини 2 зазначеної правової норми можна зробити висновок, що вона стосується позовних заяв:

-іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну;

-центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;

-центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців до завершення цієї процедури.

Поданий УПМС України в Тернопільській області позов не відноситься до жодної із вказаних категорій, а тому не підлягає розгляду в порядку, визначеному ст. 1837 КАС України.

Керуючись ст.ст. 158-163, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_5 Державної міграційної служби України у Тернопільській області до ОСОБА_2 ОСОБА_3 (Hoang Phiang Link) про затримання особи з метою її ідентифікації та забезпечення в подальшому примусового видворення за межі України – відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня її проголошення.